Постанова № 20567562, 23.12.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2011 року Справа № 2а-11371/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Захарової О.В.,

секретаря судового засідання: Білоконя Д.І.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 05.12.2011),

представників відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 11.07.2011 №7701),

ОСОБА_3 (довіреність від 22.12.2011 №13946-10),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Малого приватного підприємства «Риф» до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Мале приватне підприємство «Риф» (надалі МПП «Риф», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області (надалі ДПІ в м.Лисичанську, відповідач), яким просить визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області щодо визнання правочинів, укладених між Малим приватним підприємством «Риф» та Приватним підприємством «26 Елемент» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області щодо визнання порушень Малим приватним підприємством «Риф» п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 350 739 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 315304 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму 103965 грн.

В обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що ДПІ в м.Лисичанську Луганської області згідно п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у період з 24.11.2011 по 25.11.2011 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку МПП «Риф» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з ПП «26 Елемент», на підставі якої складений Акт №103/23-30824795 від 25.11.2011, яким встановлені порушення МПП «Риф» п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 350 739 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 315304 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму 103965 грн.

Підставою вищенаведених порушень, на думку ДПІ в м. Лисичанську Луганської області є порушення податкових зобов'язань ПП «26 Елемент», приписів господарського та цивільного законодавства та моральних засад. З цього, відповідачем було зроблено висновок, що угоди, укладені між позивачем та ПП «26 Елемент» мають протиправний характер, заперечують інтересам держави і суспільства, що порушує публічний порядок та згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Позивач наполягає на необґрунтованості такого висновку, оскільки відповідачем не були враховані первинні документи, надані позивачем під час перевірки, та інші докази, які свідчили про дійсність угод з ПП «26 Елемент», та які відповідачем не були враховані, хоча їх наявність та відповідність нормам діючого законодавства не спростовується в акті. Зміст договорів, укладених з ПП «26 Елемент» та з іншими контрагентами, не суперечить актам цивільного законодавства та у сторін договорів не було наміру на вчинення дій, які суперечать інтересам суспільства та держави.

Відповідач, наполягаючи на нікчемності правочинів, зазначає, що договори між ПП «26 Елемент» та Позивачем суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.п. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Позивач вважає, посилання відповідача на ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 є протиправним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів в судовому порядку. Відповідачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Крім того, за період з 2008 по 2010 рік позивач неодноразово перевірявся відповідачем з питань дотримання законодавства, і жодного разу ним не було піддано сумніву укладення і виконання договорів між позивачем та ПП «26 Елемент». Висновки відповідача ґрунтуються на Акті №260/23-33622907 від 03.02.2011 про результати невиїзної документальної перевірки ПП «26 Елемент» з питань правових взаємовідносин з TOB «Неотех Інстал» за травень, червень 2008 року, з приводу чого слід відмітити, що цей період не охоплює період за який проводилася перевірка позивача, а тому піддається сумніву прозорість та законність посилання на Акт №260/23-33622907 від 03.02.2011 перевірки ПП «26 Елемент», також не доведено жодного зв'язку між взаємовідносинами МПП «Риф» з ПП «26 Елемент» та з «Неотех Інстал». Перевірка останніх проводилася невиїзна, під час якої було використано інформацію комп'ютерної автоматизованої інформаційної системи податкової служби ПК «Бест Звіт», АІС РПП та АІС «Облік податків та платежів», а тому висновки щодо руху товарів та їх фактичного надходження не можуть відповідати дійсності. Крім того, Акт №260/23-33622907 від 03.02.2011 перевірки ПП «26 Елемент» містить висновок, що відсутність повної інформації щодо фактичних обставин здійснених фінансово-господарських операцій не дає можливості зробити висновки про зв'язок таких операцій із господарською діяльністю підприємства.

Крім того, відповідачем було порушено приписи п. 2.2.3 Методичних рекомендацій орієнтовного алгоритму дій) органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, утриманих за нікчемними угодами, доведені листом ДПА України № 2012/7/10-1017 від 03.02.2009, а саме не було зроблено аналізу виробничих потужностей, необхідних для здійснення певних технологічних процесів, не було перевірено їх фактичної наявності у підприємств, які згідно з укладеними угодами повинні їх мати, не було встановлено факту можливості /неможливості реального здійснення операцій в часі з урахуванням дійсного часу, віддаленості, розташування контрагентів один від одного, місця знаходження майна, а також не перевірено наявність складських приміщень, їх обстеження використання/невикористання їх можливостей.

Позивач наполягає, що визнання факту порушень податкового законодавства та здійснення нікчемних правочинів здійснено відповідачем без належних на те правових підстав, а тому є незаконним та протиправним. Висновки та дії відповідача цілком виходять за межі повноважень, наданих йому законодавством, а також свідчать про його упередженість.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що документальна позапланова виїзна перевірка МПП «РИФ» проведена ДПІ в м. Лисичанську з дотриманням вимог ст.ст. 75, 78, 83, 85, 86 Податкового кодексу України.

