Рішення № 20530516, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/36622.12.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю"Олга-Логістик"

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС М"

про стягнення заборгованості 26 340,45 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 24.11.2011 року)

Від відповідача не зявився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 22.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю"Олга-Логістик" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС М" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 26 340, 45 грн., з яких 25 777, 11 грн. основної заборгованості за поставлений товар згідно Договору поставки продукції № 468 від 05.01.2011р., 199, 87 грн. інфляційних втрат, 563, 34 грн. пені за прострочення виконання грошового зобовязання, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобовязань відповідачем перед позивачем щодо сплати заборгованості за поставлений товар за Договором на поставку продукції № 468 від 05.01.2011р., що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕРМЕС М” заборгованості перед позивачем та нарахування останнім пені та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 9/366, розгляд справи призначено на 06.12.2011 року.

В судове засідання 06.12.2011 року представники сторін не зявилися, вимоги ухвали Господарського суду від 31.10.2011 року не виконали, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 року, у відповідності до ст. 77 Господарського кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.12.2011 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та неподанням витребуваних документів.

У судовому засіданні 22.12.2011 року позивачем надано заяву про зміну позовних вимог у звязку з оплатою відповідачем заборгованості у розмірі 26 439,07 грн., у відповідності до якої просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 646,21 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про зміну позовних вимог приймається судом до розгляду та розцінюється як заява про зменшення позовних вимог, позовні вимоги розглядаються з урахуванням заяви поданої в судовому засіданні 22.12.2011р.

Представником позивач надано усні пояснення по справі, підтримано позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 9/366 та ухвали Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"( із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик"(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС М" (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 468 (надалі Договір).

Відповідно до п. п.1.1. 1.2. Договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього Договору. Сторони застосовують до даного договору умови DDР-доставка продавцем товару в пункт, вказаний покупцем (редакція "Інкотермс" 2000 року).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п.1.3. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Порядок оплати визначено пунктами 3.1.-3.3. Договору, згідно з якими ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Загальна сума Договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього Договору. Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 25 777,11 грн. за наступними видатковими накладними:

- ТТН № ДОК-023395 від 30.08.2011 року на суму 2625,30 грн.;

- ТТН № ДОК-023925 від 03.08.2011 року на суму 3083,12 грн.;

- ТТН № ДОК-020939 від 06.08.2011 року на суму 5131,80 грн.;

- ТТН № ДОК-020997 від 08.08.2011 року на суму 746,40 грн.;

- ТТН № ДОК -021779 від 13.08.2011 р. на суму 3316,24 грн.;

- ТТН № ДОК-022517 від 20.08.2011 р. на суму 2728,48 грн.;

- ТТН № ДОК-023394 від 30.08.2011 р. на суму 1912,04 грн.;

- ТТН № ДОК- 018569 від 18.07.2011 р. на суму 2003,58 грн.;

- ТТН № ДОК-019367 від 23.07.2011 р. на суму 2031,48 грн.;

- ТТН № ДОК-019076 від 22.07.2011 р. на суму 753,20 грн.;

- ТТН № ДОК019977 від 29.07.2011 р. на суму 637,12 грн.;

ТТН № ДОК-020168 від 30.07.2011 р. на суму 2175,43 грн.;

-ТТН № ДОК020392 від 02.08.2011 р. на суму 1904, 60 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представником відповідача та скріплено печаткою підприємства.

Спір виник у зв'язку з тим, що за твердженням позивача, відповідач не здійснив оплату поставленого товару. у зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 25 777,11 грн.

В судовому засіданні представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог в якій останній зазначив, що відповідач сплатив на користь позивача заборгованість з основного боргу в розмірі 26 439,07 грн., у звязку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 646,21 грн., а також покласти на відповідача судові витрати..

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.3. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання за Договором щодо оплати поставленого позивачем товару.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 5.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 646,21 грн. пені.

У відповідності до п. 5.1. Договору, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобовязань по Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобовязаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Положення зазначеного пункту Договору повністю відповідають приписам ч. 2 ст. 343 ГК України, якою встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань".

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Переревіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 646,21 грн.

В інформаційному листі від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України довів до відома господарським судам України наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої представником позивача заяви про зменшення позовних вимог, становить 646,21 грн.

Таким чином, судові витрати позивача в сумі 338,00 грн. (102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕРМЕС М” (02222, м. Київ, вул. О.Бальзака, б. 55Б; код ЄДРПОУ 37208847, р/р 26002060591886, МФО 300711, або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Олга-Логістик" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, 10-А, код ЄДРПОУ 36001805, р/р 260000 в АТ АБ "Бізнес стандарт", МФО 36001805) 646 (шістсот сорок шість) грн. 21 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяГ.П. Бондаренко

Рішення підписано 26.12.2011 року