Рішення № 20533188, 28.12.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.12.2011 Справа № 5024/2049/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", м. Київ,

до фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", с. Коробки Каховського району Херсонської області,

про стягнення 22455 грн. 23 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - в засідання суду не прибув;

від відповідача - в засідання суду не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (відповідач) 7576 грн. основного боргу, 778 грн. 39 коп. пені та 12091 грн. 77 коп. штрафу, 2009 грн. 07 коп. відсотків річних, відповідно до умов договору поставки № АП-11-0251 від 21.06.2011 р. та додаткового договору до договору від 30.06.2011 р.

Позивач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, надіславши телеграму про відкладення розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи та заперечення.

Відповідач у відзиві позовні вимоги визнає частково в сумі 7576 грн. основного боргу та 778 грн. 39 коп. пені. Однак відповідача вважає, що штраф в сумі 12091 грн. 77 коп. нараховано неправомірно, оскільки, на його думку, за невиконання грошових зобов'язань встановлюється лише штрафна санкція у вигляді пені.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Ухвалами господарського суду від 17.11.2011 р. та від 13.12.2011 р. розгляд справи відкладався в зв’язку із неявкою представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд:

в с т а н о в и в:

21 червня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (продавець) та фермерським господарством з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (покупець) був укладений договір поставки № АП-11-0251, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин (п. 1.1.). Вартість товару на дату укладення цього договору становить 11035 грн. 80 коп. (п. 1.2.).

Відповідно до п. 2.1. додаткової угоди до договору покупець зобов'язанний сплатити продавцю вартість товару не пізніше 10 липня 2011 р.

Згідно п. 3.3 договору поставка товару здійснюється продавцем на умовах перевезення до місця призначення за рахунок продавця, за адресою: Херсонська обл., Каховський р-н, с. Коробки, вул. Терни, 5.

Відповідальність сторін передбачена розділом 5 договору, зокрема, покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені (п. 5.2.).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 01 січня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного його виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1).

Відповідно до умов договору про поставку товару, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, передавши 21.06.2011 року та 01.07.2011 року товар на загальну суму 80611 грн. 80 коп. Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується підписом представника покупця на видаткових накладних та довіреностях, скріплених печаткою підприємства, та, відповідно, зобов’язаний був протягом 30 календарних днів (п. 3 додаткового договору) розрахуватись в повному обсязі. Однак, за отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 73035 грн. 80 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с. 19-20). Таким чином, на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача за поставлений товар складає 7576 грн., що підтверджено видатковими накладними (а.с. 14, 16), довіреностями (а.с. 15, 17), розрахунком позивача, доданим до позовної заяви (а.с. 9).

Позовні вимоги про стягнення з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" 7576 грн. основного боргу, 778 грн. 39 коп. пені, 12091 грн. 77 коп. штрафу, 2009 грн. 07 коп. відсотків річних за договором поставки № АП-11-0251 від 21.06.2011 р. та додаткового договору до договору від 30.06.2011 р. стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого товару виконано не в повному обсязі. Станом на момент подання позову, сума простроченої заборгованості за договором поставки засобів захисту рослин складає 7576 грн.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 7576 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 778 грн. 39 коп. пені, 12091 грн. 77 коп. штрафу, 2009 грн. 07 коп. відсотків річних.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За не виконання обов’язку з оплати поставленої продукції, на підставі п. 8.3 Договору відповідачеві нарахована пеня, розмір якої обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня від суми заборгованості.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки, суд, перевіривши розрахунки пені позивачем, відповідно до періодів виникнення та сплати, передбачених договором, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне внесення плати за поставлену продукцію та задовольняє ці позовні вимоги в сумі, заявленій позивачем - 778 грн. 39 коп.

В п. 5.4 Договору сторонами узгоджено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15 % від ціни договору. Позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 12091 грн. 77 коп. на підставі п. 5.4 Договору позивачем обґрунтовані невиконанням обов’язку зі сплати вартості поставленого товару.

Суд не знаходить достатніх підстав для стягнення заявленого штрафу, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині - в сумі 12091 грн. 77 коп., оскільки позивачем відповідачу нараховано і пеню (п. 5.3 Договору) і штраф (п. 5.4 Договору), які є відповідальністю одного виду, за одне й те ж порушення - невиконання обов’язку зі сплати поставленого товару. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Штраф є повторною відповідальністю поряд з пенею за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст. 61 Конституції України.

Окрім того, Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, яким врегульовано договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлена відповідальність, яка в ст. 1 обмежена пенею у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі 7576 грн. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача відсотки річних за неналежне виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими і задовольняються судом в сумах, заявлених позивачем - 2009 грн. 07 коп. відсотків річних.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України зі сплати державного мита відповідно до суми задоволених позовних вимог та витрати зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", ідентифікаційний код - 33574183, адреса: буд. 5, вул. Терни, с. Коробки Каховського району Херсонської області, р/рахунок - № 26003135107 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО - 380805 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", ідентифікаційний код - 30262667, адреса: буд. 15, пр-т Возз'єднання, м. Київ, р/рахунок - № 26001393 в ЗАТ "ПУМБ" м. Севастополь, МФО - 308092, 7576 грн. основного боргу, 778 грн. 39 коп. пені, 2009 грн. 07 коп. відсотки річних, 103 грн. 84 коп. витрат по сплаті державного мита та 108 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення 1247 грн. 68 коп. штрафу.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 29.12.2011 р.