Постанова № 20549366, 24.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2011 р. Справа №2а-11534/10/16/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Александрова О.Ю., при секретарі Сидельової М.В.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 3590/10/10-0., посвідчення № НОМЕР_2

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № б/н від 08.04.10р., паспорт ЕО НОМЕР_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

до Дочірнього підприємства "Краншип"

про стягнення

Суть спору: Позивач Державна податкова інспекція в м. Керчі Автономної Республіки Крим звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Дочірнього підприємства “Краншип”, в якому просить суд: стягнути з відповідача податкові зобовязання у розмірі 67508,40 грн., з них 51972,00 грн. основного платежу, 15536,40 грн. штрафні санкції, які були застосовані до підприємства відповідно Рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 15.04.2010р. №2.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.09.10р. відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення по суті спору. Вимоги мотивовані тим, що згідно з актом перевірки №452/23-1/33433543 від 01.04.2010р. "Про результати планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства “Краншип” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09р. по 31.12.09р." та відповідно до Наказу від 24.03.2010р. №100 “Про прийняття рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань у ДП “Краншип” за період з 01.01.09р. по 31.12.09р.” встановлено порушення відповідачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, у звязку з чим, на підставі п. 4.3 ст. 4, ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ДП “Краншип” визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у розмірі 67508,40 грн.

Суть порушення, як пояснює позивач, полягає у тому, що перевіркою встановлено відсутність у ДП “Краншип” договору оренди цілісного майнового комплексу та за період з квітня по грудень 2010 року відповідач не сплачував орендну плату за цілісний майновий комплекс ТОВ “Керченський морський завод “Фрегат”, але продовжував розташовуватися на території ТОВ “Керченський морський завод “Фрегат” та користувався ЦМК безкоштовно.

Позивач зазначив, що приймаючи до уваги наведені обставини, зроблено розрахунок доходів від отриманих послуг, безоплатно наданих у звітному періоді на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, яке належить АР Крим, затвердженої Постановою Верховної Ради АР Крим від 19.11.98р. №274-2/98.

Представником відповідача надано заперечення на позов, в яких відповідач з позовними вимогами не погодився, вказав, що висновки ДПІ в м. Керчі АР Крим, викладені в акті перевірки та покладені в основу Рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 15.04.2010р. №2 суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України.

Так, відповідно до договору оренди майна №17-07 від 01.02.2007р. на умовах суборенди, користування обєктами оренди є платним. Дію вказаного договору було продовжено до 31.12.2012р., відповідно Додаткової угоди № 14 від 03.11.2008р., про що було вказано у акті перевірки.

Відповідач вказує, що дійсно в 2-4 кварталі 2009 року орендна плата ним не сплачувалася та, відповідно до валових витрат не відносилася, у звязку з тим, що на підставі попереднього акту перевірки, результати якого, до речі, оскаржуються у судовому порядку, ДПІ встановлено порушення у частини віднесення до валових витрат по оренді майна у ТОВ “КМЗ “Фрегат”, угода з яким, на думку ДПІ, є нікчемною. Крім того, у судовому порядку не вирішено питання щодо права власності на майновий комплекс Керченської судноремонтної бази.

Таким чином, як зазначає відповідач, ним не сплачувалася орендна плата з ціллю уникнення застосування до підприємства фінансових санкцій, так як питання щодо нікчемності договору оренди майна № 17-07 від 01.02.2007р. між ДП “Краншип” та ТОВ “КМЗ Фрегат” не було, на той час, вирішено у судовому порядку, відповідно не представлялося можливим визначити правомірність віднесення витрат з оренди до складу валових витрат підприємства.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до актів здачі-приймання робіт за період з 28.04.2009р. по 25.12.2009р. сторони, відповідно до умов договору № 17-07 від 01.02.2007р., підтверджують виконання грошових зобовязань та претензій щодо оплати не мають.

