Постанова № 20556543, 06.09.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/4860/11

категорія 8.2.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2011 р.                                                                                 м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

при секретарі - Длугаш О.В., Заріцькій О.В.

за участі представників позивача та відповідача:,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Житомирський маслозавод" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0001482301,-

встановив:

Публічне акціонерне товариства „Житомирський маслозавод” звернулось до адміністративного суду з вказаним позовом, зазначає, що за результатами документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Житомирі був складений акт від 29.04.2011 р. №2028/23-1/00182863/0100. На підставі матеріалів перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0001482301 про визначення позивачу додаткового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 225409 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 56352 грн., разом – 281761 грн.

Позивач, не погоджуючись з висновками податкового органу, просить визнати протиправними та скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, що були зазначені ним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд встановив:

Державною податковою інспекцією у м. Житомирі проведено перевірку у Публічному акціонерному товаристві „Житомирський маслозавод” з питань дотримання ним вимог податкового законодавства в лютому 2011 р., за результатами якої було складено акт від 29.04.2011 р. №208/23-1/00182863/0100. В акті перевірки зазначено, що податковим органом під час перевірки виявлено порушення, що полягають зокрема:

- в укладанні позивачем з ТОВ «Сільвестоун Інвестмент» та ТОВ «Карбо» господарських угод на придбання товарів за відсутності у таких суб’єктів господарювання можливості здійснити їх поставку;

- в порушенні позивачем вимог п.п. 7.4.1, 7.4.5 та 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», п.п. 198.1, 198.3 та 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.1 та 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого ним було занижено зобов’язання з податку на додану вартість на суму 225409 грн.

Суд не погоджується з окремими висновками податкового органу та вважає оскаржуване рішення протиправним з огляду на наступне:

Стосовно відносин позивача з ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент»

За висновком працівників відповідача, що викладений в матеріалах перевірки, при укладанні договору з ТОВ «Сільверстоун Інвестмент» позивачем не було надано для перевірки додаток до цього договору, в якому сторони мали визначити ціну на товар. Крім цього позивачем, на думку працівників відповідача, в ході перевірки не було документально доведено факт надходження товару на його адресу, оскільки ним для перевірки було надано лише товарно-транспортні накладні, а інші документи, як наприклад: карточки обліку товару, журнал реєстрації ТТН, журнал виїзду та повернення транспорту, тощо, не було надано. На думку відповідача загальна сума безпідставно віднесеного позивачем податку на додану вартість до складу податкового кредиту за операціями з ТОВ «Сільверстоун Інвестмент» складає 90742,25 грн.

Дослідивши матеріали перевірки та заслухавши пояснення з цього приводу представників сторін, суд погоджується з позивачем про помилковість такого висновку, оскільки зазначені додатки до цього договору, що поіменовані специфікація №9, №10 та №11, надавались позивачем для перевірки представникам відповідача. Таке не заперечується навіть в тексті самого акту перевірки, де працівниками відповідача зазначено, що в складі первинних документів за операціями позивача з ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» знаходився договір №2510-74П-545 від 25.10.2010 р. з додатками та специфікаціями. Стосовно вчинення працівниками відповідача запису в акті перевірки про відсутність у позивача карточок обліку товарів, журналу реєстрації ТТН, журнал виїзду та повернення транспорту, тощо, то таке твердження з їх боку є помилковим, оскільки такі документи, ними у позивача для перевірки взагалі не запитувались. Крім цього, як про це зазначено відповідачем в акті перевірки, крім товарно-транспортних накладних, за операціями з ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент», перевіряючим було також надано договір №2510-74П-545 з додатками та специфікаціями, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні.

В процесі дослідження доказів позивачем було надано для огляду в судове засідання оригінали договір №2510-74П-545 з додатками та специфікаціями, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, картки обліку товарів та податкові накладні, а їх копії долучено до матеріалів справи. Суд вважає, що зазначені документи містять достатній обсяг доказів реальності здійснених позивачем з ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» операцій з придбання товарів. Представник відповідача в ході судового дослідження доказів не висловив будь яких претензій чи зауважень до змісту та правильності оформлення податкових накладних за такими операціями. Це податкові накладні: №42 від 07.02.2011 р. – сума ПДВ 9916,67 грн., №173 від 18.02.2011 р. – сума ПДВ 35825,58 грн., №218 від 24.02.2001 р. – сума ПДВ 45000 грн.

Стосовно надання ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» на користь позивача послуг з перевезення вантажів

В акті працівники відповідача зазначили, що в лютому 2011 р. на користь позивача ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» надавались послуги з перевезення вантажів. При цьому такі операції проводились за цінами, що сторонами не були узгоджені. За таких обставин перевіряючими було зроблено висновок по те, що податкові накладні №№42, 173 та 218 не можуть бути підставою для включення зазначених в них сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

З цього приводу суд погоджується з аргументами позивача про помилковість такого висновку, оскільки позивач в лютому 2011 р. послугами цього перевізника взагалі не користувався. Таке спростовується і самим матеріалами перевірки, в яких зазначено, що перевезення товарів, що перераховані в таких податкових накладних, здійснювались не транспортом ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент», а власним транспортом позивача.

