Рішення № 20502647, 23.12.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2011 р. Справа № 5023/8471/11

вх. № 8471/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (дов. № 13-790/10д від 26.11.2010 р.)

відповідача - ОСОБА_2. (дов. № 48/8-790/Мз від 11.03.2011 р.)

третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Харків

до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія", м. Київ

про стягнення 322 109,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Мегабанк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (надалі - Відповідач) суму збитків у розмірі 322 109,00 грн. спричинених не виконанням договору про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені на об'єктах, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу "ТРИВОГА" та їх технічне обслуговування від 01.01.2009 р. № 041-19768 та покладення на Відповідача судових витрат.

У судовому засіданні 22 грудня 2011 року від представника Позивача 20 грудня 2011 року через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, які суд долучає до матеріалів справи. Інших заяв та клопотань не надійшло. Пояснення представника позивача - позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 22 грудня 2011 року від представника Відповідача надійшло пояснення у якому проти позову заперечує повністю та просить суд відмовити в його задоволенні, а також надає додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

У судове засідання 22 грудня 2011 року представника третьої особи не з'явився, заяв та клопотань не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом оголошено перерву до 23 грудня 2011 року до 11 години 15 хвилин.

23 грудня 2011 року судове засідання поновлено та продовжено у тому ж складі.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки уповноваженого представника суд не повідомив.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.01.2009 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 041-19768 про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені на обєктах, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «ТРИВОГА» та їх технічне обслуговування (далі Договір).

Згідно з предметом Договору Відповідач, повинен здійснювати в інтересах Відповідача, спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації, що встановлена на обєктах Замовника, зокрема банкомату, що знаходиться за адресою: Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 3, а також у разі надходження до пункту централізованого спостереження сигналу про спрацювання сигналізації обєкта, забезпечує реагування груп затримання ДСО для встановлення причин його надходження (пункти 2.1.1 та 2.1.2 Договору).

Відповідно до розділу 1 Договору під «спостереженням» розуміється комплекс організаційно-технічних заходів, що здійснюються Відповідачем у визначений договором період часу за допомогою апаратури пунктів централізованого спостереження з метою отримання по каналам звязку сповіщень про спрацювання сигналізації, під «технічним обслуговуванням» забезпечення функціонування сигналізації згідно з експлуатаційною документацією шляхом здійснення її профілактичних оглядів за заявками Замовника, а саме, перевірок сигналізації з метою забезпечення безперебійної її роботи, виявлення пошкоджень, що можуть призвести до виходу її з ладу, а також ліквідації несправностей, які можуть бути усунені безпосередньо за місцем знаходження сигналізації без заміни (або ремонту) її структурних елементів.

Відповідно до пунктів 4.1.1 4.1.4 Договору Відповідач зобовязаний, здійснювати спостереження за станом сигналізації, встановленої на обєкті ПАТ «МЕГАБАНК» та у разі надходження на пункт централізованого спостереження сигналу про спрацювання сигналізації негайно направити на обєкт групу затримання ДСО для встановлення причин її спрацювання.

31.08.2011р. було здійснено крадіжку з банкомату ПАТ «МЕГАБАНК», розташованого за адресою Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 3, що підтверджується: постановою про порушення кримінальної справи Золочівського РВ ГУМВС України від 13.09.2011 року; повідомленням Золочівського РВ ГУМВС України від 24.11.2011 року №9909; висновком експертного дослідження Харківського науково-дослідного інституту ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса № 9142 від 07.09.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи на момент несанкціонованого відкриття банкомату, в останньому знаходились грошові кошти в розмірі 258 155,00 грн., що підтверджується: прибутково-видатковим касовим ордером № 499_65 від 22.08.2011 року; записом у книзі обліку із завантаження та розвантаження банкомату від 22.08.2011 року; випискою з протоколу роботи банкомату за 31.08.2011 року; списком транзакцій банкомату за період з 22.08.2011 року до 31.08.2011 року; звітом про рух коштів банкомату з 22.08.2011 року до 31.08.2011 року; актом з розкрадання готівкових коштів від 31.08.2011 року.

Крім того, банкомату ProCash 2050xe серійний номер 5300293160, який належить Відповідачу, була нанесена шкода на загальну суму 63 954,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «РЕНОМЕ-СМАРТ» від 13.09.2011 року.

16.09.2011 року Вих. № 69-9942 Позивач направив вимогу Відповідачу невідкладно протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, відновити порушені права банку та сплатити 322109, 00 грн.

23.09.2011 року було отримано відповідь № 48/8-2768/Жл на вимогу Позивача у якій зазначено про відсутність правової підстави для відшкодування збитків, повязаних з крадіжкою грошових коштів та пошкодженням банкомату 31.08.2011 року.

В наданих запереченнях Відповідач зазначає, що внаслідок вигорання головного блоку системи технічного спостереження ПЦО Дергачівського МВДСО при ГУМВС України в Харківській області було залишено без охорони обєкти спостереження з 23 год. 05 хв. 30.08.2011 року до 04 год. 35 хв. 31.08.2011 року, а по окремих обєктах протягом всього дня 31.08.2011 року, у звязку з чим тривожний сигнал про спрацювання сигналізації банкомату Позивача на пульт спостереження не надійшов, а тому група затримання Відповідача не була направлена до банкомату Позивача.

У Висновку експертного дослідження компютерної техніки та програмних продуктів Харківського науково-дослідного інституту ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №9490 від 23.09.2011 року встановлено, що наданий на дослідження системний блок ПК в цілому знаходиться в неробочому стані, вірогідною причиною може бути перегрів внаслідок підвищеної напруги.

Відповідач не виконав обовязок забезпечити охорону об'єктів, що з технічних причин тимчасово не можуть охоронятись пунктами централізованого спостереження (після спрацювання сигналізації, обезструмлення, пошкодження телефонних ліній тощо) шляхом передислокації маршрутів та резервними нарядами підрозділу охорони відповідно до п. 5.8. інструкції «Про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України», яку затверджено Наказом МВС України 25.11.2003 № 1433 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України18 травня 2004 р. за № 627/9226.

Про відсутність технічної можливості виконувати умови Договору Відповідач вчасно не повідомив Позивача та не вчинив жодних дій щодо запобігання збиткам. Внаслідок бездіяльності Відповідача Позивачу завдано шкоду на загальну суму 322109, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача та Відповідача повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 ГК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Також у відповідності до ч. 1. ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім цього, у відповідності до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку».

Виходячи зі змісту виниклих правовідносин які виникли між Позивачем та Відповідачем останні являють собою відносини по наданню відплатних послуг, які регулюються главою 63 ЦК України.

Так, за договором про надання послуг (ст. 901 ЦК України) одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання, зокрема застосування таких положень відноситься і до правовідносин які виникли між Позивачем та Відповідачем

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату (ст. 903 ЦК України), замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобовязаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобовязаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу за ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 147 ГК України, - збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 224 ГК України, передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Аналогічна норма міститься у ст. 623 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати зроблені управленою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення збитків, ДП «Тегра Україна ЛТД» обґрунтовувало свої вимоги, а суди апеляційної та касаційної інстанцій при задоволенні позову мотивували свої висновки тим, що невиконання відповідачем умов договору по поставці товару призвело до заподіяння позивачу збитків у звязку з придбанням такого товару в інший ціновий період.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (Постанова Верховного суду України від 20 червня 2011 року за справою 3-56гс11), а відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд вважає, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання умов договору на підставі якого виникли правовідносини між позивачем та Відповідачем, і доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення у діях Відповідача, а тому позовні вимоги Позивача суд вважає обґрунтованими та доведеними у повному обсязі

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 22, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України, статтями 147, 173, 193, 224, 225, 226 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (61012, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 20, Код ЄДРПОУ 08597026) на користь Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" (61002, м. Харків, вул. Артема, 30, кор/рах 32001179300 в Управлінні НБУ в Харківській області, МФО 351447, код 09804119) суму збитків у розмірі 322109, 00 грн. (триста двадцять дві тисячі сто дев'ять гривень 00 коп.) спричинених останньому невиконанням Договору про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені на обєктах, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «ТРИВОГА» та їх технічне обслуговування від 01.01.2009р. № 041-19768; суму сплаченого державного мита у розмірі 3 221,09 грн. (три тисячі двісті двадцять одну гривню 09 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 28 грудня 2011 року

по справі № 5023/8471/11.