Також, відповідач підкреслив, що розрахунок доходів від отриманих послуг, безоплатно наданих у звітному періоді на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, яке належить АР Крим, затвердженої Постановою Верховної Ради АР Крим від 19.11.98р. № 274-2/98 є невірним, та не відповідає наведеній Методики розрахунку. Застосування позивачем норм п. 4.2 Закону України “Про податок на додану вартість” є протиправним, так як не відноситься к нібито виявленому ДПІ порушенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим проведено планову виїзну перевірку ДП "Краншип" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09р. по 31.12.2009р.

За результатами перевірки складено Акт №452/23-1/33433543 від 01.04.2010р. (а.с.21-29).

У висновках зазначеного акту зафіксовано, зокрема, що в порушення п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР від 28.12.1994р. (в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями), встановлено завищення відємного значення обєкту оподаткування за 1 квартал 2009р. в сумі 65466,94грн., завищено відємне значення обєкту оподаткування за 2009р. в сумі 150976,00грн., заниження податку на прибуток за 2 квартал 2009р. у сумі 48645,00грн., в т.ч. по звичайним цінам 17049,00грн., недоплата податку на прибуток в окремо взятому періоді за 9 місяців 2008р. в сумі 98391,00грн., в т.ч. по звичайним цінам 17322,00грн., заниження податку на прибуток за 2009р. у сумі 78254,00грн., в т.ч. по звичайним цінам 17601,00грн.

Таким чином, встановлено заниження податку на прибуток за 2009р. по звичайним цінам у загальній сумі 51972,00 грн.

Наказом ДПІ у м. Керчі АР Крим від 24.03.2010р. №100 “Про прийняття рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань у ДП “Краншип” за період з 01.01.09р. по 31.12.09р.” (а.с.51) вирішено застосувати визначення податкових зобовязань з податку на прибуток за операціями звичайних цін по безоплатному наданню послуг по розміщенню виробничих приміщень в ході виїзної планової перевірки ДП “Краншип” за період з 01.01.09р. по 31.12.09р.

Даний Наказ прийнятий відповідно до положень Наказу ДПА України від 31.12.09р. №756. “Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008 р. N 584”.

На підставі акту перевірки № 452/23-1/33433543 від 01.04.2010р. та відповідно до Наказу від 24.03.2010р. №100 позивачем було прийнято Рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 15.04.2010р. № 2 (а.с. 54), відповідно до якого, визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у розмірі 67508,40 грн., з них 51972,00грн. основного платежу, 15536,40грн. штрафні санкції.

Штрафні санкції у сумі 15536,40грн. застосовані на підставі п. 4.3 ст. 4, ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

З прийнятим рішенням не погодився позивач та звернувся з позовом до суду на захист своїх порушених прав.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Дочірнє підприємство “Краншип” зареєстровано 28.04.2005р. Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим в якості юридичної особи, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №444504 (а.с.17), Статутом Дочірнього підприємства “Краншип”, (а.с. 8-12), Витягом з ЄДРПОУ (а.с. 13-16).

Відповідно до Довідки позивача від 13.05.2005р. №138, позивач узятий на облік в органах ДПІ 13.05.2005 за №138 (а.с. 18).

Таким чином, судом встановлено, що ДП “Краншип” являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязано виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п.п.41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Згідно з п.п. 20.1.18 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова інспекція в м. Керчі АР Крим є органом виконавчої влади та субєктом владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 1.20.1, 1.20.2, 1.20.5, 1.20.10, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.1994 року встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (ст. 1.20.5.).

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Відповідно до розділу 3 Наказу ДПА України від 31.12.09р. № 756. “Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008 р. N 584”, після підписання акта перевірки, враховуючи результати розгляду заперечень до нього (у разі наявності), працівником, відповідальним за проведення перевірки, готується проект рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (далі - Рішення), (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) щодо кожного окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно з п.п.4.3.5. п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Отже, судом встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) обовязково приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань.

Зазначена позиція викладена ДПА України в Листі від 30.09.2009 року №21255/7/15-0217, з якого, крім того, вбачається, що з метою забезпечення дотримання процедури визначення звичайних цін керівник (заступник керівника) податкового органу, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування "звичайної ціни", передбачених законом з питань оподаткування, тощо.

