Рішення № 20533215, 26.12.2011, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 20, тел. 698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

«26 »грудня 2011 року Справа №5028/17/113/2011

За ПОЗОВОМ: Прокурора Бобровицького району в інтересах держави в особі:

1. Бобровицької районної державної адміністрації

17400, Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Незалежності, 46

2. Соколівської сільської ради

17462, Чернігівська область, Бобровицький район, с. Соколівка, вул. 30-річчя

Перемоги, 1

ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ, НА СТОРОНІ ПОЗИВАЧА: Комунальне підприємство "Київпастранс" автопарк №2

02090, м. Київ, вул. Празька, 7

До ВІДПОВІДАЧА: Садового товариства „Автомобіліст-1”

юридична адреса: 17462, Чернігівська область, Бобровицький район, с. Соколівка

адреса для листування: 02217, м. Київ, проспект Маяковського, 22/99

Про визнання статуту недійсним

Суддя Кушнір І.В.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача-1: не зявився.

Від Позивача-2: не зявився.

Від Третьої особи: ОСОБА_1 директор автопарку №2, довіреність № 06-5/24 від 04.01.11р.

Від Відповідача: ОСОБА_3 голова правління, протокол загальних зборів членів СТ

"Автомобіліст-1" №2 від 14.05.11р., паспорт.

ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 07.11.11р.

У розгляді справи прийняла участь прокурор відділу прокуратури Чернігівської області Єреп В.В., посвідчення №134 від 05.09.2007р.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурором Бобровицького району в інтересах держави в особі Бобровицької районної державної адміністрації та Соколівської сільської ради заявлено позов до Садового товариства "Автомобіліст-1" про визнання статуту Садового товариства "Автомобіліст-1" від 1 травня 2004 року недійсним.

Ухвалою суду від 17.11.11р. залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Комунальне підприємство "Київпастранс" автопарк №2.

До початку судового засідання 29.11.11р. від Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій Позивач просить при розгляді справи за позовом прокурора Бобровицького району в інтересах держави про визнання статуту Садового товариства "Автомобіліст-1" недійсним зобовязати Відповідача привести власні установчі документи у відповідність до вимог чинного законодавства з урахуванням визнання статуту від 1 травня 2004 року недійсним та подати передбачені ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»документи державному реєстратору для здійснення державної реєстрації відповідних змін.

Даною заявою фактично Позивачем-1 фактично змінено предмет позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови отримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що зміна предмету позову є правом Позивача, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, подана до початку розгляду справи по суті, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву Позивача-1 про уточнення позовних вимог, якою фактично змінено предмет позову.

Прокурор та представник Позивача-1 підтримали позовні вимоги з урахуванням вищевказаної заяви.

Позивач-2 явки представника у судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомлено.

Представник Третьої особи підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник Відповідача надав відзив на позов, у якому виклав заперечення проти позову.

Крім того, до початку судового засідання 26.12.11р. надійшло клопотання від, як зазначено в ньому, садоводів СТ «Автомобіліст-1»в якому зазначено, що ОСОБА_3 є незаконним керівником Відповідача, а тому вони просять суд визнати її незаконно зареєстрованою головою правління, її печатку незаконно виготовленою, скасувати зміну керівника юридичної особи та залишити повноважним головою правління Відповідач Шамраєнко В.В.

Дане клопотання не підлягає розгляду, оскільки згідно ст.ст.22,29 Господарського процесуального кодексу правом зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог наділені виключно Прокурор та Позивачі.

Визначення повноважного представника Відповідача було здійснено відповідно до ст.ст.17,18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" на підставі даних Єдиного державного реєстру.

Крім того, наведені в клопотанні доводи не є предметом позову Прокурора, а отже і предметом розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача-1, Відповідача та Третьої особи, суд,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням виконавчого комітету Бобровицької районної ради народних депутатів від 21.01.91р. за №9 затверджено відведення земельної ділянки Київському міському територіально-виробничому обєднанню автомобільного транспорту загальною площею 40,0га, з них: ріллі 38,2 га, пасовищ 1,5 га, чагарників 0,3 га з землекористування колгоспу «Україна»для організації колективного саду.

Рішенням виконавчого комітету Бобровицької районної ради народних депутатів від 12 лютого 1992 року №24 було зареєстроване садівниче товариство "Автомобіліст-1" Київського територіально-виробничого обєднання автомобільного транспорту та його статут, прийнятий на загальних зборах членів садівничого товариства 25.04.91р.

