Рішення № 20523417, 19.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/27719.12.11 За позовом Закритого акціонерного товариства науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дочірнє підприємство “Коропський сирзавод” ТОВ “СИЛ”

про визнання договору фінансового лізингу №080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 недійсним

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 доручення б/н від 29.08.2011; ОСОБА_3 довіреність б/н від 29.08.2011;

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність б/н від 29.11.2011; ОСОБА_4 довіреність б/н від 08.02.2011

від третьої особи: не зявилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Закрите акціонерне товариство науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу №080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 недійсним.

Ухвалою від 29.09.2011 порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 27.10.2011.

27.10.2011 представник відповідача у судовому засіданні подав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження. Представник позивача у судовому засіданні подав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження та клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство “Коропський сирзавод”ТОВ “СИЛ”. Судом задоволено подане клопотання, ухвалою від 27.10.2011 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство “Коропський сирзавод” ТОВ “СИЛ” та відкладено розгляд справи на 10.11.2011.

10.11.2011 представник позивача у судовому засіданні надав докази відправки копії позовної заяви з доданими до неї документами третій особі і подав доповнення до позовної заяви та збільшення позовних вимог, в яких просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.08р. та укладені додаткові угоди від 12.05.2008р., 17.05.2009р., 21.05.2009 р., 25.10.2010р., в тому числі ст. 11 Договору та зобовязати відповідача здійснити перерахунок та повернути надмірно сплачені кошти позивачу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 “Про удосконалення порядку формування цін“, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, представником позивачу у судовому засіданні було заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 10.11.2011 клопотання позивача про витребування доказів задоволено, зобовязано відповідача надати суду належним чином завірену (-і) копію (-ї) договору (-ів) купівлі продажу майна: трактора колісного FENDT 930 Vario, реєстраційний номер 44907АА, 2007 року випуску, заводський номер 930213933, номер двигуна 1641633531607 та зернової сівалки комбінованої пневматичної з системою дисків Rapid RDA 600S, серійний номер 14401, а також доказів їх оплати, оригінали зазначених документів надати для огляду у судовому засіданні.

10.11.2011 у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, а також у звязку з незявленням у судове засідання представника третьої особи у судове засідання розгляд справи було відкладено на 28.11.2011.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 28.11.2011 р., у звязку з перебуванням судді Якименко М.М. на лікарняному, справу передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. у звязку з виходом судді Якименка М.М. з лікарняного, справу передано судді Якименку М.М.

Ухвалою суду від 05.12.2011 справу № 7/277 прийнято до свого провадження судею Якименко М.М. та призначено до розгляду на 12.12.2011.

12.12.2011 у відповідності до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва до 19.12.2011.

19.12.2011 представник третьої особи у судове засідання не зявився, про день та час розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольних.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили посилаючись на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19.12.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

встановив:

16 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (лізингодавець) та Закритим акціонерним товариством науково-виробничим обєднанням "Чернігівеліткартопля" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С, за умовами якого відповідач зобовязався передати позивачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору наведена в специфікації до договору, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності позивача на визначений строк за умови сплати ним періодичних лізингових платежів на умовах цього договору.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як вбачається, Договір з боку позивача був підписаний Генеральним директором Шкурко І.В., який діє на підставі Статуту, з боку відповідача Генеральним директор Золотарьовою Л.С., яка діє на підставі Статуту.

Відповідно до пункту 1.2. Договору фінансового лізингу майна є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору фінансового лізингу загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ 1870320,83 (один мільйон вісімсот сімдесят тисяч триста двадцять грн. 83 коп.) гривень, крім того ПДВ 20% - 374064,17 (триста сімдесят чотири тисячі шістдесят чотири грн. 17 коп.) гривень, разом з ПДВ 20% - 2244385,00 (два мільйони двісті сорок чотири тисячі триста вісімдесят пять грн. 00 коп.) гривень.

В п. 3.3. Договору фінансового лізингу зазначено, що загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю (відповідачу) за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 20% - 802853,31 гривень, при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1.-3.4.5. Договору.

На виконання зазначеного договору фінансового лізингу позивачу 18.04.2008р. за актами прийому-передачі майна в користування було передано трактор колісний FENDT 930 Vario, реєстраційний номер 44907АА, 2007 року випуску, заводський номер 930213933, номер двигуна 1641633531607 та зернову сівалку комбіновану пневматичну з системою дисків Rapid RDA 600S, серійний номер 14401 загальною вартістю 2244385,00 грн. (два мільйони двісті сорок чотири тисячі триста вісімдесят пять гривень 00 коп.)