Необхідність дотримання податковим органом процедури, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, при визначенні звичайних цін, підтверджується також Ухвалою Вищого адміністративного суду України по справі № К-3468/08 за касаційною скаргою ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 07.08.2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 року у справі №23/313/07-АП-9/301/07-АП-23/380/07-АП за позовом Дочірнього підприємства "Інтранс Холдінгс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранс Холдінгс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Матеріали про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін відповідно до наказу ДПА України від 22.02.2008р. N106 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби" передаються юридичному підрозділу для підготовки позовної заяви до суду (за місцезнаходженням платника податків) на підставі пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Для забезпечення можливості добровільної сплати платником податків розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань (разом із штрафними санкціями) працівником, відповідальним за проведення перевірки, протягом одного дня від дати реєстрації акта перевірки (а при наявності заперечень до акта - від дати надання відповіді щодо результатів їх розгляду) готується та направляється платнику податків лист-пропозиція щодо самостійної сплати розрахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що відповідачем до ДПІ у м. Керчі 07.04.10р. надано заперечення до акту перевірки (а.с. 30-41), на які позивачем надана відповідь Листом від 12.04.10р. № 8957/10/231 (а.с. 42-50).

Листом пропозицією від 13.04.10р. № 9100/10/23-1 (а.с. 52), ДПІ у м. Керчі АРК було запропоновано ДП “Краншип” самостійно сплатити податкові зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 67508,40 грн. Також, у Листі вказано орієнтовану дату подачі до суду позовної заяви про стягнення податкових зобовязань.

Листом від 23.04.10р. №413 (а.с.53), ДП “Краншип” повідомило, що не погоджується з сумою визначених податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 67508,40 грн., вважає наведене донарахування протиправним.

У звязку з викладеним суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено застосування позивачем заходів урегулювання спору, щодо добровільного стягнення суми податкового зобовязання, передбачених положеннями Наказу ДПА України від 31.12.09р. № 756. “Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008р. N 584” та дотримання процедури застосування звичайних цін.

Щодо правомірності визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), суд зазначає наступне:

Підставою для визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін стали висновки ДПІ в м. Керчі АРК про відсутність у ДП “Краншип” договору оренди цілісного майнового комплексу та за період з квітня по грудень 2010 року, за цей період відповідач не сплачував орендну плату за цілісний майновий комплекс ТОВ “Керченський морський завод “Фрегат”, але продовжував розташовуватися на території ТОВ “Керченський морський завод “Фрегат” та користувався ЦМК безкоштовно.

Таким чином, встановлено порушення відповідачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход включає :

Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Відповідно до п. 1.23 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це:

-товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;

-роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

-товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2007р. між ТОВ “КМЗ “Фрегат” та ДП “Краншип” укладено договір оренди майна за № 17-07 (а.с. 94-97), строком до 31.12.2008 року.

Дію вказаного договору було продовжено до 31.12.2012р., відповідно Додаткової угоди № 14 від 03.11.2008р. (а.с. 101), про що також було вказано у акті перевірки на стор. 3 акту.

За вказаним договором у сторін виникли права і обовязки, які фактично виконувались сторонами договору, а саме: майно, отримане в користування, тимчасово і за плату використовувалось в господарській діяльності ДП “Краншип” з метою будівництва плавзасобів, про що зазначено в самому акті перевірки.

Матеріали справи свідчать про те, що договір оренди майна за № 17-07 від 01.02.2007р. у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним.

Вказані висновки підтверджено постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.02.2010р. по адміністративної справі № 2а-13189/09/8/0170, що набрало законної сили відповідно до ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010р. та не потребують додаткового доказування в силу ст. 72 КАС України.

Відповідно до наданих відповідачем матеріалів справи актів здачі-приймання робіт за період з 28.04.2009р. по 25.12.2009р., сторони, відповідно до умов договору № 17-07 від 01.02.2007р., підтверджують виконання грошових зобовязань та претензій щодо оплати не мають.