В п.1 Статуту було зазначено, що дане садівниче товариство є добровільним об`єднанням громадян, працюючих в АТП 13034 та інших підприємствах Київського ТПО автотранспорта, та здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій рішенням виконавчого комітету Бобровицької районної ради народних депутатів від 21.01.91р. за №9 загальною площею 40,0 га за адресою: с Соколівка, колгосп «Україна»Бобровицького району Чернігівської області.

Пунктом 44 Статуту передбачалося, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та припинення діяльності садівничого товариства (ліквідація) здійснюється за рішення його загальних зборів.

Даному товариству відповідно до Державного акту на право користування землею №077810 було надано 40 га землі на території Соколівської сільської ради Бобровицького району.

Згідно наказу комунального підприємства "Київпастранс" №2 від 01.11.2001 року було реорганізовано Київське територіально-виробниче обєднання автомобільного транспорту з відокремленням підрозділів підприємства, зокрема автобусного парку №2 на правах філії.

Загальними зборами Садового товариства «Автомобіліст-1», протокол №1-а від 01 травня 2004 року було затверджено статут зазначеного товариства.

Даний статут містить відмітку про його реєстрацію рішенням виконавчого комітету Соколівської сільської ради №24а від 31 травня 2004 року, підпис сільського голови Донської Г.В. та відтиск печатки Соколівської сільради.

В п.1.1. Статуту зазначено, що дане садівниче товариство є добровільним об`єднанням громадян.

Згідно п.1.4. даного Статуту, Товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій рішенням виконавчого комітету Бобровицької районної ради народних депутатів від 21.01.91р. за №9 загальною площею 40,0 га, розташованій на території Соколівської сільради Бобровицького району Чернігівської області.

Прокурором Бобровицького району в інтересах держави в особі Бобровицької районної державної адміністрації та Соколівської сільської ради заявлено позов про визнання даного статуту Садового товариства "Автомобіліст-1" від 1 травня 2004 року недійсним.

Досліджуючи позовні вимоги суд відмічає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1 Господарського процесуального кодексу України:

«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.»

Відповідно до абз.4 ч.1, ч.2 даного Кодексу:

«Господарський суд порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

«Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.»

Згідно ч.ч.1,2 ст.21 зазначеного Кодексу:

«Сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.»

Таким чином, Позивачами у справах, порушених за поданими в їх інтересах позовами Прокурорів, можуть бути:

1. підприємства, установи та організації, у яких внаслідок дій Відповідача, прийнятих ним актів тощо мається порушене чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес.

або

2. орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурором Бобровицького району в якості Позивачів визначено Бобровицьку районну державну адміністрацію та Соколівську сільську раду.

При цьому, в позові Прокурором зазначено, на думку Прокурора, ситуація, що склалася, порушує права держави, а зокрема право Бобровицької РДА та Соколівської сільської ради, оскільки Відповідачу земля не виділялася, він не є законним землекористувачем земельної ділянки, що в свою чергу породжує невизначеність юридичного статусу товариства, яке фактично втратило свого дійсного засновника, ситуація, що склалася в товаристві породжує без господарське використання земель загального користування товариства, порушення прав садоводів та масові їх звернення в органи влади.

Таким чином, на думку Прокурора спірним статутом порушено земельні права держави в особі Бобровицької райдержадміністрації та Соколівської сільради на земельну ділянку, яку використовує Відповідач.

З цього приводу суд відмічає наступне.

Згідно ст.126 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття спірного статуту:

«1. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.»

Тобто, ні на момент прийняття спірного статуту, ні на даний момент статути підприємств, установ та організацій, в тому числі садових товариств, не були та не є правовстановлюючими документами на землю, і прийняття таких статутів з посиланням в них на використання земельних ділянок жодним чином не впливає ні на правовий режим цих земельних ділянок, ні на визначення їх дійсних власників, користувачів, орендарів з відповідним комплексом їх повноважень, прав та обовязків стосовно цих ділянок.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.152 Земельного кодексу України, в зазначеній редакції:

«Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.»

Тобто визнання статутів, в тому числі садових товариств, не визначено в якості способу захисту земельних прав, що логічно випливає з висновку, що такі статути не є правовстановлюючими документами на землю.

Таким чином, прийняття спірного Статуту Відповідачем жодним чином не впливає саме на земельні права держави в особі визначених Прокурором Позивачів, як це зазначено у позові, на земельну ділянку, яку використовує Відповідач.

