Рішення № 20524505, 20.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/31120.12.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до житлово-будівельного кооперативу «Троянда»

про стягнення 47505,75 грн.

Представники:

від позивача ОСОБА_1представник за довіреністю № Д07/2011/04/22-38 від 22.04.11р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю б/н від 12.12. 11р.;

ОСОБА_3 представник за довіреністю б/н від 12.12.11р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Троянда" про стягнення 47 505,75 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.10.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»та житлово-будівельним кооперативом «Троянда»укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8252048.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України, позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення - доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 року затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики, які можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно п. 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобовязаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Сплата за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатку 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобовязання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2009 року по 01.10.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2011 року становить 39217,51 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Троянда»заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 39217,51 грн., збитків від інфляції в розмірі 4200,29 грн., 3 % річних в сумі 1580,93 грн. та пені в сумі 2507,02 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/311, розгляд справи призначено на 28.11.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.11.2011 року, у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 12.12.2011 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження доказів по справі в судовому засіданні 12.12.2011 року оголошено перерву до 20.12.2011 року.

В судове засідання 20.12.2011 року зявились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Троянда»заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 35472,18 грн., збитків від інфляції в розмірі 4194,26 грн., 3 % річних в сумі 1558,05 грн. та пеню в розмірі 2388,79 грн., а також державне мито в сумі 475,06 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представники відповідача надали пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також просять суд зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна компанія за договором) та житлово-будівельним кооперативом «Троянда»(абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8252048 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства»№ 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених даним договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобовязались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування теплової енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобовязалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобовязався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладах обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, 11, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п. 3 додатку № 4 до договору, сплата за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатку 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2009 року по 01.10.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобовязання по оплаті отриманої енергії, у звязку з чим станом на 01.10.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 35472,18 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8252048 від 01.10.2001 року в період з 01.11.2009 року по 01.10.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 35472,18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконання зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 2338,79 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3.5. додатку № 4 до договору встановлено, що у випадку несплати за користування послугами, вказаними в даному договорі, до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нарахує абоненту пеню за суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

В судовому засіданні 20.12.2011 року відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати те, що організація є неприбутковою та понесла значні матеріальні витрати, у звязку з відновленням аварійних проривів стояків холодного та гарячого водопостачання.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобовязанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань” від 29 квітня 1994 №02-5/293, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 100,00 грн.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 4 194,26 грн. та 3% річних в розмірі 1558,05 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобовязання. Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому суд наводить власний розрахунок суми інфляційних витрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.12.2009 - 31.12.20094314.001.00938.83

01.01.2010 - 31.01.20108188.351.018147.39

01.02.2010 - 28.02.201017731.871.019336.91

01.03.2010 - 31.03.201022314.261.009200.83

01.04.2010 - 30.04.201027586.470.997-82.76

01.05.2010 - 31.05.201026191.990.994-157.15

01.06.2010 - 30.06.201022531.860.996-90.13

01.07.2010 - 31.07.201022172.930.998-44.35

01.08.2010 - 31.08.201018025.071.012216.30

01.09.2010 - 30.09.201015493.941.029449.32

01.10.2010 - 31.10.201011561.311.00557.81

01.11.2010 - 30.11.201014605.611.00343.82

01.12.2010 - 31.12.201018666.491.008149.33

01.01.2011 - 31.01.201121443.451.010214.43

01.02.2011 - 28.02.201138894.111.009350.05

01.03.2011 - 31.03.201139712.531.014555.98

01.04.2011 - 30.04.201145201.011.013587.61

01.05.2011 - 31.05.201148489.681.008387.92

01.06.2011 - 30.06.201150007.421.004200.03

01.07.2011 - 31.07.201147220.160.987-613.86

01.08.2011 - 31.08.201137341.420.996-149.37

01.09.2011 - 30.09.201135408.741.00135.41

Всього:2834,35

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 1359,91 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1558,05 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 2834,35 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Троянда»(04060, м. Київ, вул. Бориса Житкова, 5-А, ідентифікаційний код 23378617) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 35472 (тридцять пять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 18 коп., три проценти річних в розмірі 1 558 (одна тисяча пятсот пятдесят вісім) грн. 05 коп., індекс інфляції в розмірі 2 834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 35 коп., пеню в розмірі 100 (сто) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 422 (чотириста двадцять дві) грн. 53 коп. та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 22.12.2011 року