Ухвала суду № 20544758, 23.12.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2011 р. Справа № 5019/2334/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дісан”

до відповідача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 167609 грн. 27 коп.

Суддя Мамченко Ю.А.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1. довіреність № 11 від 11.01.2011 року;

від відповідача 1: представник ОСОБА_2. довіреність № 08-2689 від 06.05.2010 року:

від відповідача 2: не зявився.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України розяснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ПІК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дісан” звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою від 21.09.2011 року, згідно якої просить стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на свою користь кошти в сумі 65500 грн. 00 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 43382 грн. 45 коп., інфляційні в розмірі 6226 грн. 90 коп., 3% річних в розмірі 18371 грн. 92 коп. та збитки в розмірі 34128 грн. 00 коп..

01.11.2011 року Управління комунальної власності подало клопотання, в якому просить залучити до участі у справі іншого відповідача - Рівненську міську раду. Вищезгадане клопотання відповідач мотивує наступним: договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення укладався між позивачем та управлінням комунальною власністю, кошти за земельну ділянку покупцем перераховувалися в міський бюджет м.Рівне, одержувачем їх згідно платіжних доручень зазначалося Відділення державного казначейства в м. Рівне. Враховуючи ту обставину, що позивачем ставиться питання щодо стягнення коштів, які були перераховані в місцевий бюджет м. Рівне, а міський бюджет згідно п.23 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” затверджується Рівненською міською радою то на думку Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради слід залучити до участі у справі у якості відповідача Рівненську міську раду.

Відповідно до ч.1 ст.24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Ухвалою суду від 01.11.2011 року Рівненську міську раду залучено до участі у справі у якості співвідповідача.

18.11.2011 року Управління комунальної власності подало відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, суперечать йому, а відтак є безпідставними та не підлягають задоволенню.

22.11.2011 року позивач подав заяву, в якій уточнює позовні вимоги та просить стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на свою користь кошти в сумі 65500 грн. 00 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 43382 грн. 45 коп., інфляційні в розмірі 6226 грн. 90 коп., 3% річних в розмірі 18371 грн. 92 коп. та збитки в розмірі 34128 грн. 00 коп..

Ухвалою суду від 09.12.2011 року Рівненську міську раду виключено з числа відповідачів, оскільки сторонами за Договором купівлі-продажу від 07.10.2004 року є ТОВ «Дісан»та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, а відповідно до положень ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Рівненська міська рада не є стороною договору, а відтак не може бути відповідачем у справі про стягнення коштів за наслідками визнання Договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року недійсним. Крім того, у відповідності до приписів ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з ЄДРПОУ Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради є самостійною юридичною особою.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Дісан” в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник Управління комунальною власністю заперечив проти позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні представників сторін, вивчивши подані позивачем та відповідачем письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ:

07 жовтня 2004 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений Кострикіним В.І., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу (далі по тексту - Договір), відповідно до якого відповідач передав у власність позивача земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1155 м2, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Рівненської міської ради, для будівництва комплексу громадського харчування за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови міста за адресою м.Рівне, вул.Київська (в районі магазину “Універсам”), а позивач прийняв вказану земельну ділянку та здійснити її оплату.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна предмета договору складала 65500 грн. 00 коп.

Вказана сума була сплачена позивачем в повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №82 від 21 жовтня 2004 року.

Згідно з умовами п. 8.2 Договору право власності на земельну ділянку, яка є предметом цього договору, виникає у Покупця з моменту одержання державного акта на право власності на землю, який видається Покупцю за умови сплати ним повної вартості придбаної земельної ділянки.

30 листопада 2004 року Рівненським міським управлінням земельних ресурсів ТОВ “Дісан” був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1155 га., кадастровий номер №5610100000:01:030:0052, що розташована за адресою м.Рівне, вул.Київська (район магазину “Універсам”) з цільовим призначенням (використанням) - для будівництва та обслуговування комплексу громадського харчування.