З цих підстав, суд вважає необґрунтованими посилання Прокурора, що даний спосіб захисту підпадає під припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення, оскільки саме по собі визнання спірного Статуту недійсним ні яких дій та прав щодо земельної ділянки, яка використовується, не припинить та не відновить.

Також, суд, не приймає доводи Прокурора, що права Позивачів порушуються безпідставною видачею Відповідачем довідок про користування громадянами тією чи іншою ділянкою, оскільки такі довідки також не правовстановлюючими документами на землю, що якимось чином впливали б на правовий режим, права та обовязки щодо цих ділянок.

Якщо при приватизації зазначених земельних ділянок громадянами Позивачі вважатимуть, що в порушення ст.118 Земельного кодексу України громадянами надається погодження незаконного землекористувача, Позивачі не позбавлені права витребувати від них погодження законного землекористувача, встановивши, відповідно, хто є законним.

При цьому, право користування земельною ділянкою Статутом не встановлюється. Ухвалами суду від Позивача та Відповідачів витребовувалися:

·нормативно-правове обґрунтування з посиланням на конкретні статті конкретних Кодексів, Законів, інших нормативно-правових актів та доданням відповідних належних, допустимих та достатніх доказів:

1.порушення спірним статутом (а не, як зазначено в позові, ситуацією, що склалася) саме земельних прав Позивачів, як це зазначено в позові (зокрема віднесення спірного статуту саме до правовстановлюючих документів на землю), що давало б, відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підстави Прокурору звертатися з відповідним позовом в інтересах даних осіб до суду;

2. які саме земельні права стосовно якої конкретно земельної ділянки, належної саме Позивачам, порушено Відповідачем або його статутом, яким чином (способом) порушено дані права щодо даної земельної ділянки, в чому полягає незаконність використання Відповідачем зазначеної земельної ділянки.

Таких належних обґрунтувань та доказів від Прокурора та Позивачів суду не надійшло.

Відповідно до ч.1 п.2 Роз`яснення Президії вищого арбітражного суду України за N02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»:

«Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.»

Також, Прокурор у позові та додаткових поясненнях посилався на те, що земельна ділянка садового товариства, Статут якого оскаржується, фактично надавалась підприємству комунальної форми власності, а саме Київському територіально-виробничому обєднанню автомобільного транспорту відповідно до Державного акту на право користування землею №077810, яке, в свою чергу, є засновником даного садівничого товариства.

Проте, спірним Статутом 01.05.2004р. Садового товариства "Автомобіліст-1", незаконно було виключено з засновників Київське територіально-виробниче обєднання автомобільного транспорту, правонаступником якого є КП «Київпастранс», чим порушено земельні права держави в особі даного підприємства, оскільки лише Третя особа в даному випадку відповідно до Державного акту на право користування землею є законним землекористувачем, і своє право користування земельною ділянкою вона Відповідачу не передавала.

Дані пояснення судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як суд зазначив вище з посиланням на ст.ст.1,2,21 ГПК України, підлягають судовому захисту порушені права осіб, які визначені в якості Позивачів по справі.

Прокурором Комунальне підприємство "Київпастранс" було визначено в позові не в якості Позивача, а в якості Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість суду приймати рішення про задоволення позовних вимог з підстав наявності порушених прав третіх осіб без самостійних прав на предмет спору, а не позивачів.

Якщо КП «Київпастранс»вбачає порушення своїх земельних прав з боку Відповідача, то підприємство має право звернутися з відповідним позовом до Відповідача про захист своїх прав на надану йому земельну ділянку, обравши відповідний спосіб захисту, передбачений ст.152 Земельного кодексу України.

При цьому, Прокурор та Третя особа обґрунтовуючи підстави визнання недійсним статуту послалися на п.п.13,14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. N13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Дане посилання суд вважає безпідставним виходячи наступного.

Згідно ч.ч.1,2 п.2 та ч.1 п.3 вищевказаної Постанови:

«2. Законом України від 15 грудня 2006р. N483-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (далі - закон N 483-V) до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

3. Не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12 ГПК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.»

Таким чином, корпоративний спір це спір між господарським товариством та його учасником, або між учасниками господарського товариство.

Разом з тим, Садове товариство «Автомобіліст-1»не є господарським товариством, а Бобровицька райдержадміністрація та Соколівська сільрада не є учасниками даного садового товариства.

