Постанова № 20552769, 16.11.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/20088/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 25 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі          Окрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас», м. Донецьк

про стягнення суми боргу з земельного податку з розрахункових рахунків платника податків в установах банків, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» у розмірі 19894,19 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за дов. від 11 лютого 2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 28 грудня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» про стягнення суми боргу з земельного податку з розрахункових рахунків платника податків в установах банків, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» у розмірі 19894,19 грн.

Правовою підставою стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках представник позивача під час розгляду справи вважає норми ст.ст. 19, 67, 124 Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509-ХІІ, ст.ст. 14, 16, 38, 41, 56, 287 Податкового кодексу України. Зазначає, що податковий борг у відповідача виник на підставі наданих податкових розрахунків із земельного податку за 2010 – 2011р.р. Відповідачу були направлені податкові вимоги. Але податковий борг на день звернення до суду з даним позовом не сплачений.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню і позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки переважна частина позовних вимог заявлена позивачем із пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України). Так, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення орендної плати за землю на підставі декларацій, за якими виникла заборгованість за серпень - грудень 2010р. та січень - березень 2011 року. За період за 31.08.2010р. по 31.12.2010р. строк звернення до суду дорівнював шести місяцям, як встановлено у ст. 99 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України від 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності з 30.07.2010р. На думку відповідача, до набрання чинності Податковим кодексом України - з 01.01.2011р., ст. 102 якого строк звернення до адміністративного суду з приводу оскарження податкових зобов'язань чи стягнення податкового боргу встановлено у 1095 календарних днів, строк давності дорівнював шести місяцям. Зазначає, що вказана правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України у листі від 05.07.2011р. № 945 1113-11.

Тому, строк звернення до суду із позовом про стягнення плати за землю за спірний період закінчувався з 30.02.2011р. (щодо плати за землю за серпень 2010 року) по 30.06.2011р. (щодо плати за землю за грудень 2010 року).

Позивач звернувся до суд в серпні 2011          року, тобто після закінчення строку звернення до адміністративного суду щодо переважної частини позовних вимог.

Посилаючись на норми ст. 100 КАС України просить суд залишити без розгляду адміністративний позов ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 15.09.1993р., 25.12.2009р. змінено найменування юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 00209355, перебуває на податковому обліку у ДПІ у Калінінському районі м. Донецька як платник основних податків з 20.12.1991р. (арк. справи 12 – 14).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 2, 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Підпунктом 20.1.28. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., визначено, що органи державної податкової служби, окрім іншого, мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.

Згідно із пп. 20.1.18. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Таким чином, позивач є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків прямо передбачено законом.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, порядок оскарження дій органів стягнення були визначені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011р. та главою 9 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р. Згідно змісту зазначених нормативно-правових актів, стягненню з платника податків підлягає наявна у платника сума податкового боргу.

З огляду на те, що податковий борг відповідача частково виник до набрання чинності Податковим кодексом України, а частково – після набрання ним чинності, факт наявності податкового боргу суд встановлює за приписами законодавства, що було чинним на момент виникнення податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача в сумі 10094,24 грн. виник у 2010р. на підставі розрахунку на 2010 рік.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181) податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, розрахунку (надалі - податкової декларації), вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно із статтею 14 Закону України «Про плату за землю» від 03.007.1992р. № 2535-XII, який діяв до 01.01.2011р., платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до ст. 17 цього Закону, податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідачем до ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька був поданий податковий розрахунок земельного податку № 360 від 26.01.2010р. на 2010 рік, в якому самостійно визначено податкове зобов’язання з орендної плати сумі 30282,70 грн. на рік, у т.ч. 2523,56 грн. у серпні, 2523,56 грн. у вересні, 2523,56 грн. у жовтні, 2523,56 грн. у листопаді та 2523,54 грн. у грудні 2010р. (арк. справи 9, 10).

Згідно із п. 54.1. ст. 54 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р., крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно із п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу). Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 ст. 286 Кодексу визначено, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Кодексу, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідачем до податкового органу була подана декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2011 рік № 1935 від 31.01.2011р., в якій самостійно визначено податкове зобов’язання з земельного податку на рік у загальному розмірі 30282,96 грн., у т.ч. на січень 2523,58 грн., лютий – 2523,58 грн. та на березень – 2523,58 грн. (арк. справи 7, 8).

Внаслідок несвоєчасної сплати податкових зобов’язань за наведеними податковими деклараціями утворилась заборгованість з земельного податку у загальному розмірі 19849,19 грн., яка підтверджується позивачем зворотним боком облікової картки платника податків (арк. справи 19 – 25).

Доказів сплати податкової заборгованості відповідач не надав і не заперечував щодо її наявності.

