Ухвала суду № 2054947, 16.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем   України

16 липня 2008 року                                                                       м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді -                      Смоковича М.І.,

         Суддів -                                           Весельської Т.Ф.,

                                                                  Горбатюка С.А.,

                                                                  Сороки М.О.,

                                                                  Штульмана І.В.,

         при секретареві -                            Сидорович О. В.,

з участю представників:

позивача –          Лахно О.Ю. (довіреність від 10.07.2008),

відповідача -       Хільченко В.Є.

(довіреність від 15.07.2008 № 11314/10/10-020),

         провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявоютовариства з обмеженою відповідальністю “Технопромекспорт” до Державної податкової інспекції в Червонозаводському районі міста Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, 

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 року, - 

в с т а н о в и л а:

         У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю “Технопромекспорт” (далі - ТОВ “Технопромекспорт”) звернулося до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова (далі – ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова) з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від                     31 грудня 2004 року № 0000092310/0, прийнятого ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова, яким ТОВ “Технопромекспорт” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2004 року на суму 261663 гривні та за вересень 2004 року на суму  365714 гривень, а всього на 627377 гривень.

Підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок акту документальної перевірки від 28 грудня 2004 року                             № 636/232/32236948, складений ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова, з питання дотримання ТОВ “Технопромекспорт” вимог податкового та валютного законодавства за період з 27 листопада 2002 року по 1 жовтня         2004 року, про завищення позивачем сум податкового кредиту, задекларованих за липень 2004 року на 261663 гривні та за вересень 2004 року на                 365714 гривень відповідно, у зв’язку з порушенням пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.

         Постановою Господарського суду Харківської області від 22 травня       2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 року, позовні вимоги задоволено.

         У поданій касаційній скарзі ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

         Судами встановлено, що за договором поставки від 20 березня 2004 року, укладеного з ТОВ “Мідес Констракшн”, позивач у квітні 2004 року отримав від нього товарно-матеріальні цінності, відповідно до видаткової накладної               № МК 50040801 від 8 квітня 2004 року, з відстрочкою платежу.

         Суму податку на додану вартість за отримані товарно-матеріальні цінності він включив до складу податкового кредиту з цього податку в липні 2004 року, оскільки податкову накладну на товар отримав від постачальника лише в червні 2004 року.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту податок на додану вартість, фактично ним не сплачений, а отже, відсутній факт надмірної сплати податку. Відповідно ж до положень Закону Уrраїни “Про податок на додану вартість”, право на бюджетне відшкодування виникає у платника податку лише за умови  його фактичної надмірної сплати, а не з самого факту існування зобов’язання зі сплати податку.

Рішення судів про задоволення позовних вимог мотивовані тим, що податковий кредит позивача, заявлений ним в податковій декларації за липень та вересень 2004 року, засвідчується наявними у справі податковими накладними, складеними з дотриманням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Відповідачем не наведені обставини, які згідно закону обмежують право платника податку на бюджетне відшкодування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки він ґрунтується на вимогах закону, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Виходячи з положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковою накладною, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, єдиною підставою для визначення податкового кредиту чи податкових зобов’язань є належним чином оформлена податкова накладна.

Податковий кредит може складатися із сум податку сплаченого або тільки нарахованого, в залежності від того, яка з подій відбудеться першою в господарських операціях, так як обов’язок зі сплати податку на додану вартість до бюджету покладається тільки на продавця, незалежно від сплати покупцем суми податку на додану вартість в загальній вартості товару, робіт чи послуг. Тобто законодавством передбачено  право продавця або на власний вибір відпустити товар після отримання коштів від покупця, або на власний ризик надати товар з відстрочкою платежу, оскільки податкове зобов’язання у нього виникає при настанні першої з подій, якою в даному випадку є відвантаження товару, а не після отримання коштів від покупця.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, одержаними ним після закінчення податкового періоду, в якому вони були отримані, а суми податку, вказані в цих податкових накладних, включив до складу податкового кредиту податкового періоду, в якому отримав податкові накладні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та на підставі закону, що регулює спірні відносини; в судових рішеннях повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України якщо при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій суди не порушили норми матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін.

Керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 року -  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя                                                              М. І. Смокович

Судді                                                                                     Т. Ф. Весельська

                                                                                              С. А. Горбатюк

                                                                                              М. О. Сорока

                                                                                              І. В. Штульман