Водночас, якщо КП «Київпастранс»вважає, що спірним статутом було порушено його права, як засновника Відповідача, через виключення згадування у Статуті, що він засновник, Третя особа не позбавлена права самостійно звернутися з відповідним позовом до відповідного суду і доводити факт такого порушення.

Витребуваних ухвалами суду обґрунтування ототожнення порушених земельних прав держави в особі Бобровицької РДА та Соколівської сільради з правами Комунального підприємства «Київпастранс»Прокурор та Позивачі суду не представили.

Також, у позові було зазначено, що проведеними прокуратурою Бобровицького району перевірками встановлено, що Садове товариство "Автомобіліст-1" створене в Бобровицькому районі, здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій у безстрокове користування для організації колективного саду надане рішенням Бобровицького райвиконкому №9 від 21 січня 1991 року загальною площею 40 га.

Зазначене в Статуті не відповідає дійсності, оскільки фактично земля надавалася Садівничому товариству "Автомобіліст-1" Київського територіально-виробничого обєднання автомобільного транспорту, яке оспорюваним Статутом перетворене в Садове товариство "Автомобіліст-1". Земельна ділянка, яка вказана у Статуті не надавалася Садовому товариству "Автомобіліст-1", рішення, вказане в Статуті стосується лише Садівничого товариства "Автомобіліст-1" Київського територіально-виробничого обєднання автомобільного транспорту.

Статут Садового товариства "Автомобіліст-1" (редакція 2004 року) не містив жодної інформації щодо набуття останнім майна, прав та обовязків іншої юридичної особи в порядку правонаступництва, хоча фактично Садове товариство "Автомобіліст-1" стало використовувати майно Садівничого товариства "Автомобіліст-1" Київського територіально-виробничого обєднання автомобільного транспорту.

Статут 24-а від 1 травня 2004 року затверджений загальними зборами Садового товариства "Автомобіліст-1", протокол №1-а від 2004 року не вказував на перетворення юридичної особи, не відбулося припинення одного товариства та створення нового, Статут 2004 року 24-а Садового товариства "Автомобіліст-1" не містив інформації щодо набуття останнім майна, прав та обовязків іншої юридичної особи в порядку правонаступництва, крім того рішення про надання земельної ділянки Садовому товариству "Автомобіліст-1" не приймалося.

З цього приводу, суд приймає наступне.

Відповідно до ст.105 Цивільного кодексу України:

«1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ст.108 Цивільного кодексу України:

«1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.»

Як вбачається зі спірного Статуту ні про які перетворення та зміну організаційно-правової форми товариства в ньому не йдеться.

Фактично лише в назві змінено слово «садівниче»на садове».

Доказів внесення до Єдиного державного реєстру даних про припинення саме Садівничого товариства, як і нормативно-правового обґрунтування, що чинним законодавством передбачені такі організаційно-правові форми як «садівниче товариство»і «садове товариство», і що вони є різними, Прокурором та Позивачами суду не надано.

З наданої Бобровицькою райдержадміністрацією копії реєстраційної справи державного реєстратора Бобровицької РДА вбачається, що всі реєстрації змін по СТ «Автомобіліст-1»здійснюються в межах однієї реєстраційної справи, а не по двох окремих.

І садівниче, і садове товариство «Автомобіліст-1»мають один і той же ідентифікаційний код 26575778.

Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку мова йде про одне й теж товариство, яке лише частково змінило свою назву та прийняло новий статут, а не про перетворення однієї юридичної особи в іншу з відповідним припиненням першої.

Ухвалами суду від Прокурора та Позивачів витребовувалися обґрунтування з відповідними доказами:

1. визначення законодавством України чіткого переліку підстав та умов, за додержання яких одна юридична особа може бути правонаступником іншої особи, і відсутності цих підстав у даному випадку;

2. наявності в даному випадку створення нової юридичної особи, а не фактичного прийняття статуту в новій редакції без правонаступництва.

Відповіді на поставлені питання Прокурором та Позивачами не надано.

При цьому, суд, відмічає, що як вбачається з ситуації з визначенням повноважних представників Відповідача в судовому засіданні 29.11.11р. та пояснень представника Бобровицької РДА, описаних у відповідних протоколі судового засідання та ухвалі суду, основний спір виник не щодо існування двох окремих садових товариств, а щодо наявності двох осіб, які на даний час претендують на повноваження голови даного товариства та які обрані на ці посади відповідно до різних рішень загальних зборів, один з яких має оригінал печатки, а інший - дублікат.

