Рішення № 20525187, 21.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/42821.12.11

За позовом Національного комплексу «Еспоцентр України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Вибір»

про стягнення 21021, 49 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. дов. № 02-11/635 від 30.06.2011 р.

від відповідача: не зявились

Обставини справи :

Національний комплекс «Еспоцентр України»звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Вибір» заборгованості в розмірі 21021, 49 грн., з яких: основний борг в розмірі 14361, 35 грн., пеня в розмірі 5227, 53 грн., інфляційні нарахування в розмірі 199, 27 грн., 3 % річних в розмірі 228, 05 грн. та 7 % штрафу в розмірі 1005, 29 грн. відповідно до договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо сплати за послуги зберігання відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. порушено провадження у справі № 36/428, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.12.2011 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не зявився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 21.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.10.2010 р. між Національним комплексом «Експоцентр України»(далі зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Вибір»(далі-поклажодавець) укладено договір зберігання № 33-4/24, за умовами якого зберігач зобовязався прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Відповідно до п. 1.3. договору докладний перелік майна, що передається на зберігання, йог кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передавання.

Згідно з п. 1.4. договору строк зберігання з 05.10.2010 р. до 30.09.20111 р.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата за послуги по зберігання майна становить 784, 03 грн. в місяць.

Відповідно до п. 4.2. договору оплату послуг по зберіганню майна поклажодавець здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць.

Згідно з п. 4.3. договору оплата послуг по зберіганню майна здійснюється з моменту передачі поклажодавцем зберігачу майна, що підтверджується актом приймання-передавання.

Пунктом 5.3. договору сторони домовились, що у випадку порушення поклажодавцем передбаченого цим договором строку оплати послуг, поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

01.03.2011 р. між Національним комплексом «Експоцентр України» (далі зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Вибір»(далі-поклажодавець) укладено додаткову угоду № 1 до договору №33-4/24 від 05.10.2010 р., за умовами якої сторони дійшли згоди п. 4.1. договору викласти в наступній редакції: «Оплата за послуги по зберіганню майна становить 1970, 47 грн. в місяць».

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2010 р. поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, а саме меблі офісні, компютер, принтер на загальну суму 22700, 00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав належним чином умови договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. щодо оплати за послуги зберігання, у звязку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 14361, 35 грн. за період з лютого 2011 р. до вересня 2011 р.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача відповідно до договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. основний борг в розмірі 14361, 35 грн., пеню в розмірі 5227, 53 грн., інфляційні нарахування в розмірі 199, 27 грн., 3 % річних в розмірі 228, 05 грн. та 7% штрафу в розмірі 1005, 29 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Згідно з ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у судове засідання не зявився, заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача відповідно до договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. основного боргу в розмірі 14361, 35 грн. за період з лютого 2011 р. до вересня 2011 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату за послуги зберігання відповідно до договору зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. в розмірі 5227, 53 грн.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобовязання, у звязку з чим вимога позивача про стягнення з нього пені визнається правомірною.

Проте, перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що позивачем застосовано помилку в її розрахунку.

Таким чином, згідно розрахунку суду, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 699, 56 грн.

Окрім того, у звязку з простроченням відповідачем своїх грошових зобовязань зі сплати за послуги зберігання за договором зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р., позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 199, 27 грн. та 3% річних в розмірі 228, 05 грн. за період з 21.01.2011 р. до 25.11.2011 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці правильності обчислення позивачем інфляційних нарахувань та 3% річних, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в розмірі в розмірі 199, 27 грн. та 3% річних в розмірі 228, 05 грн. за період з 21.01.2011 р. до 25.11.2011 р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача у звязку з простроченням останнім понад 30 днів своїх грошових зобовязань зі сплати за послуги зберігання за договором зберігання № 33-4/24 від 05.10.2010 р. 7% штрафу в розмірі 1005, 29 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Цивільного кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тож, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в розмірі 1005, 29 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги частково, в сумі 16493,52 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Національного комплексу «Еспоцентр України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Вибір» (03150, м. київ, вул. Предславинська, буд. 34-б, код 35533814), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем у процесі виконавчого провадження, на користь Національного комплексу «Еспоцентр України» (03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 1, код 21710384) основний борг в розмірі 14361 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят одна) грн. 35 коп., пеню в розмірі 699 (шістсот девяносто девять) грн.. 56 коп., інфляційні нарахування в розмірі 199 (сто девяносто девять) грн. 27 коп., 3 % річних в розмірі 228 (двісті двадцять вісім) грн. 05 коп., 7% штрафу в розмірі 1005 (одна тисяча пять) грн.. 29 коп., судовий збір в розмірі 1 107 (одна тисяча сто сім) грн. 47 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяТрофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складений: 22.12.2011 р.