Постанова № 20570433, 22.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2011 р. № 2а-11249/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судового засідання Новосада В.М.

представників:

від позивача Мокрій Р.З.,

від відповідача Іваник Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Державного відкритого акціонерного товариства (надалі ДВАТ) «Шахта «Надія»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сокальському районі Львівської області з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СДПІ ВПП у м.Львові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ДВАТ «Шахта «Надія»звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0012561530/0 від 20.12.2005, прийнятого ДПІ у Сокальському районі Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобовязання зі сплати цих податків за визначений ним у платіжних документах період і це виключає застосування штрафних санкцій на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Також, продовжує позивач, органом державної податкової служби були пропущенні строки застосування штрафних санкцій, визначені підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 цього Закону.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що ним правомірно застосовано штраф за несвоєчасну сплату платником податків суми узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість. Окрім того, зазначає відповідач, розмір штрафу за несвоєчасне погашення узгодженого податкового зобовязання розраховується виходячи з фактично сплаченої (погашеної) суми податкового боргу, а штраф може застосовуватись виключно за фактом сплати (погашення) податкового боргу.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами проведення невиїзної докуметальної перевірки сплати узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість ДВАТ «Шахта «Надія»по поданій звітності за період 2001-2005 роки, ДПІ у Сокальському районі Львівської області складено акт за №152/493/00178175 від 20.12.2005 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2005 року за №0012561530/0, яким на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за затримку більше 1277 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 799461 грн. 95 коп., позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 50% в сумі 399730 грн. 99 коп.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, доданого до акту перевірки, податковий борг з податку на додану вартість в сумі 799461 грн. 95 коп., визначений в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень грудень 2001 року, сплачено протягом квітня 2004 року липня 2005 року.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-III (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення за №653 від 21.04.2004 року на суму 70000 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за березень 2004 року», за №1107 від 09.07.2004 року на суму 100000 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за травень 2004 року», за №1551 від 20.09.2004 року на суму 150000 грн. 00 коп. з призначеннм платежу «ПДВ за серпень 2004 року», за №1990 від 30.11.2004 року на суму 20000 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за жовтень 2004 року», за №2069 від 10.12.2004 року на суму 50000 грн. 00 коп. з призначення платежу «ПДВ за листопад 2004 року», за №1782 від 26.10.2004 року на суму 100000 грн. 00 коп. з призначеннм платежу «ПДВ за ІІІ квартал 2004 року, за №455 від 23.03.2005 року на суму 70000 грн. 00 коп. з призначеннм платежу «ПДВ за лютий 2005 року», за №506 від 31.03.2005 роу на суму 13500 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за березень 2005 року», за №446 від 22.03.2005 року на суму 80000 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за лютий 2005 року»та за №505 від 31.03.2005 року на суму 5500 грн. 00 коп. з призначенням платежу «ПДВ за березень 2005 року».

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на момент виникнення податкового боргу), джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України на момент погашення податкових зобовязань визначених у податковій деклараціях з податку на додану вартість, належало виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Таким чином, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується неправомірність дій органу державної податкової служби по самостійному зарахуванню частини сплачених сум коштів на погашення податкової заборгованості, яка виникла за попередні періоди, всупереч визначеному в них призначення платежу.

При цьому, судом встановлено, що підтвердити обставини своєчасної сплати позивачем суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 799461 грн. 95 коп. не являється можливим, оскільки згідно актів від 13.01.2006 року за №1 та від 02.02.2005 року за №1 усі податкові декларації та банківські документи підприємства знищені в установленому порядку.

Щодо посилань позивача на порушення підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, то суд зазначає наступне.

Згідно п.17.3 ст.17 згаданого Закону, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Як передбачено підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту (податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання), податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається зі змісту наведеної норми перебіг строку давності повязується з моментом настання дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

В даному випадку має місце застосування штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, протягом граничних строків, визначених згаданим Законом.

Отже, строк давності, передбачений підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 згаданого Закону, як вбачається з наведеної норми, на такі податкові правовідносини не розповсюджується, оскільки, не можна визначити його перебігу через відсутність регулювання порядку подання декларації, в якій би зазначалась сума штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених податковим законодавством.

Суд звертає увагу також і на те, що в податковому законодавстві відсутня норма, яка б дозволяла нараховувати та стягувати штрафні санкції без строків давності.

У відповідності до вимог ч.3 ст.8 Конституції України, норми останньої є нормами прямої дії.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України, права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки податковим законодавством не визначено строку давності щодо застосування штрафної санкції за несплату узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків, з врахуванням викладених норм, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону у відповідності до ч.7 ст.9 КАС України, з метою прийняття постанови, яка б гарнтувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Право податкового органу на застосування штрафу передбаченого підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, чинної до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 20 лютого 2003 року №550-IV, повязувалось (виникало) зі спливом відповідного строку передбаченого цим підпунктом, а не з обставинами слати боргу (після набрання чинності змін до цього підпункту).

Враховуючи те, що у відповідності до вимог п.17.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, та те, що з моменту виникнення права податкового органу на застосування штрафу пройшло понад 1095 днів, суд вважає, що в даному випадку органом державної податкової служби несвоєчасно, тобто з порушенням розумного строку 1095 днів, застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції оспореним податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, а тому позов підлягає задоволенню.

Окрім того, з врахуванням вимог ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про визнання протиправним та скасування спірного акта індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення за №0012561530/0 від 20.12.2005.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія», що знаходиться за адресою Львівська область, Сокальський район, с.Сілець (код ЄДРПОУ 00178175) 3 грн. 40 коп. судового збору.

4. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 листопада 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк