Рішення № 20503013, 19.12.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2011 р. Справа № 25/118-11-5023/8771/11

вх. № 8771/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., дов. від 27.12.2010 р.; відповідача - не з'явився; 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізінг Аваль" м. Київ 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджой", с. Требухів 3-я особа <Текст >

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (позивач) про стягнення з відповідача ТОВ „Енджой”, на свою користь заборгованості за договором фінансового лізингу № LС 3166-08/10 від 18.11.2009 року в сумі 1173859,52 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання у визначений у договорі строк щодо своєчасної сплати лізингових платежів. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

У призначеному судовому засіданні представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні, надав уточнення позовних вимог (вх. № 25372) в яких пояснив, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі - 1173859,52 грн складається з: - 1173859,52 грн., яка складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) 775964,23 грн.; відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці) - 197 299,04 гривень; комісія лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) -23 358,32 гривень; заборгованість по поточним лізинговим платежам щодо погашення вартості предмета лізингу-96458,81 гривень; заборгованість по поточним лізинговим платежам щодо сплати комісії лізингодавця без ПДВ-41996,59 гривень; пеня-14312,91 гривень; додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам) - 1027,99 гривень; додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем) - 5642,28 гривень; комісія лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування грошима) - 23499,35 гривень.

Надані уточнення позовних вимог судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у призначене судове засідання 19 грудня 2011 року не направив, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про поновлення провадження у справі від 12.12.2011 року, яка направлялась на адресу відповідача згідно витягу з ЄДР при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами) та п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.12.2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін..

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

21 жовтня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (надалі за текстом - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агама-Трейд» укладено договір фінансового лізингу №L3166-10/08 (надалі за текстом - Договір), згідно з п.1.1 якого Лізингодавець (Позивач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Відповідно до акту прийому передачі предмету лізингу від 18.09.2009 р. позивач передав, а Лізингоодержувач прийняв Предмет лізингу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку з наявністю у ТОВ «Агама-Трейд» простроченої заборгованості за Договором та враховуючи, що ТОВ «Агама-Трейд» було виявлено бажання здійснити реструктуризацію цієї заборгованості, Сторони договору дійшли згоди внести зміни та доповнення до Договору, про що укладена відповідна Угода від 30.09..2009 р. На підставі чого та відповідно до п. 2 Угоди сторони погодили внести зміни до Договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

18.11.2009 року між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», ТОВ «Агама-Трейд» та ТОВ «Енджой» було укладено договір про передачу прав за договором фінансового лізингу, відповідно до якого ТОВ «Агама-Трейд» передало, а ТОВ «Енджой» прийняло права та обов'язки за договором фінансового лізингу №LC3166-10/08 від 30.09.2009 року та стало відповідно стороною договору фінансового лізингу.

На виконання п. 1.2. договору від 18.11.2009 року про передачу прав за договором фінансового лізингу між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та ТОВ «Енджой» (надалі - Відповідач або Лізингоодержувач) 18.11.2009 року було укладено договір оренди фінансового лізингу № LC3166-10/08 , відповідно до умов якого сторони домовились викласти договір № LC3166-10/08 від 21.10.2008 року в новій редакції. (далі - Договір), Відповідно до умов зазначеного договору, Лізингодавець (позивач), на підставі договору купівлі-продажу зобовязався придбати у свою власність і передати Лізингоодержувачу (Відповідачу) у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються у Специфікації (Додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 36 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначених за правилами цього договору та додатків до нього.

Пунктом 1.8 Договору Сторони, на підставі ч.2 ст. 524 Цивільного кодексу України, погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - Долар США. Зобов'язання за цим Договором попередньо визначаються в грошовому еквіваленті іноземної валюти та перераховуються у гривню у порядку, визначеному окремими положеннями цього Договору.

На підставі п. 4.2 Договору Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання Предмета лізингу у період з моменту підписання цього Договору до повної виплати Лізингоодержувачем заборгованості Лізингодавцю, визначеної за правилами цього Договору за ставкою LIBOR 3M плюс 12% від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п. 3.1 цього Договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за Курсом продажу (Розділ 1 «Визначення» Загальних умов Додатку 4 до цього Договору), крім того ПДВ.

Згідно з п.4.3 Договору, Лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує Лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості Предмета лізингу та комісії Лізингодавця.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що розмір Комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2 цього Договору, від заборгованості Лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно Графіку (Додаток 1 до Договору). Розрахована таким чином сума комісії перераховується у гривні за Курсом продажу з дотриманням умов частини другої цього пункту.

Згідно п.4.6 Договору, оплата всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця.

06.08.2010 року Сторони уклали угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC3166-10/08 від 18.11.2009року, відповідно до якої: сторони здійснили реструктуризацію заборгованості Лізингоодержувача, погодили новий графік розрахунку заборгованості (п. 2 Угоди), погодили нову ставку - Libor З М плюс 12% (п. З Угоди), змінили номер договору з № LC3166-10/08 на № LC3166-08/10 (п. 5 Угоди).

Загальними умовами фінансового лізингу, які є додатком № 4 до договору фінансового лізингу, передбачено, що лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного звязку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяці лізингоодержувач зобовязаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обовязок отримати рахунок лізингодавця, в разі його неотримання відповідачем, було покладено на відповідача, відповідальність за наслідки неотримання цього рахунку несе відповідач, а неотримання рахунку не звільняє відповідача від обовязку сплатити відповідний лізинговий платіж.

Крім того, відповідно до п.6.1. Загальних умов Лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись):

-У випадку зміни встановленого на день укладення Договору розміру ставки EURIBOR на період 3 місяці (якщо в п. 1.8 Договору Сторони обрали валюту - Євро) або розміру ставки USD LIBOR на період 3 місяці (якщо в п. 1.8. Договору Сторони обрали валюту - Долари США) розмір комісії змінюється відповідно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу. При цьому для визначення LIBOR на період 3 місяці застосовується календарний квартал.

-У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності Лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з Предметом лізингу та/або виконанням Лізингодавцем своїх обов'язків за Договором.

-У разі перевищення розміру комісії Лізингодавця за Договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від вартості Предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.

-В інших випадках, визначених Договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у Лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним.

Відповідно до п. 6.З. загальних умов змінений за правилами п. 6.1 загальних умов розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку Лізингодавця та підлягає сплаті Лізингоодержувачем у безспірному порядку.

Відповідно до п.8.1.4 загальних умов відповідач зобовязався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до п.п.6.1, 6.1.2 Договору, Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у Ліизингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема, у разі якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п.6.2. Договору фінансового лізингу, у випадку настання зазначених у підпунктах 6.1.1.-6.1.7 цього договору обставин, Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчинені порушення, Лізингодавець має право здійснити дії, зазначені у п.6.1. Договору.

У звязку з порушенням з боку відповідача зобовязань за Договором фінансового лізингу щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів та на підставі п.6.2. Договору, позивач, 25.11.10р. звернувся до відповідача з листом № 2581/1-11/10, в якому запропонував відповідачеві протягом трьох днів оплатити заборгованість, що рахувалась за відповідачем, та повідомив, що в разі несплати вказаної заборгованості позивач відмовиться від договору фінансового лізингу та вимагатиме повернення предмета лізингу.

Відповідач вимог позивача, викладених у вказаному листі не виконав, у звязку з чим позивач звернувся до відповідача з листом 2883-12/10, в якому, посилаючись на п.6.1. Договору та положення ч.2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", повідомив про відмову від договору фінансового лізингу з 01.12.2010 року та про необхідність повернення відповідачем предмету лізингу.

Позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором фінансового лізингу, надавши відповідачу в лізинг предмет лізингу, проте, відповідач систематично порушував умови договору щодо внесення лізингових платежів, у зв'язку з чим Позивачем в порядку ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», п.п. 6.1, 6.4 Договору та п.п. 8.4.5, 8.4.7 Загальних умов було прийнято рішення про дострокове розірвання Договору та вилучення Предмету лізингу з 01.12.2010 року. З огляду на наведене, враховуючи дотримання позивачем встановленого договором фінансового лізингу порядку щодо його дострокового розірвання, суд приходить до висновку, що вказаний договір припинився 01.12.10 року.

Як свідчить наявний в матеріалах справи Акт вилучення предмету лізингу від 30 травня 2011 року, позивач самостійно вилучив у відповідача предмет лізингу.

Як вказує позивач, відповідачем не були сплачені платежі за виставленими рахунками, які підлягають обовязковій сплаті, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1173859,52 грн., яка складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) 775964,23 грн.; відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці) - 197 299,04 гривень; комісія лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) -23 358,32 гривень; заборгованість по поточним лізинговим платежам щодо погашення вартості предмета лізингу-96458,81 гривень; заборгованість по поточним лізинговим платежам щодо сплати комісії лізингодавця без ПДВ-41996,59 гривень; пеня-14312,91 гривень; додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам) - 1027,99 гривень; додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем) - 5642,28 гривень; комісія лізингодавця з ПДВ (відсотки за користування грошима) - 23499,35 гривень.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Проте, відповідач не сплатив заборгованість за 3 по 5 періоди (з 01.09.2010 р. по 30.11.2010 року) по виставленим рахункам № LC3166-08/10/3-004 від 01.09.2010 року, № LC3166-08/10/4-005 від 01.10.2010 року, № LC3166-08/10/5-007 від 04.11.2010 року в загальній сумі 138455,40 грн., які складаються з 96458,81 грн. погашення частини вартості предмету лізингу, 41996,59 грн. комісії лізингодавця з ПДВ. В зазначених рахунках вказано значення ставки USD LIBOR, та коефіцієнт індексації платежу на дату виставлення рахунків.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу № LС3166-08/10, який був укладений між сторонами 18 листопада 2009 року, з урахуванням договорів про внесення змін до нього.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по договору фінансового лізингу № LС3166-08/10 від 18.11.2009 року, документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 138455,40 грн. заборгованості з лізингових платежів належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 775964,23 грн. відшкодування вартості частини Предмета лізингу, 197299,04 грн. курсової різниці та 2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо стягнення 775964,23 гривень відшкодування частини вартості Предмета лізингу (сума непогашеної вартості) позивач у позовній заяві та наданих уточнень до позовної заяви посилається, що такий обовязок відповідача встановлений в п. 1 Рахунку . При цьому, позивач не вказав жодного пункту договору, який би встановлював обовязок відповідача відшкодовувати позивачу частину вартості Предмета лізингу (сума непогашеної вартості) та його курсову різницю

Суду не надано жодного обґрунтування, з яких підстав лізингоодержувач взяв на себе обовязок, а у позивача є таке право вимагати оплату непогашеної вартості предмету лізингу та його курсової різниці.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренда), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 16 цього Закону визначений перелік лізингових платежів, які можуть бути включені до договору фінансового лізингу:

а) сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсація відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Узгодження сторонами віднесення до складу лізингових платежів суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, є способом погодження наміру сторін про відчуження лізингодавцем лізингоодержувачу предмета лізингу шляхом купівлі-продажу.

Статтею 7 Закону передбачене право лізингодавця відмовитися від договору лізингу.

Наслідком відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу є вимога повернення предмета лізингу (ст. 7 Закону).

Матеріалами справи встановлено що у звязку із відмовою лізингодавця (позивача), договір фінансового лізингу припинив свою дію 01.12.2010 року, предмет лізингу був влучений 30 травня 2011 року, про що свідчить акт вилучення предмета лізингу в односторонньому порядку від 30 травня 2011 року, в якому зазначено, що вартість вилученого позивачем предмета лізингу складає 872422, 51 грн. з ПДВ.

Крім того, відповідно до ст.. 10 Закону лізингодавець зобовязаний відшкодувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу на його утримання або усунення недоліків. Тобто, відмовляючись від договору фінансового лізингу, лізингодавець не вправі вимагати сплати суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу.

Припинення правовідносин між сторонами за договором лізингу, виключає виконання сторонами зобовязань з оплати купівлі-продажу.

Таким чином, позивач, влучивши предмет лізингу 30.05.11 року вартістю 872422,51 грн, також просить стягнути з відповідача відшкодування його вартості та курсової різниці, що призведе до подвійного стягнення заборгованості.

Згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За договором фінансового лізингу (специфікації, графікам платежів, п. 2.1 договору) ціна предмету лізингу визначена у національній валюті гривні. Коригування періодичних платежів, якими відшкодовується частина вартості предмету лізингу, змінює ціну предмету лізингу, як істотної умови договору. Умовами договору не передбачена зміна ціни предмету лізингу. Сплата вартості предмету лізингу понад визначену сторонами його ціну, суперечить правовідносинам з купівлі-продажу.

Крім того, ціна з реалізації предмету лізингу повинна обґрунтовуватися параметрами ринкових цін, які суд зобовязаний оцінювати у сукупності з іншими доказами.

При цьому, розглянувши наданий позивачем розрахунок відшкодування частини вартості Предмета лізингу (сума курсової різниці) в сумі 197299,04 гривень., позивач зазначив, що перерахунок зазначеної суми у національну валюту здійснено за курсом продажу на момент виставлення останнього рахунку на сплату поточного платежу, тобто 118227,32 *7,954 = 940380,10 гривень.

Сума курсової різниці з ПДВ = (заборгованість у гривні станом на квітень 2010 року -відшкодування вартості Предмета лізингу) *1,2. Проте, позивач не довів суду яким саме пунктом договору передбачено таку формулу розрахунку курсової різниці.

В постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 66/311-10, якою скасована постанова Вищого господарського суду України від 12.04.2011 у вказаній справі, зазначено, що при узгодженості сторонами договору фінансового лізингу права лізингодавця в односторонньому порядку переглянути розмір лізингових платежів, але за невизначеності умовами договору формули, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди (комісії) у разі зміни розміру лізингових платежів, фактичне здійснення лізингодавцем такого перерахунку свідчить про зміну в односторонньому порядку умов договору фінансового лізингу без дотримання передбаченого у ст. 188 ГК України порядку внесення змін до договору.

Однак, із матеріалів справи не вбачається ні порядку нарахування, ні підстав зміни вартості предмету лізингу (курсова різниця), ні наявності узгодженої сторонами договору фінансового лізингу відповідної формули, за якою може відбуватися в односторонньому порядку зміна розміру лізингових платежів, що є підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог.

Суд враховує, що така правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 21.12.2011 року у справі № 19/5005/6568/2011, від 03.11.2011 року у справі № 5024/344/2011.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача комісії Лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) в сумі 23358,32 гривень, який як зазначає позивач, передбачений ч1 п.10.3 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору) та розрахований за наступною формулою:КЛ з ПДВ= 2/100*( КР + СНВГ)* 1.2, де КЛ - комісія Лізингодавця; КР - сума курсової різниці; СНВГ - сума непогашеної вартості згідно Графіку.

По перше, суду не надано доведено наявність заборгованості відповідача з курсової різниці та непогашеної вартості предмету лізингу, які включені позивачем в розрахунок комісії.

По - друге, пунктом 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу встановлено, що у разі дострокового припинення Договору Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю, зокрема комісію за дострокове припинення Договору в розмірі 2% від суми непогашеної вартості Предмету лізингу, визначеної за правилами ч. 5 п.п 10.3.2 загальних умов, з якого вбачається, що заборгованість Лізингоодержувача зі сплати вартості Предмета лізингу, визначена за правилами п. 5.9. загальних умов для лізингового періоду, який слідує за періодом вилучення (повернення) Предмета лізингу або в якому мало місце дострокове припинення Договору.

Позивачем при розрахунку комісії у розмірі 2% не взято до уваги, те що п. 10.3.2 загальних умов передбачено обовязок Лізингоодержувача сплатити заборгованість Лізингоодержувача зі сплати вартості Предмета лізингу для лізингового періоду, який слідує за періодом вилучення (повернення) Предмета лізингу або в якому мало місце дострокове припинення Договору.

Як вже зазначалось вище, договір фінансового лізингу. було достроково розірвано позивачем 01.12.2010 року, що відповідає 6 лізинговому періоду у Графіку платежів (Додаток №1 до Договору) і саме з цієї суми позивач мав розраховувати комісію.

Проте, комісія Лізингодавця за дострокове припинення договору фінансового лізингу в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмету лізингу, розрахована позивачем виходячи з того, що вартість Предмету лізингу, складає 775964,23 грн., а курсова різниця на думку позивача складає 197299,04 грн, при цьому нарахування цих сум судом визнані безпідставними.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що наданий розрахунок комісії Лізингодавця з ПДВ 2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу в сумі 23358,32 гривень не відповідає умовам договору (п. 10.3), а отже заявлена до стягнення комісія є такою, що не підлягає стягненню.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що Відповідно до абз. 2 п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" закріплено, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум заявлених до стягнення.