Вказаний вище Державний акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020458300012.

23 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах ОСОБА_3 до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради і ТОВ “Дісан” договір купівлі-продажу від 07.10.2004 року визнано недійсним та визнано недійсним державний акт серії ЯА № 059026 від 30.11.2004 року на право власності за ТОВ “Дісан” на земельну ділянку площею 0.1155 га., що розташована за адресою м.Рівне, вул.Київська (район магазину “Універсам”) у звязку з тим, що рішення Рівненської міської ради від 21.05.2003 року яке дозволяло продаж шляхом конкурсу земельної ділянки, що була предметом договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року, було прийняте з порушенням закону.

Станом на момент подання даної позовної заяви до суду відповідачем не було повернуто позивачеві грошові кошти, що були сплачені останнім згідно договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року в сумі 65500 грн. 00 коп..

Крім того, на підставі ст.ст.216 та 228 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача на свою користь збитки в сумі 34128 грн. 00 коп., а саме: 7100 грн. 00 коп. - грошові кошти сплачені позивачем за оцінку землі; 3700 грн. 00 коп. - грошові кошти сплачені позивачем за видачу державного акту на право власності на земельну ділянку; 23119 грн. 20 коп. - грошові кошти сплачені позивачем плати за земельний податок; 208 грн. 80 коп. - грошові кошти сплачені відповідачем ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” за надані послуги.

На підставі ст.ст.536, 1048 та 1214 ЦК України позивач нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 07.10.2004 року по 21.10.2011 року в розмірі 43382 грн. 45 коп..

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 6226 грн. 90 коп..

29.08.2011 року позивач звертався до відповідача з вимогою повернути належні йому кошти в сумі 142273 грн. 34 коп.. Вказана претензія залишена відповідачем без задоволення та відповіді.

Розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частин 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні статті 34 ГПК України, які б підтверджували, що відповідачем повернуті позивачу грошові кошти, що були сплачені згідно договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року в сумі 65500 грн. 00 коп..

З огляду на вищевикладене вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 65500 грн. 00 коп. стверджується матеріалами справи, ґрунтуються на нормах винного законодавства та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення 43382 грн. 45 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами слід зазначити наступне.

Частина 2 ст.1214 ЦК України передбачає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Тобто, цивільне законодавство України передбачає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може встановлюватися або договором, або законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 536 ЦК України встановлене важливе правило виконання зобовязань, повязаних із користуванням чужими грошовими коштами, а саме оплатний характер таких зобовязань. За користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти.

Користування чужими грошовими коштами - не тільки зобовязання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобовязаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даного положення коментованої статті дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обовязку.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може бути визначений:

а) договором.

б) законом, зокрема Цивільним кодексом.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Позивач розраховує проценти за користування чужими грошовими коштами у відповідності до частини статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вказана стаття входить до 71 Глави ЦК України “Позика. Кредит. Банківський вклад” і застосовується договорів позики.

Таким чином, в даному випадку позивачем не зазначено підстав, визначених Цивільним кодексом України, для стягнення відсотків за користування грошовими коштами, відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 43382 грн. 45 грн. слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у складі: 7100 грн. 00 коп. грошових коштів сплачених позивачем за оцінку землі платіжними дорученнями №83 та №84 від 21.10.2004 року; 3700 грн. 00 коп. грошових коштів сплачених позивачем за видачу державного акту на право власності на земельну ділянку платіжним дорученням №48 від 01.06.2004 року; 23119 грн. 20 коп. земельного податку сплаченого позивачем за період з 14.02.2006 року по 26.05.2008 року; 208 грн. 80 коп. грошових коштів сплачені відповідачем ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” на виконання умов договору №3614 квитанціями №76 від 26.11.2004 року, №128 від 26.11.2004 року, №129 від 26.11.2004 року, №130 від 26.11.2004 року та №131 від 26.11.2004 року.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст.22 Цивільного кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки.

23 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах ОСОБА_3 до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради і ТОВ “Дісан” договір купівлі-продажу від 07.10.2004 року визнано недійсним та визнано недійсним державний акт серії ЯА №059026 від 30.11.2004 року на право власності ТОВ “Дісан” на земельну ділянку площею 0,1155 га., що розташована за адресою м.Рівне, вул.Київська (район магазину “Універсам”) у звязку з тим, що рішення Рівненської міської ради від 21.05.2003 року, яке дозволяло продаж шляхом конкурсу земельної ділянки, що була предметом договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року, було прийняте з порушенням закону.

Відповідно до п.2 ст.215, п.1 ст.216 ЦК України, якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз наведених норм свідчить, що реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності винних сторін правочину у тому, що він є недійсним. У тих випадках, коли визнанню правочину недійсним сприяла протиправна поведінка однієї із сторін, двостороння реституція може супроводжуватися додатковими негативними наслідками для винної сторони. Обовязок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Позивачем не доведено суду, у чому полягає вина Управління комунальною власністю, та які саме неправомірні дії відповідача стали підставою для визнання договору купівлі-продажу від 07.10.2004 року та державного акта серії ЯА №059026 від 30.11.2004 року на право власності ТОВ “Дісан” на земельну ділянку площею 0,1155 га., що розташована за адресою м.Рівне, вул.Київська (район магазину “Універсам”) недійсними.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 34128 грн. 00 грн. безпідставні та не обґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6226 грн. 90 коп. та 3% річних в розмірі 17371 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем розраховано інфляційні втрати та 3% річних виходячи загальної суми вимог щодо повернення грошових коштів в розмірі 65500 грн. 00 коп., процентів за користування коштами в розмірі 43382 грн. 45 коп. та збитків в розмірі 34128 грн. 00 коп..

Однак, як зазначено вище в даному рішенні, підставними та обґрунтованими, а отже такими які підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 65500 грн. 00 коп., відтак на вказану суму слід здійснювати нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Стосовно строку нарахування інфляційних та річних слід зазначити, що Апеляційним судом Рівненської області при винесенні рішення від 23.01.2009 року не застосовано реституцію передбачену статтею 216 ЦК України, а позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути належні йому кошти в сумі 65500 грн. 00 коп. лише 29.08.2011 року.

Статтею 216 ЦК України не встановлено строк повернення другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до частин 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що інфляційні та річні повинні нараховуватися за період з 26.09.2011 року (момент виникнення у відповідача зобовязання повернути кошти) по 21.10.2011 року (день звернення позивача до суду) на суму в розмірі 65500 грн. 00 коп..

Відповідно до розрахунку зробленого судом задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 65 грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 247 грн. 64 коп..

З огляду на вищевказане суд прийшов до висновку, що правомірними та такими, що ґрунтуються на законі, а відтак підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення коштів в сумі 65500 грн. 00 коп., 65 грн. 50 коп. інфляційних та 247 грн. 64 коп. 3% річних, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

На підставі частин 1 та 5 статті 49 ГПК України витрат на оплату державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 655 грн. 00 коп. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 92 грн. 23 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (код ЄДРПОУ 26259563, 33000, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 12-а, р/р 37187007001012 у УДК В Рівненській області, МФО 833017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дісан” (код ЄДРПОУ 32311815, 04128, м.Київ, вул.Академіка Туполева, буд.17, р/р № 260062843 ВАТ АБ “Укргазбанк” в м. Київ, МФО 320478) 65 500 грн. 00 коп. заборгованості, 65 грн. 50 коп. інфляційних, 247 грн. 64 коп. 3% річних, 655 грн. 00 коп. державного мита та 92 грн. 23 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мамченко Ю. А.

Повний текст рішення суддею підписане “28” грудня 2011 року

<Текст ><Текст ><Текст >