Суд оцінює критично доводи податкового органу про безоплатний характер послуг з оренди нерухомого майна. Адже, відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безоплатно надані роботи, послуги - це роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

В даному разі, як вбачається з установлених судами фактичних даних, названим договором оренди нерухомого майна передбачено сплату позивачем орендних платежів. Факт невиконання ДП “Краншип” своїх договірних зобов'язань з внесення орендної плати за оренду нерухомого майна (майнового комплексу) не може бути підставою для висновку про безоплатність наданих послуг.

Крім того, як вбачається з умов договору оренди №17-07 від 01.02.2007р. передбачено сплату відповідачем орендних платежів. Факт невиконання ДП “Краншип” своїх договірних зобов'язань з внесення орендної плати за оренду майна у 2-4 кварталі 2009 року не може служити підставою для висновку про безоплатність наданих послуг.

А тому надана позивачем правова оцінка про заниження з боку відповідача валового доходу внаслідок укладання та виконання зазначеного договору оренди нерухомого майна є помилковою.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України (ухвала ВАСУ від 01.07.2010р. по справі № К-24322/07 за позовом ТОВ "Кривбаскондитер" до Центральної ДПІ у м.Кривому Розі).

Таким чином, користування відповідачем майновим комплексом у 2-4 кварталі 2009 року не можна вважати безоплатно наданою послугою, у розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Також, суд зазначає, що посилання позивача на п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” не є обґрунтованим.

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”, цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Таким чином, положення Закону України “Про податок на додану вартість” застосовуються лише у випадках визначення порушень, щодо сплати податку на додану вартість, а не податку на прибуток підприємств.

Суд звертає увагу позивача що для визначення звичайної ціні ним використовувалась "Методика розрахунку, розподілення та порядок використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить АР Крим", затверджена постановою ВР АР Крим від 19.11.98 року № 274-2/98. При цьому суд вважає, що є неприпустимим, використання за базу розрахунків звичайної ціни суми орендної плати за орендований об'єкт фактично отриману плату за оренду ТОВ "КМЗ "Фрегат" за березень 2009 року, а ні вартість орендованих об'єктів. Тому суд вважає, що позивачем невірно застосовано Методику плати за оренду майна АР Крим для визначення "звичайних цін" з плати за оренду майна у даному випадку, оскільки відповідно до пункту 2.2 розмір річної орендної плати за Цілісний майновий комплекс підприємств, майно яких належить АР Крим розраховується за формулою (Річна орендна плата = вартість майна Х на орендну ставку 5% від вартості орендованого майна Х коефіцієнт зносу майна). Пунктом 1.4 Методики плати за оренду майна АР Крим передбачено, що визначення розміру щорічної орендної плати, яка у відповідності до частини 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" не може перевищувати 5% від вартості орендованого майна.

Також суд звертає увагу позивача, що саме за його висновком у акті перевірки №452/23-1/33433543 (останній абзац сторінки 8) визначено: "Таким чином, на теперішній час відсутній власник даного цілісного майнового комплексу", але у той же час застосовує вказану Методику розрахунку, розподілення та порядок використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить АР Крим", що є суперечливим.

Крім цього позивач, визначаючи розмір місячного доходу для включення у склад валових доходів в якості вартості безоплатно отриманої послуги, використав за базу розмір місячної плати відповідача за оренду по іншому договору та з іншим суб'єктом, а не розрахував такий місячний дохід у відповідності з Методикою розрахунку, яку якби застосував, виходячи з вартості майна.

Як вбачається з акту перевірки № 452/23-1/33433543 позивачем не здійснено відповідні розрахунки, а тому визначення суми валового доходу у вигляді орендної плати у сумі 207890,0 гривень є необґрунтованим.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність заниження з боку відповідача валового доходу, внаслідок укладення та виконання зазначеного договору оренди майна.

Відповідно, рішення відповідача від 15.04.2010 року № 2 за яким Дочірньому підприємству "Краншип" на підставі п. 4.3 ст. 4, ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у сумі 67508,40 грн. (з якої 51972,0 грн. за основним платежем та 15536,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) є необґрунтованим.

В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Під час судового засідання, яке відбулось 24.03.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.ст.160, 163 КАСУ постанову складено 29.03.2011 р.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.