Постанова № 20558378, 05.10.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року 12:43                               Справа № 2а-0870/5616/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді          Авдєєва М.П.,

при секретарі судового засідання Задунайському І.О.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1 (довіреність б/н від 04.10.2011);

відповідача – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Приватного підприємства «Комем-10»

до Державної податкової інспекції у м. Енергодарі Запорізької області

про визнання нечинним податкове повідомлення–рішення №0001191501 від 17.06.2011,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Комем-10» (далі – позивач) з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Енергодарі Запорізької області (далі – відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення №0001191501 від 17.06.2011.

Позивач в позовній заяві зазначив, що він незгоден із винесенням податкового повідомлення – рішення №0001191501 від 17.06.2011у розмірі 20000грн.57 коп. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що при складанні акту виїзної планової перевірки від 06.06.2011 №143/16-011/25214044 перевіряючими порушено вимоги п. 5.2 Наказу ДПА України від 22.12.2010 №984 зареєстровано в МЮ України 12.01.2011 за №34/18772 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства». Таким чином перевіряючими не здійснено жодних посилань на норми чинного законодавства та первинні бухгалтерські документи при відображенні результатів перевірки.

Ухвалою суду від 21.07.2011 відкрито провадження в адміністративній справі №2а-0870/5616/11 призначено розгляд на 11.08.2011. Провадження у справі зупинялось до 13.09.2011, 05.10.2011.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 17.06.2011 №0001191501 підлягає скасуванню на підставі того, що в акті перевірки перевіряючими не здійснено жодних посилань на норми чинного законодавства та первинні бухгалтерські документи при відображенні результатів перевірки. Оплата сум вказаних в акті перевірки, позивачем не сплачена жодним чином. Позивачем здійснюється оскарження сум відображених в акті зобов’язань з податку на прибуток (податкове повідомлення – рішення від 09.12.2008 №0002802301) в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді про, що винесена ухвала.

Таким чином, суми податкових зобов’язань за податковим повідомлення - рішенням від 09.12.2008 є таким, що не узгодженні позивачем відповідно до чинного законодавства, та не підлягає облікуванню по особовому рахунку позивача, а отже і не має підстав для винесення податкового повідомлення – рішення від 17.06.2011 №0001191501.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, проте 04.10.2011 надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими тому, що позивач несвоєчасно сплачував суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість про що складено акт перевірки №143/16-008/25214044 від 06.06.2011 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобов’язань до бюджету та на підставі цього акту винесено податкове повідомлення – рішення №0001191501 від 17.06.2011, яке є законним та правомірним. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

На підставі ст. 160 КАС України судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні обставини.

06.06.2011 по результатам невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобов’язань до бюджету складено акт №143/16-011/2521044 та встановлено порушення п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 від 21.12.2000 та п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №275-VI, а саме ПП «Комем-10» протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість по строках: 26.12.2008, 30.12.2008, 02.03.2009, 30.01.2009, 30.03.2009, 02.03.2009, 30.11.2009, 30.12.2009.

17.06.2011 на підставі акту Державною податковою інспекцією у м Енергодарі Запорізької області винесено податкове повідомлення – рішення №0001191501 та застосовані штрафні санкції у розмірі 20060 грн. 57 коп.

10.06.2011 позивач надав заперечення на акт перевірки №143/16-011/25214044 від 06.06.2011 де зазначив, що призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях вказувались ПП «Комем-10» за конкретними податковими деклараціями, як сплата поточних зобов’язань з ПДВ, а не погашення податкового боргу. Однак зазначені суми податку на додану вартість були зараховані ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області в рахунок погашення несплаченого податкового боргу позивачем, що утворився у попередніх періодах по інших несплачених податкових зобов'язаннях. При цьому змінилось цільове призначення сплачених коштів без дозволу позивача.

Відповідно до пункту 1.2. ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III (далі – Закон № 2181), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкове зобов'язання платника податків - це зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 вказаного Закону визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Проте, згідно з п.п.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону № 2181 активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п. 1.3 Закону включає суму пені), на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовуються на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу, або якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Зазначене свідчить про те, що податковий орган має право розподіляти лише суми, які надійшли та направлені на погашення податкового боргу, а не сплачені позивачем поточні податкові зобов’язання, а тому підстави для розподілу сплачених сум відсутні.

Слід додати, що згідно до п. 20.1 ст. 20, п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором переказу може бути платник, ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 вищезазначеної Інструкції).

Отже, із наведених правових норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків (вказаний закон був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед заходів відсутній такий, як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, а відтак податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Разом з тим, ні вказана норма, ні в цілому Закон не визначає повноваження саме податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верхового суду України у справах щодо застосування вказаної норми права у аналогічних правовідносинах (постанова ВСУ від 01.12.2009 у справі 21-1234 во 09; постанова у справі 21-1162во09, та інші), а також правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній Інформаційному листі адміністративним судам України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України «Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення» № 21-1162во09 від 08.12.2009 зазначено, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу.

Як було встановлено судом, за даними комп’ютерної програми «Діловодство» адміністративного суду 31.08.2009 винесено постанову по адміністративній справі №2а-3633/09/0870 за позовною заявою Приватного підприємства «Комем-10» до Державної податкової інспекції у м. Енергодарі Запорізької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002802301 від 09.12.2008.

Представником позивача у судовому засіданні надано копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2010 по адміністративній справі №2а-3633/09/0870.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону №2181 податковий борг (недоїмка) – це зобов’язання платника (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

На час розгляду справи у суду немає відомостей щодо набрання рішення законної сили по адміністративній справі №2а-3633/09/0870.

Отже, податкове повідомлення – рішення від 17.06.201 №0001191501 до моменту узгодження податкового зобов'язання не може бути підставою для коригування податкових зобов'язань наступних періодів.

З урахуванням вказаних обставин податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі сум податкових зобов'язань які виникли у попередній перевірці, та находиться на стадії оскарження на момент перевірки та має неузгоджений характер, не підлягає виконанню до набрання рішенням по справі законної сили.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 9 ч. 1 та ч. 2 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено узгодженості податкового зобов’язання з позивачем, тому оскаржуване податкове-повідомлення-рішення винесено з порушенням вимог законодавства, не правомірно та не обґрунтовано, у зв’язку з чим визнати нечинним податкове-повідомлення – рішення.

Керуючись ст. ст. 161-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов – задовольнити.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення – рішення від 17.06.201 №0001191501.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні – з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 10.10.2011.

Суддя М.П. Авдєєв