Постанова № 20557515, 22.12.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/3294/11

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 10

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2011 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Гирич М.В.

за участю сторін:

представника позивача Ігнатенко С.С.

представника відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сузір'я»до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сузіря” звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000632300 114-2300/31859132-2606 від 25 червня 2011 року, яким визначено грошове зобовязання по податку на додану вартість 126702 грн. за основним платежем та 31675,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивує тим, що спірне податкове повідомлення-рішення Свалявської МДПІ прийнято відповідачем в супереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для збільшення грошового зобовязання по податку на додану вартість є віднесення до складу податкового кредиту сум, повязаних з придбанням будівельних робіт за договором, який, згідно висновків перевірки є нікчемним, оскільки контрагент позивача - ТОВ „Іртас”, за юридичною адресою не знаходиться, не має достатньої кількості основних засобів, найманих працівників тощо. При цьому вказує, що суми податкового кредиту по ПДВ сформовано в рамках укладеного договору, за яким здійснювалися будівельні роботи на користь позивача, та акту приймання виконаних будівельних робіт, а сплачений ПДВ в межах виконання договору в звязку з придбанням таких будівельних робі відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, згідно вимог Закону України „Про податок на додану вартість”. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки підставою недійсності угоди в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цим правочином публічного порядку та суперечність цього правочину інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливає на права та обовязки позивача та не може бути підставою для визначення податкових зобовязань позивачеві.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Відповідач, субєкт владних повноважень не забезпечив явку в судове засідання належним чином уповноваженого представника, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, а відтак суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ч. 4 ст. 128 КАС України.

Відповідач подав суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких позовні вимоги не визнав та зазначив, що підставою для збільшення грошового зобовязання по податку на додану вартість є віднесення до податкового кредиту сум за договором, укладеним з ТОВ „Іртас”, господарські операції з яким не підтверджено, про що свідчить відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій. Вказав, що договір між ТОВ „Іртас” та позивачем , згідно із статтею 203, статтею 215 частиною 2 та статтею 228 частиною 1 та 2 Цивільного кодексу України є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки був направлений лише на незаконне заволодіння майном держави несплату ПДВ, безпідставне формування податкового кредиту по ПДВ.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, зясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що Свалявською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Сузіря” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ „Іртас” (код за ЄДРПОУ 34419121) за липень 2010 року (акт Свалявської МДПІ № 68-2300/31859132 від 08.06.2011 р., (а.с. 8-18), якою встановлено порушення ТОВ „Сузіря”:

- пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 p. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями та ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України, в результаті чого ТОВ „Сузіря” донараховано податок на додану вартість за липень 2010 року на загальну суму 126702 грн.

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656, ст. 837, ст. 875, ст. 877 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України по правочинах, здійснених ТзОВ „Іртас” з ТОВ „Сузіря” за період з 01.07.2010 по 31.07.2010 року на загальну суму господарських зобов'язань 760214 грн.

На підставі акту перевірки № 68-2300/31859132 від 08 червня 2011 року Свалявською міжрайонною державною податкової інспекції Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632300 114-2300/31859132-2606 від 25.06.2011 р., яким визначено грошове зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 158377,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 126702 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 31675,50 грн.) /а.с. 19/.

Прийняте Свалявською МДПІ податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в адміністративному порядку до органів державної податкової служби: скарга № 122 від 07.07.2011 р. /а.с. 36-40/, скарга №129 від 27.07.2011 р. /а.с. 45-49/, однак рішенням ДПА в Закарпатській області про результат розгляду скарги № 2011/10/25-044 від 25.07.2011 р. /а.с. 41-44/ та рішенням ДПА України про результат розгляду повторної скарги № 2631/6/10-2115 від 29.09.2011 р. /а.с. 50-51/ вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення. В подальшому ТОВ „Сузіря” звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Свалявської МДПІ № 0000632300 114-2300/31859132-2606 від 25.06.2011 р.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом Свалявської МДПІ № 68-2300/31859132 від 08.06.2011р. /а.с. 8-18/ підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобовязання по ПДВ став висновок про те, що договір № 7 від 12.03.2010 року укладений позивачем з ТОВ „Іртас” є нікчемним. Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі інформації, що міститься в акті невиїзної документальної перевірки ТОВ „Іртас” № 117/23-2/34419121 від 17.02.2011 року /а.с. 81-109/, відповідно до якої встановлено, що контрагент позивача, який приймав участь у формуванні податкового кредиту не знаходиться за юридичною адресою, у такого контрагента позивача відсутні виробничі потужності, достатня кількість штатних працівників, відсутні складські приміщення, основні фонди.

Судом встановлено, що 12 березня 2010 року між позивачем та ТОВ „Іртас” було укладено договір на проведення підрядних робіт № 7, предметом якого є зобовязання ТОВ „Іртас” виконати роботи по улаштуванню системи підлогового опалення в приміщеннях вестибюльної групи /а.с. 52-53/.