Суд не приймає посилання відповідача на пропущення позивачем строків позовної давності, встановлених ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України щодо позовних вимог про стягнення податкової заборгованості по податковим деклараціям (розрахункам), з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

До спірних правовідносин повинен застосуватись той строк позовної давності, що був встановлених законом, чинним на час їх виникнення. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами, як під час дії Закону № 2181 та редакції КАС України, що діяла до 30.07.2010р., так і на день набрання чинності Податковим кодексом України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI.

Тому суд вважає надати аналіз спірним правовідносинам з урахуванням дії зазначених нормативних актів у часі.

Згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010р.), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діє після 30.07.2010р., тобто, з дня набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3. ст. 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за приписами ст. 99 КАС України (у т.ч. з урахуванням змін), адміністративний позов може бути подано у строки, що можуть встановлюватися іншими законами.

Так, Закон № 2181, що був чинним на момент виникнення податкового боргу за деклараціями, строк сплати за якими настав у 2010р., є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Підпунктом 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181 встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно із пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 цього Закону, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання.

Разом з тим, нормами Закону № 2181 встановлені такі способи визначення податкових зобов’язань, як обчислення податкового зобов’язання самостійно платником податку, шляхом відображення її у декларації (п. 4.1 ст. 4); визначення податкового зобов’язання контролюючим органом (п. 4.2 ст. 4); визначення суми податкового зобов’язання за непрямими методами (п. 4.3 ст. 4).

Враховуючи наведені норми, суд приходить що висновку, що строк стягнення податкового зобов'язання встановлюється спеціальним законом з питань оподаткування та обчислюється з моменту узгодження податкового зобов’язання, при чому податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації може бути стягнуте з дня подання такої податкової декларації, оскільки таке зобов’язання оскарженню не підлягає, вважається узгодженим, безспірним та не потребує втручання податкового органу в процедуру його узгодження.

З наведених норм випливає, що умова про можливість стягнення податкового боргу протягом наведеного у ній терміну розповсюджується тільки на податкові зобов’язання, які були нараховані податковим органом.

Податковий борг, що визначений у податкових деклараціях виник внаслідок самостійного нарахування відповідачем податкових зобов’язань. Ці зобов’язання не визначені податковим органом, тому не підпадають під дію норми пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону № 2181. Відтак, на них не поширюються відповідні строки позовної давності.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, пунктом 102.4. ст. 102 якого встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Отже, податкові зобов’язання, що визначені у 2011р. платником податків самостійно не підпадають під дію норми п. 102.4. ст. 102 Податкового кодексу України, тому на них також не поширюються відповідні строки позовної давності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у листі Вищого адміністративного суду України від 05.07.2011р. № 945/11/13-11, на який посилається відповідач, наданий системний аналіз нормам статей 56, 102 Податкового кодексу України та ст. 99 КАС України, які регулюють строки стягнення та оскарження податкових зобов’язань, нарахованих податковим органом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що нормами спеціальних законів не встановлені строки позовної давності щодо стягнення податкового боргу, самостійно нарахованого платником податків у податкових деклараціях.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1. ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Тобто, процесуальне питання про залишення адміністративного позову без розгляду, поданого без дотримання строків звернення до суду, вирішується судом до відкриття провадження по справі – а саме, після одержання суддею позовної заяви, як то встановлено п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України, яка діяла до 30.07.2010р., пропущення строку звернення до адміністративного суду мало підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягала одна із сторін.

Разом з тим, КАС України в редакції, що діє з 30.07.2010р. із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2010р. №2453-VI, не наділяє відповідача правом наполягати на відмові у задоволенні адміністративного позову чи залишенні його без розгляду, оскільки зазначене питання вирішується виключно судом.

Суд враховує, що відповідно до п. 95.2. ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Відповідачу податковим органом були направлені поштою перша від 07.10.2010р. № 1/347 та друга від 24.11.2010р. № 2/389 податкові вимоги, які отримані відповідачем, про що свідчать підписи на корінцях поштових повідомлень про вручення (арк. справи 16, 17). Згідно з пп. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III, який був чинний на момент надіслання вимог, податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Пунктом 38.1. ст. 38. Податкового кодексу України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Доказів сплати заборгованості відповідач не надав.

Наявність заборгованості на час розгляду справи підтверджена податковим органом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги податкового органу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» про стягнення суми боргу з земельного податку з розрахункових рахунків платника податків в установах банків, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» у розмірі 19894,19 грн. – задовольнити.

Стягнути кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» на суму боргу з земельного податку з розрахункових рахунків платника податків в установах банків, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» у розмірі 19894,19 грн. та направити за таким призначенням: р/р № 33217815700003, код платежу 13050500, МФО 834016, ОКПО 34686940, банк ГУ ДКУ у Донецькій області, отримувач – місцевий бюджет Будьонівського району м. Донецька.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 листопада 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 21 листопада 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                       Абдукадирова К.Е.