Відповідач зазначив, що при перевірці було взято до уваги інформацію, викладену в акті ДПІ в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 03.02.2011 №260/23-33622907 про результати невиїзної документальної перевірки ПП «26 Елемент» з питання правових взаємовідносин з ТОВ «Неотех Інстал» за травень, червень 2008 року. За висновками даного акту ПП «26 Елемент» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які відображено в копіях реєстру руху коштів банківських рахунків, які укладені в порушення ч.1 ст. 203 ЦК України, їх зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Зазначені правочини не спрямовані, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину сторонами цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Відповідно до частини 1, 5 ст.203, п. 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ПП «26 Елемент» з TOB «Неотех Інстал» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Згідно п.2.2, п.2.3, 2.4, 2,7, п.2.13,2,15, акту перевірки, у суб'єкта господарювання ПП «26 Елемент» відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97- ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями. Дані, наведені в деклараціях про податок на додану вартість за перевіряє мий період про обсяги придбання, податковий кредит по контрагенту TOB «Неотех Інстал» не є дійсними.

В результаті порушення контрагентом ПП «26 Елемент» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угода, укладена з МПП «Риф» (код 30824795) має протиправний характер. А такий правочин, в наслідок якого неправомірно віднесені до складу валових витрат, витрат пов'язані з придбанням ТМЦ та обладнання по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 ст.228 ЦКУ є нікчемним.

Отже, податковий орган вказує на те, що підприємством МПП «Риф» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії МПП «Риф» призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що МПП «Риф» має значні розбіжності податкового кредиту.

У судовому засіданні представники відповідача вказували на відсутність доказів транспортування товару від ПП «26 Елемент», що вказує на безтоварність господарських операцій. ДПІ в м.Лисичанську Луганської області вважає висновки акта перевірки обґрунтованими, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову позивачу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, Мале приватне підприємство «Риф» є юридичною особою, перебуває на податковому обліку у ДПІ в м. Лисичанську Луганської області.

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) МПП «Риф» зареєстровано платником податку на додану вартість. У періоді, який перевірявся, позивач також перебував на обліку як платник податку на прибуток.

Основним видом діяльності МПП «Риф» згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 06.10.2011 серед іншого, є виробництво гумових виробів (а.с. 55).

З 24.11.2011 по 25.11.2011 ДПІ в м.Лисичанську Луганської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Малого приватного підприємства «Риф» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2008 по 31.11.2008 по взаємовідносинам з ПП «26 Елемент», за результатами якої складено акт від 25.11.2011 №103/23-30824795 (а.с.9-53).

Згідно висновків акта від 25.11.2011 №103/23-30824795 перевіркою встановлено порушення МПП «Риф»:

- п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 350 739 грн.;

- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 315304 грн.;

- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму 103965 грн.

З акту перевірки від 25.11.2011 №103/23-30824795 вбачається, що ДПІ посилаючись на ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними з причин здійснення з покупцями та з постачальниками по операції купівлі-продажу нікчемних правочинів, визнаються нікчемними правочини, укладені між МПП «Риф» та ПП «26 Елемент» та по ланцюгу постачання.

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що дії Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області щодо визнання правочинів, укладених між Малим приватним підприємством «Риф» та Приватним підприємством «26 Елемент» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, є протиправними з огляду на нижчевикладене.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома субєктами: учасниками договору і судом.

Висновок ДПІ в м. Лисичанську Луганської області щодо нікчемності укладених МПП «Риф» з ПП «26 Елемент» договорів, ґрунтується на тому, що начебто вони мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «26 Елемент» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З розяснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ПП «26 Елемент» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України №2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання таких видів договорів та їх невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочинів (відсутність господарських операцій, безтоварність) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання таких правочинів недійсними (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про їх недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такі правочини нікчемними, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до порушення прав позивача.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, відсутні.

Реальність господарських операцій МПП «Риф» із ПП «26 Елемент» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи договорами, додатковими угодами, рахунками фактурами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними документами, оригінали яких були досліджені у судовому засіданні (а.с. 85-91, 102-125, 182-230).

Вказані документи досліджувалися перевіряючими під час проведення перевірки, що не заперечувалось представниками відповідача у судовому засіданні.

Зазначені документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Посилання відповідача під час судового розгляду не відсутність товаро-транспортних накладних не є беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій.

Судом встановлено, що позивачем оплачено товар з врахування його доставки (вказана обставина відповідачем не оспорюється), а тому складання товарно-транспортних накладних (які не були виписані та надані поставщиком) в зазначеному випадку не залежить від волі покупця товару. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що саме товарно-транспортна накладна є єдиним первинним документом для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснювало їх відпуск, та для оприбуткування товарів підприємством-одержувачем, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, висновок про наявність встановленого порушення, як то відсутність товаро-транспортних накладних, в акті перевірки відсутній.

Суд враховує доводи позивача, що податковим органом під час перевірки не було здійснено будь-яких дій щодо встановлення факту можливості /неможливості реального здійснення операцій.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно раніше проведеної ДПІ в м.Лисичанську Луганської області планової виїзної перевірки МПП «Риф» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, за висновками якої порушень податкового законодавства МПП «Риф» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 не встановлено, що підтверджується актом від 30.11.2009 №84/23/30824795 (а.с.126-143).

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх дій, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Малого приватного підприємства «Риф» до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дій, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області щодо визнання правочинів, укладених між Малим приватним підприємством «Риф» та Приватним підприємством «26 Елемент» такими, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області щодо визнання порушень Малим приватним підприємством «Риф» п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 350 739 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 315304 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість на загальну суму 103965 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Малого приватного підприємства «Риф» судові витрати із сплати судового збору в сумі 28,24 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 грудня 2011 року.

<Текст >

СуддяО.В. Захарова