Постанова № 20533307, 27.12.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2011 року Справа № 5020-1386/2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЧерткової І.В.,

суддівГолика В.С.,

Сотула В.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 06/12/11 від 06.12.11;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Си Крафт Груп" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 20 вересня 2011 року у справі №5020-1386/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" (вул. Московська, буд. 43/11, Київ, 01015; вул. Архітектора Городецького, 11-Б, Київ, 01001)

до приватного підприємства "Си Крафт Груп" (вул. Радянська, 8, кв. 15, Севастополь, 99011)

про стягнення 13415,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20 вересня 2011 року у справі №5020-1386/2011 позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "Си Крафт Груп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" суму основного боргу у розмірі 7253,95 грн., штраф 5077,76 грн., 3 % річних 254,98 грн., індекс інфляції 829,13 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 134,16 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

В частині вимог позивача про стягнення понесених ним витрат на відрядження відмовлено.

Суд першої інстанції встановив наявність між сторонами договірних відносин за договором поставки та виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем підтвердилась доказами, наявними в матеріалах справи. При цьому, в основу рішення покладені норми статей 509, 530, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, 173-175 Господарського кодексу України, які регулюють договірні зобовязальні відносини сторін. Похідні вимоги у вигляді штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат задоволені на підставі статей 546, 549, 625 Цивільного кодексу України, 230, 231 Господарського кодексу України та умов договору.

В частині позову відмовлено, так як витрати на відрядження, які поніс позивач, не підпадають під розуміння судових витрат в порядку статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначає, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки на його юридичну адресу не надходила ухвала місцевого суду із відповідним повідомленням про призначення справи до розгляду.

Заявник апеляційної скарги також зазначає, що суд не в повному обсязі дослідив обставини справи, тому що не врахував факт повернення відповідачем товару на суму 1145,45 грн., що підтверджується накладною про повернення товару № 138 від 10.02.2011 та листом № 46 від 02.09.2011.

Стягнення штрафних санкцій приватне підприємство "Си Крафт Груп" вважає неправомірним, оскільки суд не врахував положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Крім того, на стадії апеляційного провадження до суду надійшла заява від позивача про вжиття заходів до забезпечення позову в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (вх. № 16901, від 06.12.2011). Товариство з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" просить накласти арешт на рухоме та нерухоме майно і грошові кошти відповідача.

Згідно пункту 2.3 частини 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір” за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову судовий збір встановлюється в розмірі 1,5 мінімальної заробітної плати.

Вбачається, що до заяви позивача не було додано доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. З цих підстав заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не могла бути розглянута судом до надання доказів сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції ухвалою від 06.12.2011 у даній справі запросив від позивача докази сплати судового збору. Однак, сторона не представила суду витребуваних доказів, у звязку з чим вказана заява колегією суддів не розглядається по суті.

Також, під час розгляду справи Севастопольським апеляційним господарським судом від приватного підприємства "Си Крафт Груп" до суду надійшло клопотання (вх. № 11386 від 13.12.2011) про повернення безпідставно отриманого товару. Відповідач просив суд зобовязати позивача виконати певні дії. Проте, це клопотання залишається судом без задоволення, оскільки така заява сторони по суті є зустрічною вимогою, яка в даному випадку повинна була бути оформлена у вигляді зустрічного позову і подана до початку розгляду судом справи по суті, як того передбачає стаття 22 Господарського процесуального кодексу України. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до суду першої інстанції із зустрічним позовом.

Крім того, відповідач надав суду клопотання про зменшення суми боргу (вх. № 17385, від 13.12.2011). Така заява по суті є запереченням відповідача на позов, а тому суд розглядає не це клопотання окремо, а справу в повному обсязі з урахуванням всіх заперечень сторін.

Представник позивача з'явився 22.11.2011 у судове засідання, в якому з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду міста Севастополя законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства "Си Крафт Груп" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.02.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю “Провіжн Груп” (постачальник) та приватним підприємством “Си Крафт Груп” (покупець) укладений договір поставки № 1 (том 1, а. с. 12 - 13).

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник зобовязався передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених у договорі, зобовязався прийняти та оплатити сонцезахисні окуляри Polaroid та аксесуари до них (товар) за ціною, яка визначається згідно з рахунками-фактурами та накладними.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. За окремою домовленістю продавець приймає інші види платежів, що не суперечать чинному законодавству України.

Покупець зобовязаний оплатити отриману конкретну партію товару протягом 120 днів. За окремою домовленістю сторін умови оплати можуть бути змінені (пункт 4.2 договору).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що на виконання зобовязань за договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар. Вказаний факт підтверджується видатковою накладною № ПГ-0000008 від 05.02.2010 на суму 99343,73 грн. (том 1, а. с. 16 - 17).