Проте, спір щодо двох голів правління не визначає факт наявності двох окремих товариств.

Крім того, визначення законності обрання того чи іншого голови товариства, а також законність дій державного реєстратора по внесенню відповідних даних до державного реєстру не є предметом розгляду даної справи, а тому судом не досліджується.

Визначення повноважного представника Відповідача було здійснено відповідно до ст.ст.17,18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" на підставі даних Єдиного державного реєстру.

Також Прокурор посилається на наступне.

Рішенням виконавчого комітету Соколівської сільської ради від 17.11.10р. №65 було вирішено реєстрацію Статуту садового товариства «Автомобіліст-1»№24а від 31 травня 2004 року вважати недійсним.

При цьому, в даному рішенні зазначено, що відповідно до протесту прокурора Бобровицького району від 16.11.10р. була проведена перевірка реєстрації статут садового товариства «Автомобіліст-1»№24а від 31 травня 2004 року, в якій було виявлено, що будь-які дані по реєстрації статуту №24а від 31 травня 2004 року відсутні, а також відсутні дані у Бобровицькому архіві.

На фіктивність вказаного Статуту свідчить те, що Статут затверджений та підписаний головою товариства Ільєнком Ю.І. 01 травня 2004 року, хоча Ільєнко Ю.І. як голова був обраний лише 31.05.2004 року, протокол №1.

У прийнятому 10.07.2003р. Законі України "Про кооперацію" садово-городні кооперативи було віднесено до сфери регулювання цим Законом. Передбачено можливість виділення обслуговуючих, виробничих та споживчих кооперативів. Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону було встановлено, що кооперативи та кооперативні обєднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобовязані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. Реєстраційні органи встановили, що садово-городні кооперативи мають бути віднесені до категорії обслуговуючих кооперативів і поставили вимогу щодо реєстрації садових товариств саме у такій організаційно-правовій формі, що не було зроблено у встановленому Законом порядку, оскільки зборами дане питання не вирішувалось, натомість виключено засновника товариства.

Крім того, до початку судового засідання 29.11.11р. від Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій Позивач просить при розгляді справи за позовом прокурора Бобровицького району в інтересах держави про визнання статуту Садового товариства "Автомобіліст-1" недійсним зобовязати Відповідача привести власні установчі документи у відповідність до вимог чинного законодавства з урахуванням визнання статуту від 1 травня 2004 року недійсним та подати передбачені ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»документи державному реєстратору для здійснення державної реєстрації відповідних змін, яка прийнята судом.

Дана заява обґрунтовується тим, що самого визнання статут недійним недостатньо для здійснення державної реєстрації таких змін в установчих документах товариства.

Таким чином, вищевказані обґрунтування та додаткова позовна вимога стосуються порядку прийняття та реєстрації установчих документів юридичних осіб.

Ухвалами суду від Прокурора та Позивачів витребовувалися обґрунтування з відповідними доказами ототожнення порушення земельних прав держави в особі Бобровицької РДА та Соколівської сільради з порушенням порядку прийняття та реєстрації статутів садових товариств.

Такого обґрунтування суду не представленого.

З урахування викладеного, суд доходить висновку, що додаткова позовна вимогу та вищевказані додаткові обґрунтування першої позовної вимоги стосуються не земельних прав Позивачів, а здійснення ними державних владних функцій по державній реєстрації юридичних осіб, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Згідно абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. N10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»:

«Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:

·утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень.»

З викладеного вбачається, що дослідження позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Бобровицької райдержадміністрації та Соколівської сільради, які здійснюють державні владні функції по реєстрації установчих документів юридичних осіб, в частині порушення Відповідачем порядку прийняття та реєстрації Статуту не відноситься до компетенції господарського суду, а відноситься до компетенції адміністративного суду, а тому пояснення Прокурора в цій частині судом не приймаються та не досліджуються.

Аналогічно позовна вимога про зобовязання Садового товариства «Автомобіліст-1»привести власні установчі документи у відповідність до вимог чинного законодавства з урахуванням визнання статуту від 1 травня 2004 року недійсним та подати передбачені ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»документи державному реєстратору для здійснення державної реєстрації відповідних змін не підлягає розгляду в господарських судах, а підлягає розгляду в адміністративних судах.

Згідно п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України:

«Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.»