Стосовно відносин позивача з ТОВ «Карбо»

Досліджуючи господарські операції позивача з ТОВ «Карбо» за укладеним між сторонами договором від 30.12.2008 р. №8 працівники відповідача в акті перевірки прийшли до висновку, що такі операції є сумнівними, оскільки за наявними у податкового органу відомостями у ТОВ «Карбо» були відсутні умови для їх здійснення. Окрім цього, на думку працівників відповідача, позивачем в ході перевірки не було документально доведено факт надходження товару на його адресу, оскільки ним для перевірки було надано лише товарно-транспортні накладні, а інші документи, як наприклад: карточки обліку товару, журнал реєстрації ТТН, журнал виїзду та повернення транспорту, тощо, не було надано. З огляду на це відповідач в матеріалах перевірки зробив висновок про те, що позивачем було безпідставно сформовано податковий кредит за операціями з ТОВ «Карбо» на загальну суму 134666,65 грн.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали перевірки та подані позивачем в судове засідання оригінали договору з ТОВ «Карбо» від 30.12.2008 р. №8 з специфікаціями до нього, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, платіжніх доручень, карток обліку товарів, та податкових накладних суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «Карбо» перебувало в Реєстрі платників податку на додану вартість, йому був присвоєний індивідуальний податковий номер платника цього податку. Зазначене підтверджується відомостями офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, де зазначено, що ТОВ «Карбо» було внесене до реєстру платників податку на додану вартість, воно має індивідуальний податковий номер 309631006258, про що йому видано свідоцтво за №09635110. Тому, ТОВ «Карбо» на законних підставах видало податкові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». З огляду на це та відповідно до п. 7.2.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Карбо» мало право в періоді, що був перевірений відповідачем, складати та видавати позивачу зазначені вище податкові накладні.

Одночасно суд зазначає, що, як Податковим кодексом України, так і іншими законодавчими актами, позивачу, як господарюючому суб’єкту, не надано права вимагати від своїх контрагентів, а ці контрагенти в свою чергу не зобов’язані надавати на його вимогу будь-які інші додаткові відомості, в тому числі і відомості щодо правильності декларування ними та їхніми контрагентами зобов’язань з податку на додану вартість та виконання ними таких зобов’язань перед бюджетом.

Крім цього, таким висновком відповідача зроблено спробу перекласти на позивача відповідальність за порушення, що були допущені (чи могли бути допущені) іншими постачальниками чи продавцями товарів (робіт, послуг), що суперечить приписам ст. 67 Конституції України, відповідно до яких податкова відповідальність є персональною і не може бути покладена будь-яким чином, в тому числі і за рішенням податкового органу, на іншого платника податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності; які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язкова видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші вид звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерської обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерском обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючі розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі; 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження виконання вказаних правочинів позивачем надані копії договорів, видаткові та податкові накладні, акти приймання - передачі, звіти комісіонера, оборотно сальдова відомість, вантажно – митні декларації.

Контролюючий орган вважає, що у позивача немає документального підтвердження фактичного отримання товару, а саме при наявностітоварно-транспортних накладних, відсутні будь - які інші перевізні та приходні документи. На підставі цього відповідач прийшов до висновку про нікчемність укладених між ПАТ "Житомирський маслозавод" та ТОВ «Карбо», ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» договорів, внаслідок чого у позивача відсутнє право формувати податковий кредит з податку на додану вартість по цих операціях.

Суд вважає, твердження відповідача, щодо нікчемності угод безпідставним, виходячи з наступного.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідач, посилаючись на відсутність документів на перевезення товару та складських документів вважає, що договори купівлі – продажу укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже є нікчемними.

Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Правочини, укладені між ПАТ "Житомирський маслозавод" та ТОВ «Карбо», ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Реальне настання правових наслідків за визначеними відповідачем нікчемними угодами, підтверджено тим, що за цими угодами контрагенти ТОВ «Карбо», ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» виконали повністю взяті на себе зобов’язання по продажу товарів, а позивач здійснив оплату за ці товари. Учасники цих господарських операцій у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразили вчинені операції, правомірно віднесли вартість поставок відповідно до валового доходу та валових витрат, своєчасно сплатили податки.

Крім того, згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На думку суду, при визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між ПАТ "Житомирський маслозавод" та ТОВ «Карбо», ТОВ «Сільвесртоун Інвестмент» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Усі господарські операції, підтверджені первинними документами ДП «Житомирський ЛГЗ», у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) „Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг».

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) „Податковий кредит звітного періоду ... складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку .... протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) „Не відносяться до податкового кредиту суми податку; сплаченого нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог».

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) „Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначено в окремих рядках: .. .е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг...».

Згідно з п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) „Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс)

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Судом встановлено, що ПАТ "Житомирський маслозавод" на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів формувало податковий кредит. В акті перевірки не зазначено, що податкові накладні чи інші первинні документи оформлені всупереч вимогам законодавства.

В той же висновки перевіряючих викладені в акті, на підставі якого прийняте податкове повідомлення - рішення, щодо нікчемності договорів ґрунтуються лише на припущеннях не підтверджених первинними документами.

Відповідно до ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано достатніх доказів правомірності прийнятого податкового повідомлення – рішення, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 158-163, 186, 254 КАС України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове - повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 12.05.2011 р. №0001482301.

           Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

           У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:                                                                                Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 12 вересня 2011 р.

присуджено до стягнення <сума >грн.

матеріальну шкоду <сума >грн.

моральну шкоду <сума >грн.