Рішення № 20532335, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/22522.12.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Інвесткомпанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»

простягнення 18677,53 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.08.2011 р.;

від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрус-Інвесткомпанія» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп» (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 18677,53 грн., з яких: 16820,37 грн. основного боргу, 1556,01 грн. пені, 301,15 грн. 3% річних. Також, позивач просить судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості поставлених за Договором поставки № 14/10 від 22.02.2010 р. товарів, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»заборгованості перед позивачем та нарахування останнім пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/225, розгляд справи призначено на 01.12.2011 р.

Представники сторін в судове засідання 01.12.2011 р. не зявились, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/225 не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 01.12.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/225 та ухвал господарського суду міста Києва від 01.12.2011 р. та 13.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені спеціальним витягом з ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрус-Інвесткомпанія» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»(далі - Покупець) укладено Договір поставки № 14/10 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник постачає та передає Покупцю, а Покупець приймає та оплачує товари продовольчої групи (далі - товар) в асортименті, за цінами та у кількості обумовленій сторонами та зазначеній в письмовому замовленні (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача товару здійснюється частинами, асортимент кількість та ціна якого обумовлені сторонами та зазначені в накладних та інших супровідних документах, що є невідємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна товару формується у національній валюті України, з урахуванням торгової націнки та фіксується у товарній накладній.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що суму Договору складає сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалась поставка товару на виконання умов Договору.

Відпуск-приймання товару оформляється накладними та іншими товарно-супровідними документами, які підписують сторони (п. 4.6 Договору).

Пунктами 3.1, 3.2 Договору сторонами погоджено, що оплата за поставлену партію товару проводиться у національній валюті України шляхом перерахування суми, що вказана у накладній, на рахунок постачальника або внесення готівкових грошових коштів у прибуткову касу Постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня, з дати поставки товару. При оплаті товару в безготівковій формі Покупець зобовязаний в платіжному дорученні посилатись на номер видаткової накладної, згідно з якою одержана дана партія товару та реквізити Договору.

Відповідно до п. 8.5 Договору строк його дії становить з дня підписання (22.02.2010 р.) до 31.12.2010 р., але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами всіх зобовязань. Укладання нового договору поставки автоматично анулює дію попереднього договору.

Згідно з п. 8.6 Договору, у випадку, якщо жодна із сторін, до закінчення зазначеного терміну не заявить про розірвання Договору, він вважається продовженим на тих самих умовах ще на один календарний рік.

Позивачем доказів розірвання Договору суду подано не було, а відповідачем зазначеного не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем за видатковими накладними: № І-ПБ002185 від 31.01.2011 р. на суму 2536,21 грн., № І-ПБ002192 від 31.01.2011 р. на суму 195,84 грн., № І-ПБ002193 від 31.01.2011 р. на суму 1097,47 грн., № І-ПБ002530 від 04.02.201 р. на суму 705,60 грн., № І-ПБ002531 від 04.02.2011 р. на суму 1692,70 грн., № І-ПБ003141 від 14.02.2011 р. на суму 729,72 грн., № І-ПБ004439 від 28.02.2011 р. на суму 5323,79 грн., № І-ПБ004442 від 28.02.2011 р. на суму 4217,02 грн., № І-ПБ004420 від 01.03.2011 р. на суму 1370,88 грн., № І-ПБ004424 від 01.03.2011 р. на суму 979,20 грн., поставлено відповідачу товар на загальну суму 18848,43 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представника сторін та скріплено печатками підприємств.

Згідно з наявною в матеріалах справи банківською випискою по особовому рахунку позивача, відповідачем 28.02.2011 р. сплачено за поставлений товар на підставі Договору 2836,82 грн., проте, як встановлено судом, підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, частина грошових коштів в розмірі 808,22 грн. пішла в оплату інших видаткових накладних за спірним Договором, заборгованість по яким не заявлена до стягнення в межах розгляду даної справи.

Таким чином, відповідачем сплачено 2028,06 грн. в погашення заборгованості по спірних видаткових накладних за Договором.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобовязання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобовязань та обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою Договір поставки № 14/10 від 22.02.2010 р. є договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, продавець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16820,37 грн. заборгованості за поставлений товар.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 7.1 Договору просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»1556,01 грн. пені.

Відповідно до п. 7.1 Договору, за прострочення передбачених п. 3.1 Договору платежів, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ нараховану на повну суму недоїмки за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позивачем завищено її розмір оскільки кінцевою датою такого нарахування визначено 17.10.2011 р. та при цьому не враховано приписів п. 6 ст. 232 ГК України стосовно шестимісячного строку, зі спливом якого припиняється нарахування штрафних санкцій, оскільки Договором інший період такого нарахування не встановлено.

Крім того, позивачем не враховано здійснену відповідачем 28.02.2011 р. часткову проплату в розмірі 2028,06 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1313,43 грн. пені.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 301,15 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобовязання, то вимога позивача про стягнення 3% річних визнається судом обґрунтованою, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»на користь позивача підлягає стягненню 301,15 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»(02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, б. 5; ідентифікаційний код 36824654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Інвесткомпанія»(03115, м. Київ, вул. Святошинська, б. 32; ідентифікаційний код 3508975) 16820 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 37 коп. основного боргу, 1313 (одну тисячу триста тринадцять) грн. 43 коп. пені, 301 (триста одну) грн. 15 коп. 3% річних, 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 34 коп. державного мита та 232 (двісті тридцять дві) 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 27.12.2011 р.