На підставі наведеного, суд доходить висновку, що в частині зобовязання Садового товариства «Автомобіліст-1»привести власні установчі документи у відповідність до вимог чинного законодавства з урахуванням визнання статуту від 1 травня 2004 року недійсним та подати передбачені ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»документи державному реєстратору для здійснення державної реєстрації відповідних змін провадження у справі підлягає припиненню.

До відзиву на позов Відповідачем було додано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки з моменту державної реєстрації спірного Статуту минуло 7 років.

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України:

«Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.»

Відповідно до ст.257 даного Кодексу:

«Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.»

Згідно ч.1 ст.261 зазначеного Кодексу:

«Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.»

У судовому засіданні Прокурором надане письмове пояснення щодо застосування строків давності, в якому зазначено, що про порушення законодавства при прийняті спірного статуту Прокурор дізнався від звернень голови правління СТ «Автомобіліст-1»Шамраєнка В.В., які надійшли до прокуратури 29.03.11р. та 31.03.11р. Тому прокурор просить визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та не застосовувати строк позовної давності.

Оскільки Прокурор не є особою, права якої порушені спірним рішенням, а в ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України йдеться саме про таку особу, суд не приймає доводи Прокурора, що він дізнався лише під час перевірки звернень голови правління СТ «Автомобіліст-1»Шамраєнка В.В., які надійшли до прокуратури 29.03.11р. та 31.03.11р.

Тим більше, що Прокурор не був позбавлений права та можливості провести дану перевірку та звернутися з відповідним позовом в межах трирічного строку позовної давності.

Представник Позивача-1 надав додаткове письмове пояснення, в якому, зокрема зазначив, що про порушення законодавства при прийняті спірного статуту Позивач-1 дізнався під час проведення службової перевірки дотримання вимог чинного законодавства державним реєстратором Бобровицької райдержадміністрації при включенні відомостей про Відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме в травні 2011 року.

З наданих Позивачем-1 довідки з Єдиного державного реєстру та реєстраційної справи Відповідача державного реєстратора Бобровицького району вбачається, що включення відомостей про Відповідача до Єдиного державного реєстру відбулося 21.08.06р.

Державний реєстратор є посадовою особою Позивача-1 Бобровицької райдержадміністрації відповідно до ч.ч.2,3 ст.6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" .

Згідно абз.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", в редакції, чинній на момент зазначеного включення:

«Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

·два примірники установчих документів.»

Таким чином, державний реєстратор Бобровицького району не міг включити 21.08.06р. відомості про Відповідача до Державного реєстру без представлення останнім спірного Статуту, тобто з даної дати включення Позивачу-1 було відомо про спірний Статут.

Трирічний строк з даної дати минув 21.08.09р.

Позивач-2 витребуваних судом пояснень та доказів щодо поважності підстав пропущення строків позовної давності не надав.

При цьому, суд відмічає, що не зважаючи на доводи Прокурора, що Соколівською сільської радою на приймалося рішення про реєстрацію Відповідача, на Статуті Відповідача, оригінал якого останнім представлявся в судовому засіданні, мається відмітка про його реєстрацію рішенням виконавчого комітету Соколівської сільської ради №24а від 31 травня 2004 року, підпис сільського голови Донської Г.В. та мокрий відтиск печатки Соколівської сільради, що підтверджує, що Позивачу-2 про даний статут було достеменно відомо з 31 травня 2004 року.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Прокурором та Позивачами пропущений строк позовної давності.

Належних доказів поважності причин пропуску строку суду не представлено.

Згідно ч.ч.3,4 ст.267 зазначеного Кодексу:

«3.Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.»

Згідно ч.ч.1,2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України:

«Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.»

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України:

«Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.»

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що Прокурором та Позивачами не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення спірним Статутом Відповідача земельних прав Позивачів або наявності інших підстав для визнання недійсним даного статуту, дослідження яких відноситься до компетенції господарських судів, крім того, Прокурором та Позивачами без поважних причин пропущений строк позовної давності для звернення до суду, а тому позов в частині визнання недійсним спірного Статуту Відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 21, 33, 34, п.1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В частині зобовязання Садового товариства «Автомобіліст-1»привести власні установчі документи у відповідність до вимог чинного законодавства з урахуванням визнання статуту від 1 травня 2004 року недійсним та подати передбачені ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»документи державному реєстратору для здійснення державної реєстрації відповідних змін провадження у справі припинити.

2. В решті позову відмовити.

Суддя І.В. Кушнір

Повний текст складено 26 грудня 2011 року.

Суддя І.В. Кушнір

26.12.11