Відповідно до пунктів 3.1. Загальних умов договору фінансового лізингу позивач зобовязався виплачувати відповідачеві лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору) та пунктів 3.4.1.-3.4.5. Договору. Лізингові платежі включають:

платежі по відшкодуванню (компенсації) частину вартості майна (п. 3.1.1.);

винагороду (комісію) відповідачу за отримане у лізинг майна, з врахуванням коригування , вказаного в пунктах 3.4.1.-3.4.5. Договору.

Згідно Графіку сплати лізингових платежів чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно.

Згідно пункту 3.4. Загальних умов договору фінансового лізингу платежі за Договором здійснюються в національній валюті України (гривнях).

Відповідно до п. 3.4.1. Загальних умов договору фінансового лізингу позивач здійснює платежі за Договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору) з наступним коригування на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу). Водночас, цим же пунктом 3.4.1. встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, на суму Sn, якої коригується черговий лізинговий платіж: = So * Kn / Ko». Kn - курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентна одному долару США), встановлений Національним Банком України на дату сплати лізингового платежу згідно Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору), збільшений на 1,5%. Ко - курс гривні до долару США (кількість гривень отримана від продажу одного долару США), за яким банківська установа фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) кредиту у іноземній валюті, отриманого для придбання Майна та його подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (надалі Банківська Установа).

Пунктом 3.4.5. передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості Майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів комісію (винагороду) відповідача за отримане в лізинг Майно.

Таким чином, комісія (винагорода) відповідача за отримане в лізинг Майно згідно з положеннями пунктів 3.4.1.-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США відповідно до даних банку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 57 ГК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Подібне положення, міститься також в ст.ст. 87, 88 ЦК України.

Згідно зі ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно зі ч. 2, 3 ст. 145 ЦК України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Згідно з п.п. 20.2.11.6 статуту відповідача, затвердженого загальними зборами учасників товариства протокол №08/1 від 11.04.08, до компетенції генерального директора товариства, зокрема, належить і укладання правочинів, договорів, інших юридичних актів, якщо сума перевищує 1000000 (один мільйон) гривень - за виключенням випадків, передбачених у пунктах 19.12.39 та 20.5 статуту.

Відповідно до п.19.12.39 та абзацу 2 п.20.5 статуту надання генеральному директору товариства згоди та/або будь-якого затвердження зборами учасників товариства та/або наглядовою радою товариства не потребується у разі укладання товариством договорів лізингу (оренди, прокату) та повязаних з ними відповідних договорів (угод, контрактів тощо) на придбання предметів лізингу (лізингового майна), його страхування, застави в якості забезпечення зобовязань за кредитними та іншими аналогічними угодами, відповідно до яких товариство отримує фінансування для придбання предметів лізингу (лізингового майни) та/або майнових прав на загальну суму у гривнях, еквівалентну до 250000 (двісті пятдесят тисяч) євро за курсом, встановленим Національним Банком України на момент укладення відповідних договорів.

За офіційними даними Національного Банку України 16.04.2008р. курс євро становив 799,3140 грн. за 100 євро.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

В п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України зазначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Подібне положення зазначене в ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідно до якого господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір лізингу з боку відповідача підписано особою, яка не мала необхідний обсяг повноважень для укладення договору, оскільки сума на момент укладення договору фінансового лізингу перевищувала еквівалент в 250000 євро та в звязку з цим підлягає визнанню недійсним.

Відповідні заперечення позову з цих підстав відповідачем судом до уваги не приймаються.

Суд дійшов висновку, що умовами договору позивача зобовязано сплачувати на користь відповідача наступні платежі: авансовий платіж та чергові лізингові платежі (пункт 3.1. Загальних умов договору фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів). В свою чергу чергові лізингові платежі складаються з платежу, яким відшкодовується (компенсується) частина вартості майна (пункти 3.1.1. договору. Графіку сплати лізингових платежів), суми винагороди (комісії) відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.2. договору, пункти 3.3. договору, Графіку сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.4.1.-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме:

а)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в)компенсацію відсотків за кредитом;

г)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорі у пунктах 3.1.2., 3.3 Загальних умов фінансового лізингу, а також в пятій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору). Тобто розмір платежу як винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по договору.

Стосовно доводів відповідача щодо визначення платежу, передбаченого пунктами 3.4.1-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу, як компенсації відсотків за кредитом або витрат відповідача, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу, суд зазначає наступне.

