Рішення № 20530353, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/12322.12.11 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О. Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс –АП»,м. Київ

про стягнення 3221,57 грн.

за участю:

представників сторін:

від позивача Морочинський А.М. –юрисконсульт

від відповідача не з’явився

За клопотанням позивача, з урахуванням виняткових обставин справи, значного обсягу доказів, витребування від учасників судового процесу додаткових матеріалів, які підлягають належної правової оцінки, строк слухання спору по даній справі було продовжено додатково на 15 (п’ятнадцять днів), що відповідає вимогам частини 3 статті 69 ГПК України і знайшло своє відображення у процесуальних документах суду.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Іскра»звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс –АП» про стягнення з останнього основного боргу в сумі 2 800 грн., пені в сумі 167,06 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, трьох процентів річних в сумі 64,67 грн. та інфляційних в сумі 189,84 грн. за прострочення грошового зобов’язання згідно контракту - заявки на перевезення вантажу №02 від 26.10.2010року .

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

На адресу суду надійшло повідомлення з позначкою „за закінченням строку зберігання” а саме те, що підприємство відповідача не знаходиться за адресою вказаною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Тому неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представника позивача, суд встановив:

До прийняття рішення по справі від позивача згідно вимог ст.ст. 66, 67 ГПК України надійшло клопотання про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рахунки відповідача відкритих в банківських установах. У задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити на тих підставах, що накладення арешту на рахунки суб’єкта господарювання чинним законодавством не передбачено. Тобто застосувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту можливе лише на грошові кошти, які знаходяться на рахунках суб’єкта господарювання в установах банку.

Позов мотивовано тим, що 26.10.2010року між сторонами було підписано контракт-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Факт укладення Договору перевезення підтверджено товарно-транспортною накладною № БФЗ –0380 від 26.10.2010 року та рахунком фактурою № ТІ -0000521 від 27.10.2010року, яка вказує на узгоджену між сторонами вартість перевезення вантажу в сумі 2800,00 грн., з урахуванням ПДВ, встановлює предмет перевезення та адресу доставки вантажу щодо надання транспортних послуг.

Відповідно до умов договору, відповідач повинен виконати обов’язок щодо здійснення оплати за надані транспортні послуги протягом 3-х банківських днів з моменту отримання оригіналів документів від перевізника, у тому числі акту виконаних робіт.

На виконання умов договору позивач 20.11.2010року надіслав на адресу відповідача оригінали документів, зокрема:

§          товарно-транспортною накладною № БФЗ –0380 від 26.10.2010 року;

§          та рахунком фактурою № ТІ -0000521 від 27.10.2010року.

Факт відправлення зазначених документів на адресу відповідача підтверджується поштовими повідомленнями долучених до позовної заяви та переліком повідомлень за №156 від 02.12.2010року,а також журналом вихідної кореспонденції.. Відповідач не виконав умови договору перевезення, у зв’язку з чим за ним станом на утворився основний борг в сумі 2800,00 грн., який позивач і намагається стягнути.

Оскільки мале місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань позивач наполягає на стягненні з відповідача пеню в сумі 167,06 грн. З посиланням на приписи статті 625 ЦК України намагається додатково стягнути з відповідача три процента річних в сумі 64,67грн. та інфляційні в сумі 189,84 грн. за прострочення грошового зобов’язання.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір перевезення вантажу. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно даного типу договору, визначили його предмет, найменування вантажу, його вагу, уклали його у письмовій формі, встановили умови перевезення, відстань, пункт призначення, строк доставки вантажу, умови оплати послуг, склали транспортну накладну, заявку, встановили вартість перевезення, а тому згідно вимог ст.ст. 627, 629, 546, 638, 909 ЦК України договір вважається укладеним.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Судом прийнято до уваги що учасниками судового процесу є суб’єкти господарювання в розумінні ст. 55 ГПК України, тому до спірних відносин сторін слід застосувати також приписи статей 306, 307 ГК України

Так, стаття 909 ЦК України встановлює, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другої стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу ( одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частина друга вказаної статті передбачає обов’язковість письмові форми договору перевезення. Договір підтверджується складенням транспортної накладної, передбаченого транспортними статутами та кодексами, що і було дотримано сторонами на час виникнення між ними правовідносин.

В силу загальної норми передбаченої у статті 599 ЦК України та спеціальної нормі визначеної у частині першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором перевезення щодо несплати останнім наданих послуг. Відповідач доказів перерахування суми заборгованості за надані послуги перевезення суду не надав. Тому позовні вимоги у частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2800,00 грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додатково позивач наполягає на стягненні з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань в сумі 167,06 грн.

Суд вважає доводи позивача в цій частини позову є необґрунтованими, виходячи із наступного, зокрема:

·          згідно пункту 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

·          сторони не передбачили за договором перевезення штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором або законодавством.

·          законодавець встановлює, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України „Про несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від 22.11.96р. за № 543/96 –ВР, із змінами та доповненнями, пеня стягненню не підлягає. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинним законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Договір перевезення не містить посилання на конкретний розмір неустойки ( пені), а доказів встановлення штрафних санкцій за допомогою інших актів законодавства сторони не передбачили.

За такими обставинами у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 167,06 грн., слід відмовити як необґрунтовано заявлених.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Наданий позивачем розрахунок річних з та інфляційних відповідає вимогам вказаної статті.

Оскільки мало місце прострочення оплати послуг за договором перевезення, позовні вимоги у частині стягнення з відповідача три процента річних в сумі 64,67 грн. та інфляційних в сумі 189,84 грн., також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно частини п’ятої статті 49 ГПК України відповідача згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 22.12.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст.ст. 625, 627, 546, 638, 909 ЦК України, ст. ст. 55, 173, 193, 202, 306, 307 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, ч.3 ст. 43, ст. ст. 44, частиною п’ятої ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Іскра»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс –АП»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс –АП», 04212, м. Київ, вул. М. Тмошенка, 9, р/р № 260070531114401 в філії КС «Приватбанк», МФО 321842, код ЄДРПОУ 37140166, на користь:

- Публічного акціонерного товариства «Іскра», 79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, р/р 26000013891980 у філії ЗРУ ПАТ Банк «Фінанси і кредит», МФО 325923, ід. код 00214244, основний борг в сумі 2 800 грн., три процента річних в сумі 64,67 грн., інфляційні в сумі 189,84грн., витрати по державному миту в сумі 96,71 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 223,76грн., видавши наказ.

3. У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Іскра»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс –АП»щодо стягнення пені в сумі 167,06 грн. –відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                   Ю.О.Підченко

Повне рішення складено - 26.12.11р.