Рішення № 20524491, 12.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/31212.12.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»

про стягнення 309991,73 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1- представник по довіреності № Д07/2011/04/22-38 від 22.04.11р.

ОСОБА_2- представник по довіреності № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3 представник по довіреності № 0701-01 від 17.01.2011р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»про стягнення 309991,73 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240760 від 19.10.2005 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.10.2005 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»та товариством з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240760.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України, позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення - доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 року затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики, які можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно п. 9 додатку 2 до договору передбачено, що відповідач зобовязаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Сплата за вказаними документами, відповідно до п. 10 додатку 2 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобовязання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.12.2010 року по 01.10.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2011 року становить 288991,52 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 288991,52 грн., збитків від інфляції в розмірі 14913,39 грн., 3 % річних в сумі 6086,82 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/312, розгляд справи призначено на 28.11.2011 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження доказів по справі в судовому засіданні 28.11.2011 року оголошено перерву до 12.12.2011 року.

В судове засідання 12.12.2011 року зявились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представники позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 288991,52 грн., збитків від інфляції в розмірі 14913,39 грн. та 3 % річних в сумі 6086,82 грн., а також державне мито в сумі 3099,82 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2005 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна компанія за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»(абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240760 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобовязався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобовязався отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобовязались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, постачальник зобовязався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, визначених в додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, споживач зобовязався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до договору.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 3 до договору, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженнями КМДА.

Пунктом 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РОС 3 за адресою Щекавицька, 37/41 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку 2 до договору, споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.12.2010 року по 01.10.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобовязання по оплаті отриманої енергії, у звязку з чим станом на 01.10.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 288991,52 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Судом встановлено, що відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення № 2379 від 17.10.2011 року на розрахунковий рахунок позивача сплачення 35500,00 грн. заборгованості по договору № 240760 за теплопостачання у травні 2011 року.

Надане відповідачем платіжне доручення № 1738 від 12.02.2011 року на суму 150 0000,00 грн. не приймається судом до уваги, оскільки платіж здійснено на інший рахунок, ніж той що, відповідно до листа СВП «Енергозбут Київенерго»АЕК «Київенерго»№ 048-21-455/240760/ від 18.01.2011 року, визначений для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію згідно договору № 240760 від 19.10.2005 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, судом встановлено факт наявності заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240760 від 19.10.2005 року в період з 01.12.2010 року по 01.10.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 288991,52 грн., проте суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення суми основного в розмірі 253491,52 грн. з урахуванням оплати в сумі 35500,00 грн., згідно платіжного доручення № 2379 від 17.10.2011 року.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 35500,00 грн. основної заборгованості не підлягають задоволенню, у звязку з необґрунтованістю, оскільки позивачем при подачі позову не враховано платіж товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»від 17.10.2011 року.

У звязку з неналежним виконання зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 14913,39 грн. та 3% річних в розмірі 6086,82 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобовязання. Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому суд наводить власний розрахунок суми інфляційних витрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.01.2011 - 31.01.201137220.731.010372.21

01.02.2011 - 28.02.2011174157.021.0091567.41

01.03.2011 - 31.03.2011344727.231.0144826.18

01.04.2011 - 30.04.2011337250.181.0134384.25

01.05.2011 - 31.05.2011257608.921.0082060.87

01.06.2011 - 30.06.2011290998.771.0041164.00

01.07.2011 - 31.07.2011316117.770.987-4109.53

01.08.2011 - 31.08.2011235335.650.996-941.34

01.09.2011 - 30.09.2011261091.321.001261.10

Всього:9585.15

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 5328,24 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6086,82 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 9585,15 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія»(04205, м. Київ, вул. Тимошенка, 29-Б, ідентифікаційний код 32380022) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 253491 (двісті пятдесят три тисяч чотириста девяносто одна) грн. 52 коп., три проценти річних в розмірі 6 086 (шість тисяч вісімдесят шість) грн. 82 коп., індекс інфляції в розмірі 9 585 (девять тисяч пятсот вісімдесят пять) грн. 15 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 691 (дві тисячі шістсот девяносто одна) грн. 63 коп. та 204 (двісті чотири) грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 20.12.2011 року