В порядку ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суду не надано доказів, що відповідачем брався вказаний кредит, зокрема з метою укладення договору фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.08р. та за відома позивача. Крім того, факт отримання відповідачем кредиту для здійснення господарської діяльності в цілому не свідчить про можливість включення відсотків за такий кредит до конкретних договорів фінансового лізингу, що укладаються відповідачем при здійсненні ним господарської діяльності. Крім того, відповідачем не було доведено, що ним були понесені інші витрати, що безпосередньо повязані з виконанням договору фінансового лізингу.

Таким чином, умовами договору (пунктами 3.4.1.-3.4.5 договору) в порядку ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а положеннями пунктів 3.4.1.-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" - винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Судом приймаються до уваги доводи відповідача про те, що умови нарахування платежу згідно з п.п. 3.4.1.-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу не поширюються на формування інших платежів за договорам, в звязку з чим суд і дійшов висновку, що п. п. 3.3. та п.п. 3.4.1.-3.4.5 Загальних умов договору фінансового лізингу передбачено два різні види платежів як винагороду відповідача за отримані у лізинг майно.

Стосовно доводів відповідача щодо вираження розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти, які не суперечать приписам ст. 524 ЦК України, суд зазначає наступне.

Норма ст. 524 ЦК України на яку посилається відповідач в запереченнях на позов є загальною по відношенню до норм ст.ст. 180, 189 ГК України. Норми ЦК України регулюють, в першу чергу, відносини, що виникають між фізичними та юридичними особами.

Відповідно ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

В ст. 2 ГК України зазначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У відповідності до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Таким чином, Господарський кодекс України має першочергово застосовуватись для урегулювання спірних правовідносин господарюючих субєктів.

У відповідності до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Законодавцем прямо встановлено, що ціна в договорах укладених між господарюючими субєктами України зазначається в гривнях.

Крім того, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98р. № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" встановлено, що формування, встановлення та застосування субєктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Згідно Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3 Декрету, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 189 ГК України, визначення ціни в іноземній валюті можливе лише у зовнішньоекономічних договорах. А як вбачається з п. 1.4. договору продавцем майна є господарюючий субєкт України.

Суд також частково погоджується з висновком позивача та приходить до висновку, що непропорційно встановленні в ст. 11 договору штрафні санкції є підставою для визнання договору частково недійсним, а саме ст. 11 Договору.

Відповідно ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків;

допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Стаття 11 договору фінансового лізингу містить штрафні санкції по відношенню до позивача та не встановлює аналогічних санкції для відповідача.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно абзацу 1 пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Таким чином, недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладених фактичних обставин справи та наведених положень Господарського та Цивільного кодексів України суд приходить до висновку, що договір від 16.04.2008 р. № 080415-48/ФЛ-Ю-С, укладений між позивачем та відповідачем, вчинено з порушенням ст. 215, 203 ЦК України, ст. 207 ГК України та п.п. 19.12.39, абзацу 2 п.20.5 статуту відповідача, а тому суд вважає позовні вимоги позивача про визнання договору недійсним та додаткових угод від 12.05.2008р., 17.05.2009р., 21.05.2009 р., 25.10.2010р., обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню із застосуванням до спірних правовідносин сторін наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції, що відповідає ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 2 ст. 208 ГК України, ч. 1 ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ГК України, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору лізингу, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Враховуючи, те, що згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом, суд доходить висновку, що вартість винагороди (комісії) відповідачу за отримане в лізинг майно не може бути повернута позивачу, оскільки фактично є орендною платою за користування майном переданим за договором фінансового лізингу і припиняється лише на майбутнє. Щодо суми відшкодовування (компенсації) частина вартості майна по договору, то вона підлягає поверненню позивачу на підставі ч. 2 ст. 208 ГК України, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 32, 33, 35, 44, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.08р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Закритим акціонерним товариством науково-виробничим обєднанням "Чернігівеліткартопля" та укладені додаткові угоди від 12.05.2008р., 17.05.2009р., 21.05.2009 р., 25.10.2010р., в тому числі ст. 11 Договору.

3.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г; код ЄДРПОУ 33880354) здійснити перерахунок та повернути Закритому акціонерному товариству науково-виробничому обєднанню "Чернігівеліткартопля" (15552, Чернігівська обл., Чернігівський район, смт. Седнів, вул. Лизогуба, 13; код ЄДРПОУ 00497377) кошти сплачені у вигляд сум відшкодовування (компенсації) частини вартості майна.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г; код ЄДРПОУ 33880354, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Закритого акціонерного товариства науково-виробниче обєднання "Чернігівеліткартопля" (15552, Чернігівська обл., Чернігівський район, смт. Седнів, вул. Лизогуба, 13; код ЄДРПОУ 00497377) 941 (девятсот сорок одну) грн. 00 коп. судового збору, 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Якименко М.М.