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по виконанню будівельних робіт про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме акт приймання виконаних будівельних робіт № 1/01 за липень 2010 р. на загальну вартість робіт 760214,40 грн., в т.ч. ПДВ 126702,40 грн. /а.с. 54-57/, податкова накладна № 1819 від 30.07.2010 р. на загальну суму 760214,40 грн. в т.ч. ПДВ 126702,40 грн. /а.с. 64/, платіжні доручення /а.с. 162-174/. Водночас матеріальний результат будівельних робіт, які здійснювалися в межах договору на проведення підрядних робіт № 7 від 12.03.2010 р. також підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 22/11-11 від 15 листопада 2011 року /а.с. 112-127/, згідно якого встановлено, що фактичне виконання робіт відповідає вказаному в акті приймання виконаних робіт форми № КБ-2в № 01/01 за липень 2010 р., а фактична вартість робіт виконаних підприємством ТОВ „Іртас” по обєкту „Влаштування підлогового опалення в приміщеннях ТОВ «Сузіря»відповідає вказаній в акті приймання виконаних робіт форми № КБ-2в, і становить 760214,40 грн. (в тому числі ПДВ 126702,40 грн.).

Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору на проведення підрядних робіт, відсутність ТОВ „Іртас” за юридичною адресою не є достатньою підставою для визначення спірних правочинів нікчемними. Зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації. Згідно ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд відхиляє доводи відповідача викладені у запереченні та акті перевірки про те, що контрагент позивача ТОВ „Іртас” декларації до податкових органів не подавав, суми податкових зобовязань з ПДВ в податковій декларації не визначалися, не сплачувалися суми податків до бюджету, оскільки податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку.

Так, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Згідно ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 1 та ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки інших платників.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності у ТОВ «Іртас»виробничих потужностей, складських приміщень та основних фондів, оскільки відповідач не проаналізував та не довів необхідність їх наявності на праві власності у підрядчика для проведення робіт по улаштуванню системи підлогового опалення в приміщеннях позивача. Можливе не оформлення ТОВ «Іртас»трудових або цивільно-правових відносин з найманими працівниками, які виконували відповідні роботи, тягне за собою юридичну відповідальність саме для цього субєкта і не може обмежувати право позивача на формування податкового кредиту внаслідок господарських операцій, які дійсно мали місце. Відповідачем також не доведено факт виконання відповідних підрядних робіт іншими субєктами чи контрагентами.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ „Іртас”, а також понесені витрати по сплаті відповідних сум ПДВ.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які взагалі не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленою податковою накладною № 1819 від 30.07.2010 р. /а.с. 64/, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача. Обставини, що наведені відповідачем в акті перевірки, знаходяться поза межами вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд відхиляє посилання відповідача у запереченнях на те, що спірний правочин спрямований на порушення публічного порядку, суперечить моральним засадам та спрямований на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, поставлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту акту перевірки № 68-2300/31859132 від 08.06.2011 р., висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладений позивачем договір нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Стосовно позиції податкового органу викладеного на стор. 8 акту перевірки від 08.06.2011 р. про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить інтересам держави і суспільства, суд констатує наступне.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в звязку з прийняттям Податкового кодексу України” від 02.12.2010 р. за № 2756 VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам визнаються недійсними в судовому порядку. Обовязковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб).

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства та його моральним засадам є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Вказана норма фактично встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку та визначає, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарських операцій на проведення підрядних робіт позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обовязок доведення цього покладає на податковий орган як субєкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач відповідних будівельних робіт є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірної господарської операції та відповідно має право на бюджетне відшкодування відємного значення ПДВ. Аналогічної позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі „Булвес” АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: „оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобовязання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобовязань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику”.

Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди між ТОВ „Сузіря” та ТОВ „Іртас”, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є субєктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, спірні податкові повідомлення-рішення, надіслані позивачу в звязку з несплатою ним сум податкових зобовязань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобовязань за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у позивача, Свалявською МДПІ Закарпатської області також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки № 68-2300/31859132 від 08.06.2011 р. на те, що у провадженні податкової міліції ДПА у Львівській області є кримінальна справа по обвинуваченню окремих фізичних осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво), ч. 3. ст. 212 (ухилення від сплати податків) та ч. 3 ст. 366 (службове підроблення) КК України, оскільки вищевказані злочини інкриміновані окремим фізичним особам за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ПП „Гарант” ЛООУТГ, ТОВ НВП „Дівема”, ПП „Тарпія Захід”, які жодного відношення до правовідносин, що випливають із спірного договору укладеного іншими юридичними особами - позивачем та ТОВ „Іртас” не мають.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору (квитанція від 06.10.2011 року, а.с. 2) у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Сузір'я» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення 25.06.2011 року № 0000632300 114-2300/31859132-2606, яким визначено грошове зобовязання позивачеві по податку на додану вартість в розмірі 158 377,50 грн. (сто пятдесят вісім тисяч триста сімдесят сім грн. 50 коп.) грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сузір'я»витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий-суддяЛуцович М.М.