Постанова № 20564139, 24.05.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2011 року 2а-6427/10/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Кравчук Т.О.,

за участю:

представник позивача не зявився,

представника відповідача Дубовика В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2

доБілоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 30.04.2009 №1534/0000420171/0/260/НОМЕР_1, від 06.07.2009 №2305/0000420171/1/373/НОМЕР_1, згідно з якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності в сумі 3281455,74 грн., з яких 3281455,74грн. за основним платежем;

від 30.04.2009 №1535/0000430171/0/261/НОМЕР_1, від 06.07.2009 №2306/0000430171/1/374/НОМЕР_1, згідно з якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8750548,64 грн., з яких 4375274,32грн. за основним платежем; 4375274,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобовязань на підставі вказаних податкових повідомлень-рішень покладено дані акта перевірки, в якому міститься висновок про заниження позивачем валового доходу за рахунок неправомірного та безпідставного віднесення до валових витрат коштів, сплачених ТОВ «ТК «Геніус», ТОВ «ВПФ Метапродакшн», ТОВ «НВП Інфо Трейд», ТОВ «Доменсбіз», ТОВ «Блізард-ком», ПП«Івенто-2005», ПП «Іділія Плюс V», ТОВ «Атмарком», що призвело до заниження податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності, а також заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за рахунок формування податкового кредиту у звязку з придбанням товарів у вказаних контрагентів. Такий висновок є наслідком тверджень податкового органу, операції із вказаними контрагентами мали фіктивний характер і вчинялися виключно з метою ухилення від сплати податків. При цьому, кошти контрагентам позивач не сплачував, товари не поставлялись, будь-які документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій відсутні, а юридичні особи контрагентів включені до переліку фіктивних підприємств, є припиненими чи перебувають у стані припинення, відсутні за місцезнаходженням.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що податковий орган порушив вимоги законодавства, здійснюючи перевірку позивача, дійшов до помилкового висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції, що стали підставою для визначення податкових зобовязань, мали реальний характер, їх здійснення підтверджується первинними документами.

Ухвалою суду від 07.07.2010 відкрито провадження у справі, судовий розгляд розпочато 06.09.2010.

У судовому засіданні шість разів оголошувалась перерва, у тому числі у звязку з неодноразовими клопотаннями позивача про надання додаткового часу для представлення суду доказів.

В судове засідання 12.05.2011 позивач не прибув, ніяких доказів суду не представив, його представник надіслав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин суд ухвалив про розгляд справи за відсутності позивача на підставі наявних у справі матеріалів і доказів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

ОСОБА_2 має статус фізичної особи - підприємця, зареєстрований 08.04.2003 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку у Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 18.04.2003, зареєстрований як платник податку на додану вартість.

У квітні 2009 року посадовими особами Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2008 (акт перевірки від 21.04.2009 № 1303/17-1-15/61/НОМЕР_1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у заниженні чистого (оподатковуваного) доходу на загальну суму 21876371,60 грн., у тому числі по періодах: за 2007 рік - на 21161563,65 грн. (за 3 квартал 2007 року 20947176,55 грн., за 4 квартал 2007року 214387,10 грн.); за 2008 рік на 714807,95 грн. (за 1 квартал 2008 року 204178,35грн., за 2 квартал 2008 року 268462,85 грн., за 3 квартал 2008 року - 175000,10грн., за 4 квартал 2008 року 67166,65 грн.).

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.3 статті 1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 , пункту10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4375 274,32 грн.

Так, перевіркою правильності визначення валового доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01.07.2007 по 31.12.2008 встановлено, що валовий дохід позивача сформовано за рахунок відображення операцій зі здійснення оптової торгівлі запасними частинами сільськогосподарського призначення, продуктами харчування та будівельними матеріалами, фактична сума валового доходу становить 22097245,00 грн. Порушень з приводу формування валового доходу перевіркою не встановлено.

Перевіркою правильності формування валових витрат встановлено, що за період з 01.07.2007 по 31.12.2008 загальна сума валових витрат, задекларованих позивачем, становить 22080560,00 грн.

Вказану суму валових витрат позивач сформував за рахунок віднесення до їх складу витрат по операціям з придбання товарів у наступних постачальників: ТОВ «ТК «Геніус», ТОВ «ВПФ Метапродакшн», ТОВ «НВП Інфо Трейд», ТОВ «Доменсбіз», ТОВ «Блізард-ком», ПП«Івенто-2005», ПП «Іділія Плюс V», ТОВ «Атмарком».

