Рішення № 20530211, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/21122.12.11

За позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Позитивбізнесгруп"

простягнення 64 519, 27 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 64-3889 від 30.08.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (далі позивач, КП УЖГ Дніпровського районі м. Києва) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Позитивбізнесгруп" (далі відповідач, ТОВ "Позитивбізнесгруп") про стягнення з відповідача 64 519, 27 грн., в тому числі 60 000, 00 грн., сплачених в якості передоплати товару за Договором поставки № 06/04/11 від 06.04.2011 р. та 4 637, 27 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ним на користь відповідача було сплачено 60 000, 00 грн. передоплати за замовлений ним товар - ґрунт, який однак не був поставлений в обумовлені Договором строки, з огляду на що позивач вирішив в порядку ст. 693 ЦК України звернутись до суду з вимогою про повернення попередньої оплати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/211, розгляд справи призначено на 22.11.2011 р.

У звязку з відпусткою суді Ломаки В.С. ухвалою суду від 02.11.2011 р. розгляд справи було призначено на 06.12.2011 р.

Ухвалою від 06.12.2011 р. розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 22.12.2011 р.

У судовому засіданні 22.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За наслідками судового засідання 22.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

06.04.2011 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 06/04/11, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобовязався передавати у власність (поставляти) покупця, а покупець приймати та оплачувати грунт (надалі товар), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у рахунках-фактурах.

Відповідно до п. 3.1. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі поставки товару транспортом постачальника) здійснюється на підставі виставленого рахунку-фактури шляхом його повної 100 % передплати.

Поставка товару здійснюється постачальником окремими партіями автомобільним транспортом по реквізитам покупця, якщо інше не вказано в заявках на поставку кожної партії товару. Строк поставки кожної окремої партії товару визначається в заявках на товар, але не повинен перевищувати 5 календарних днів з моменту підписання сторонами Заявки на поставку партії товару (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору у разі неможливості або реальної загрози порушення строку поставки партії товару з вини чи з інших обставин, які виникли у постачальника, останній негайно повідомляє про вказаний факт покупцю письмово, але не пізніше ніж за два робочих дня до дати поставки.

У разі отримання письмового повідомлення постачальника у строк п. 4.3. Договору покупець має право письмово вимагати повернення сплачених за відповідну партію товару коштів (у разі передплати), які постачальник зобовязаний сплатити протягом трьох банківських днів від дати такої вимоги покупця.

Сторони визначили в п. 5.5. Договору, що право власності на товар та ризики виникають у покупця в момент передачі товару покупцю, що фіксується накладною про прийомку товару або Актом прийомки-передачі товару.

Відповідно до п. 8.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленням печатками сторін і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині грошових розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобовязань згідно умов даного Договору.

04.04.2011 р. відповідач виставив позивачу Рахунок-фактуру № СФ-0000004 на суму 60 000, 00 грн. щодо оплати товару ґрунту у кількості 500 т.

На виконання умов Договору позивач Платіжним дорученням № 483 від 06.04.2011 р. перерахував відповідачу 60 000,00 грн.

Як стверджує позивач, в порушення взятих на себе зобовязань відповідач так і не поставив позивачу замовлений останній товар на суму 60 000,00 грн.

Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони передбачили, що строк поставки кожної окремої партії товару визначається в заявках на товар, але не повинен перевищувати 5 календарних днів з моменту підписання сторонами Заявки на поставку партії товару (п. 4.2. Договору).

Позивач звернувся до відповідача з заявкою (рознарядкою) про поставку товару, а також здійснив попередню його оплату згідно з виставленим відповідачем рахунком.

Відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу приписів ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач не здійснив поставку позивачу відповідного товару на суму попередньої оплати у розмірі 60 000, 00 грн., позовні в частині повернення вказаних коштів є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин субєктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові, у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 8/411/08 від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08 та Верховний Суд України у постанові № 3-24гс10 від 22.11.2010 р. у господарській справі № 14/80-09-2056).

Сторони передбачили п. 6.2. Договору, що у випадку порушення встановлених даним Договором строків поставки товару або недопоставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків поставки товару, визначених договором, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2. Договору неустойки у розмірі 4 637, 27 грн., розрахунок якої є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним взятих на себе зобовязань щодо поставки товару ґрунту у кількості 500 т. на суму 60 000, 00 грн.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Позитивбізнесгруп" (01021, м. Київ, Печерський район, вулиця Шовковична, будинок 13/2, код ЄДРПОУ 36756265) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Челябінська, будинок 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 4 637 (чотириста шістсот тридцять сім) грн. 27 коп. пені, 646 (шістсот сорок шість) грн. 37 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 23.12.2011 р.