Згідно з видатковою накладною № ВП-0000001 від 23.06.2010 на суму 72144,84 грн. та прибутковою накладною № ВП 0000011 від 23.07.2010 частину товару на суму 72144,84 грн. та 19944,94 грн. було повернуто продавцю (том 1, а. с. 18 - 21).

Таким чином, у відповідача залишилось товару на суму 7253,95 грн. (99343,73 грн. - (72144,84 грн. + 19944,94 грн. )), який вважається поставленим та неоплаченим.

Вказаний висновок додатково підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 (том 1, а. с. 22).

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд повинен був врахувати факт повернення товару у лютому на суму 1145,45 грн., - є неспроможними, так як будь-яких належних доказів в обґрунтування цього посилання відповідач не представив. Більш того, із посилань відповідача слідує, що таке повернення було здійснено у лютому 2011 року, тоді як акт звірки взаємних розрахунків був підписаний сторонами станом на березень 2011 року.

Вбачається, що 21.05.2011 позивач звертався з претензією до відповідача, вимагаючи негайно сплатити суму заборгованості у розмірі 7253,95 грн., а також штрафу за весь період прострочення, 3 % річних та інфляційних витрат (том 1, а. с. 23-24).

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач не представив суду доказів оплати отриманого товару, або доказів його повернення, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову в частині вимог про стягнення основного боргу є правомірним.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 254,58 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 829,13 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок суду першої інстанції процентів річних та суми, яка виникла у звязку з інфляцією в державі є правильним та задоволені вимоги в цій частині правомірно.

Щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 5077,76 грн. колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем своїх обовязків перед продавцем передбачаються штрафні санкції у розмірі 5 % за кожен місяць від вартості поставленого товару.

Зміст наведеного пункту договору вказує на те, що за своєю правовою природою ці штрафні санкції, передбачені сторонами, є пенею в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, так як ця санкція триває у часі.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що заявлені позивачем до стягнення санкції є штрафом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне по суті положення міститься у Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суму неустойки суд апеляційної інстанції розраховує наступним чином:

Сума основного боргу (7253,95 грн.) * кількість днів прострочення з обмеженням у 6 місяців (183 дня) * 2 уч. ст. НБУ / кількість днів на рік (365) = 586,61 грн.

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на відрядження представника слід виходити з наступного.

В п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Витрати на проїзд осіб для участі їх у справі не повязані з розглядом справи як процесуальною дією.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що витрати на відрядження, які поніс позивач, не підпадають під розуміння судових витрат в порядку статті 44 Господарського процесуального кодексу України є правильним.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права не знаходять свого документального підтвердження.

Так, відповідач повідомлявся про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, про що свідчить ухвала господарського суду міста Севастополя від 06.09.2011 (том 1, а. с. 1 - 2), а саме штамп канцелярії суду на зворотній сторінці про її відправку сторонам.

При цьому, судова кореспонденція була надіслана саме на таку адресу, про яку зазначає сам відповідач в апеляційній скарзі, на юридичну адресу: 99011, м. Севастополь, вул. Радянська, 8, кв. 15.

Отже, заявником апеляційної скарги не доведено судовій колегії те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає зміні.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 частини 1 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Си Крафт Груп" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 20 вересня 2011 року у справі №5020-1386/2011 змінити, виклавши пункт 2 та 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції:

„2. Стягнути з приватного підприємства "Си Крафт Груп" (ідентифікаційний код 20745765, м. Севастополь, вул. Радянська, буд. 8, кв. 15) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" (ідентифікаційний код 33744718, 01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 43/11) суму основного боргу у розмірі 7253,95 грн., пеня 586,61 грн., 3 % річних 254,98 грн., сума індексації 829,13 грн. а всього 8924,67 грн. (вісім тисяч дев'ятсот двадцять чотири грн. 82 грн.).

3. Стягнути з приватного підприємства "Си Крафт Груп" (ідентифікаційний код 20745765, м. Севастополь, вул. Радянська, буд. 8, кв. 15) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" (ідентифікаційний код 33744718, 01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 43/11) витрати зі сплати державного мита в сумі 89,25 грн. (вісімдесят дев'ять грн. 25 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 157,00 грн. (сто п'ятдесят сім грн. 00 коп. ).".

3. В іншій частині рішення (пункти 1, 4 резолютивної частини) залишити без змін.

4. Господарському суду міста Севастополя видати накази.

Головуючий суддя< Підпис >І.В. Черткова

Судді< Підпис >В.С. Голик

< Підпис >В.В.Сотула

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Провіжн Груп" (вул. Московська, буд. 43/11, Київ, 01015; вул. Архітектора Городецького, 11-Б, Київ, 01001)

2. Приватне підприємство "Си Крафт Груп" (вул. Радянська, 8, кв. 15, Севастополь, 99011)