Як убачається з акта перевірки, інформацію, що стосується укладення договорів з вказаними юридичними особами ОСОБА_2 податковому органу під час перевірки не надав. Під час перевірки документів складського та матеріального обліку не виявлено, товарно-транспортні накладні та інші документи, які б свідчили про транспортування придбаної продукції та відвантаженої ОСОБА_2, також виявились відсутніми.

Заходами, що вживалися податковим органом з метою перевірки господарських операцій позивача з вказаними юридичними особами, фактів перерахування ОСОБА_2 коштів та відвантаження товарів на його користь не встановлено. Юридичні особи контрагенти виявились відсутніми за місцезнаходженням, частина з них є припиненими або перебувають у стані припинення, згідно з даними податкової служби усі ці підприємства включені до переліку підприємств, що мають ознаки фіктивності.

Перевіркою правомірності включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за період з 01.07.2007 по 31.12.2008 встановлено, що позивачем до податкового кредиту включались суми податку на додану вартість за придбання товару у тих самих постачальників, що зазначені вище, а саме: ТОВ «ТК «Геніус», ТОВ «ВПФ Метапродакшн», ТОВ «НВП Інфо Трейд», ТОВ «Доменсбіз», ТОВ «Блізард-ком», ПП«Івенто-2005», ПП «Іділія Плюс V», ТОВ «Атмарком».

Факти перерахування коштів та поставки товарів так само документально не підтверджуються.

За таких обставин за результатами перевірки податковим органом прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

від 30.04.2009 №1534/0000420171/0/260/НОМЕР_1, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності в сумі 3281455,74 грн., з яких 3281455,74грн. за основним платежем;

від 30.04.2009 №1535/0000430171/0/261/НОМЕР_1, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8750548,64 грн., з яких 4375274,32грн. за основним платежем; 4375274,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області в адміністративному порядку, однак, за результатами розгляду скарг позивача, скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

У звязку із зміною строків сплати та строків оскарження податкових повідомлень рішень Білоцерківською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області з тих самих підстав прийнято нові податкові повідомлення-рішення: від 06.07.2009 №2305/0000420171/1/373/НОМЕР_1 та від 06.07.2009 №2306/0000430171/1/374/НОМЕР_1. При цьому, суми визначених податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності та з податку на додану вартість залишились незмінними.

Позивач під час судового розгляду жодних документів на підтвердження господарських операцій, у звязку із здійсненням яких податковим органом визначено податкові зобовязання, суду не надав.

Під час судового розгляду також встановлено, що згідно з вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 02.03.2011, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 212 (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах), частиною пятою статті 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах), частинами першою та другою статті 366 (службове підроблення), частинами першою та другою статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України, у тому числі й за фактами, щодо яких визначено податкові зобовязання, які оспорюються позивачем в даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 22.05.2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Законом України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змінё а вказані законодавчі акти втратили чинність.

У звязку з цим дана справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Щодо визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності суд зазначає наступне.

Порядок нарахування і сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб визначається Законом України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1. статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»обєктом оподаткування резидента є, зокрема, доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Платниками податку, в силу положень пункту 2.1 статті 2 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», є, зокрема, резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

В силу пункту 22.10 статті 22 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992№13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно із статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992№13-92 «Про прибутковий податок з громадян»згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з пунктом 5.1 статі 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, якщо платник податку не може підтвердити факт понесення валових витрат розрахунковими, платіжними та іншими документами, він не має права відносити суми таких витрат до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на доходи фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності.

Щодо визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 2.1 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обовязковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Обєкти оподаткування і база оподаткування визначаються статтями статями 3, 4 цього Закону.

Порядок оподаткування юридичних осіб податком на додану вартість визначається положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 6.1 статті 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»обєкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, якщо платник податку не може підтвердити факт сплати податку на додану вартість у складі ціни товару розрахунковими, платіжними та іншими документами, він не має права включати такі суми до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету, податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до статті 7.1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Вимоги до податкової накладної визначені у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної, б) дату виписування податкової накладної, повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця), д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача, ж) ціну поставки без врахування податку, з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, якщо платник податку придбав товари (роботи, послуги), при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право включити сплачені суми податку до складу податкового кредиту.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду відповідач надав суду докази неправомірного та безпідставного віднесення до валових витрат коштів, сплачених ТОВ «ТК «Геніус», ТОВ «ВПФ Метапродакшн», ТОВ «НВП Інфо Трейд», ТОВ «Доменсбіз», ТОВ «Блізард-ком», ПП«Івенто-2005», ПП «Іділія Плюс V», ТОВ «Атмарком», що призвело до заниження податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької та неправомірного формування податкового кредиту, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість.

У той же час, позивач доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість не надав.

За таких обставин суд вважає позов є таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяВолков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 30 травня 2011 року.