Постанова № 20554014, 20.12.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/21844/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі          Окрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС», м. Краматорськ

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001081701/32747/10/17-113 від 18.10.2011р. про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 8621,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2155,31 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за дов. від 14 грудня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 3 жовтня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС» заявлено позов до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001081701/32747/10/17-113 від 18.10.2011р. про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 8621,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2155,31 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб. Зазначає, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення пп. 4.2.6. п. 4.2. ст. 4, п.п. 12.1., 12.3. ст. 12, п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Позивач вважає, що висновок податкового органу про те, що передача від учасників ТОВ «КАТОІЛ ПЛЮС» на загальну вартість 57 475,00 грн. до статутного капіталу юридичної особи рухомого майна її засновником, фізичної особою, є продажем такого майна у розумінні ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», є помилковим.

Згідно із нормами пп. 9.6.2. п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», операції по внесенню платником податків коштів і майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Саме ці положення необхідно застосовувати для даного випадку. Тобто наступний продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податків з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, є об'єктом обкладання податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції.

З урахуванням викладеного, згідно із нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внесок у вигляді майна (яке перебуває у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи – резидента є придбанням такою фізичною особою власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв'язку з придбанням інвестиційного активу і доходом згідно з нормами пункту 1.2. статті 1 цього Закону № 889 і не відноситься до операцій купівлі-продажу майна, відповідно до норм статей 11,12 Закону.

Фінансові результати операцій з інвестиційними активами враховуються платником податку самостійно і окремо від інших доходів і витрат.

Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши, що в ході перевірки встановлені порушення пп. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4, пунктів 12.1, 12.3 ст. 12, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в частині не утримання податку на доходи фізичних осіб з суми внесеного до статутного фонду (відчуженого) майна.

Зазначає, що п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід визначено як суму будь-яких коштів, вартості матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у т.ч. цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих у його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території Україні, так і за її межами.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Згідно пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 цього Закону, господарські операції з включенням основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду юридичної особи прирівнюються до придбання нею основних фондів. Згідно із ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, зокрема, переданого йому засновниками і учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності рухомого майна є, з її боку, відчуженням такого майна.

Оподаткування доходів, одержаних від продажу (обміну) рухомого майна, регламентується статтею 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Пунктом 12.1 ст. 12 цього Закону встановлено, що доход платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу (п. 12.3 ст. 12).

Відповідач вважає, що позивач є податковим агентом у розумінні п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тому повинен на підставі пп. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4, ст.ст. 12, 17 цього Закону, сплатити податок з доходів фізичних осіб в сумі 8 621,25 грн. від операції з внесення майна до статутного фонду.

Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області 12.02.2009р., включене до ЄДРПОУ за номером 36332535 (арк. справи 16 - 25), перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Краматорську з 13.02.2009р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Серед прав, наданих податковим органом, статтею 77 Податкового кодексу України, передбачено здійснення планової перевірки.

Згідно із п. 77.6. ст. 77 цього Кодексу, допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Так, згідно із п. 81.1. ст. 81 Кодексу, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Направлення на перевірку вручені позивачу 12.08.2011р. під розпис.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірки проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для не допуску посадових осіб до проведення перевірки відсутні.

У період з 12.09.2011р. по 30.09.2011р. ДПІ у м. Краматорську здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.02.2009р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 07.10.2011р. № 1308/23-2-36332535 (арк. справи 7 – 14).

За результатами перевірки керівником податкового органу 18.10.2011р. на підставі пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України, у зв’язку з порушенням пп. 4.2.6. п. 4.2. ст. 4, п.п. 12.1., 12.3. ст. 12, п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001081701/32747/10/17-113, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 10776,56 грн., у т.ч. 8621,25 грн. основного платежу та 2155,31 грн. – штрафних санкцій (арк. справи 15).

Підставо на нарахування податкових зобов’язань спірним податковим повідомленням-рішенням стало те, що згідно протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ «КАТОІЛ ПЛЮС» від 06.02.2009р., актів прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «КАТОІЛ ПЛЮС» від 06.02.2009р. та від 14.01.2010р., оборотно-сальдових відомостей за лютий 2009р. по рахункам 40 «статутний капітал», 15 «капітальні інвестиції». 10 «основні засоби», 46 «несплачений капітал», встановлено отримання майна на баланс товариства від його учасників, зокрема, від ОСОБА_3 – на загальну суму 57475,00 грн., у т.ч. диван шкіряний - 1 шт. вартістю 12500,00 грн., крісло шкіряне - 2 шт. загальною вартістю 10000,00 грн., крісло офісне - 1 шт. вартістю 1600,00 грн., стіл офісний – 1 шт. вартістю 1500,00 грн., тумба – 1 шт. вартістю 1400,00 грн., шафа – 1 шт. вартістю 2000,00 грн., ноутбук – 2 шт. загальною вартістю 12000,00 грн., комплект офісних меблів - 1 шт. вартістю 16475,00 грн. (арк. справи 39 – 41, 50 – 56).

На думку відповідача, позивачем порушено пп. 4.2.6. п. 4.2. ст. 4, п.п. 12.1., 12.3. ст. 12, п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки ним не утримано податок з доходів фізичних осіб з суми внесеного до статутного фонду (відчуженого) майна, як податковим агентом.

Суд не погоджується з висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Згідно із пп. 4.2.6. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Абзацом «а» п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Податковим агентом у розумінні п. 1.15. ст. 1 Закону є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно із п. 12.3. ст. 12 наведеного Закону, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

З аналізу наведених норм випливає, що при укладенні угод купівлі-продажу майна, яке належить продавцю - фізичній особі, за посередництвом юридичних осіб, податковим агентом такого платника - фізичної особи стосовно оподаткування доходів, одержаних ним від такого продажу, є така юридична особа.

Свої функції податкових агентів юридичні особи здійснюють відповідно до статей 8, 12 та 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тобто нараховують оподатковуваний дохід, утримують з нього податок за ставкою, встановленою у пункті 7.1 статті 7 Закону (15 %), та перерахувати його до бюджету.

Суд звертає увагу відповідача на те, що юридична особа виступає податковим агентом лише стосовно операцій з відчуження майна.

Разом з тим, порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно із пп. 9.6.2. п. 9.6 ст. 9 Закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.

Вклад (внесок) учасника та засновника до статутного фонду господарського товариства слід розглядати як придбання ним за власні кошти або за рахунок майна, що знаходиться у його власності, права власності на частку (пай) у статутному фонді товариства, тобто як придбання корпоративного права, а не як дохід у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону.

Визначення терміна «корпоративні права» надано у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого корпоративні права - право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

При відчуженні (продажу, переуступці) у подальшому такого корпоративного права (інвестиційного активу) об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вважатиметься інвестиційний прибуток, при визначенні якого врахуються витрати, пов'язані з придбанням такого корпоративного права.

Тобто, об’єктом оподаткування є інвестиційний прибуток учасника товариства, а не сам вклад (внесок) учасника або засновника до статутного фонду господарського товариства.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно визначено позивачу грошові зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 8621,25 грн. із внеску до статутного фонду товариства майна його учасником.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв’язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині сплати податку з доходів фізичних осіб, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 2155,31 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001081701/32747/10/17-113 від 18.10.2011р. про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 8621,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2155,31 грн. – задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001081701/32747/10/17-113 від 18.10.2011р. про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 8621,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2155,31 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 грудня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 23 грудня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                       Абдукадирова К.Е.