Окрім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем, крім іншого, включено до додаткових витрат також страхові платежі у розмірі 1027,99 грн, які ним було сплачено на виконання п. 7.1, п. 7.4. договору фінансового лізингу. Проте, як свідчить надане в обґрунтування цих позовних вимог платіжне доручення № 318970 від 18.01.2011 року, позивач оплатив страховий платіж 18 січня 2011 року.

Судом встановлено, що на підставі положень ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та узгоджених сторонами договірних умов, позивачем вчинено відмову від договору фінансового лізингу з 01.12.2010 року та вилучено предмет лізингу, а страховий платіж сплачено позивачем 18.01.2011 року, тобто після припинення договірних відносин між сторонами, а отже зазначені витрати ніяк не повязані з виконанням договору.

Статтею 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

Також, не можна віднести ці витрати до вилучення предмету лізингу та його реалізації в подальшому.

Виходячи із викладеного, суд не вбачає правових підстав задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1027,99 грн.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача 5642,28 грн. суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем , позивач посилається на Відповідно до п. 6.4. Договору , в відповідно до якого, у разі припинення або розірвання цього Договору та/або вилучення Предмета лізингу всі витрати, пов'язані з вилученням Предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсязі.

Проте, а основу розрахунку зазначеної заборгованості позивачем взято суми: 775964,23 грн. - вартість Предмету лізингу та 197299,04 грн. - курсова різниця, нарахування яких судом визнані безпідставними.

Суд вважає, що позивачем не надано жодного доказу того, що він фактично поніс витрати у розмірі 5642,28 грн. Також, суд вважає, що витрати по сплаті збору до Пенсійного фонду та комісія банку з купівлі валюти не можна віднести витрат повязаних з вилученням предмету лізингу та його реалізації в подальшому.

У звязку з чим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо стягнення нарахованої позивачем пені у розмірі 14312,91 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо стягнення пені, не надав обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення пені, в позові тільки зазначено, що на підставі рахунків-фактур нараховані штрафні санкції, а як вони розраховувались, за якою формулою виходячи з яких сум суду незрозуміло.

Ухвалами від 27.10.2011 року, 14.11.2011 року, 28.11.2011 року, 12.12.2011 року суд зобовязував позивача надати докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову у тому числі пені, окремо за кожним видом платежу із зазначенням усіх періодів нарахування, усіх нарахованих сум, усіх сплачених сум, сальдо за кожним періодом, підсумкового сальдо. Проте, Позивач своїм правом, наданим ст. 22 ГПК України не скористався, обгрунтованого розрахунку пені суду не надав, не уточнив заявлені позовні вимоги щодо стягнення пені, вимоги ухвал суду не виконав, в звязку з чим суд вважає необгрунтованими позовні вимоги позивача в частині стягнення пені та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Суд також відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 23499,35 грн. відсотків за користування грошовими коштами з ПДВ , оскільки цю суму розраховано виходячи з того, що сума заборгованості відповідача складає 1144660,17 грн. (п. 1-9 рахунку) з рахунку вбачається що ця сума складається з : відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці); комісія лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); - заборгованості по поточним лізинговим платежам щодо погашення вартості предмета лізингу, заборгованості по поточним лізинговим платежам щодо сплати комісії лізингодавця без ПДВ, пені; додаткових витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам), додаткових витрат з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем).

Проте, судом визнано необґрунтованою зазначену заборгованість, окрім заборгованості по поточним лізинговим платежам щодо погашення вартості предмета лізингу, заборгованості по поточним лізинговим платежам щодо сплати комісії лізингодавця без ПДВ. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 23499,35 грн. відсотків за користування грошовими коштами з ПДВ є необґрунтованими, у звязку з недоведеністю наявністю заборгованості на яку вони нараховувались.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивач доказів на спростування викладених обставин не надав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам..

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1,2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 11,525,598,612,625,629,692,806,903,Цивільного кодексу України, статтями 173,174,175,179,193,285,286,292, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

<Текст >

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджой" (61121, м. Харків, пр. тракторобудівників, 140-Б, кв. 75, код ЄДРПОУ 36287577) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль” (04073,м. Київ, просп. Московський, 9, корп. 5, код ЄДРПОУ 34480657) 96458,81 грн. погашення частини вартості предмету лізингу, 41996,59 грн. комісії лізингодавця з ПДВ; 1384,55 грн. державного мита та 27,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2011 року

справа № 5023/8771/11