Рішення № 20500256, 20.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.11 Справа№ 5015/6185/11

Господарським судом Львівської області розглянуто у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом: Прокурором Галицького р-ну м.Львова в інтересах держави в особі:

Позивача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів;

До відповідача: Колективне інженерно-виробниче підприємство “Серпанок”, м.Львів;

Про: стягнення суми боргу 57248,64грн.

Суддя: Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання: Байко А.Я.

В судовому засіданні взяли участь представники Сторін:

Прокурор: Лазарчук О.В.;

Позивача: ОСОБА_1- предст. (дов. № 2302-вих-1 від 04.01.2011р.)

Відповідача: не зявився

Прокурору та позивачу, які взяли участь у справі, розяснено зміст ст.ст. 20,22,29 ГПК України, а саме, їх процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи.

Від здійснення технічного запису судового процесу прокурор та представник позивача відмовились.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено Прокурором Галицького р-ну м.Львова в інтересах держави в особі: позивача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів до відповідача: Колективне інженерно-виробниче підприємство “Серпанок”, м.Львів про стягнення суми боргу 57248,64грн.

Обставини справи:

Ухвалою суду від 24.10.2011р. про порушення провадження у справі розгляд справи призначено на 08.11.2011р. Цією ж ухвалою зобов'язано сторони долучити ряд документів, необхідних для вирішення спору.

Розгляд справи відкладався з причин неявки відповідача у судове засідання та неподання ним документів, витребовуваних ухвалами суду від 08.11.2011р., 30.11.2011р.

В судовому засіданні 20.12.2011р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно та повно зясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, судом встановлено наступне:

Проведеною прокуратурою Галицького району м.Львова перевіркою встановлено, що 27.04.2007р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - позивач) та Колективним інженерно-виробничим підприємством “Серпанок” (далі - відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-5249-7 (далі -договір), у відповідності до п.1 якого позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. І.Котляревського, 4 загальною площею 74,0 кв.м.

Договір укладено на термін до 26.04.2010 (п.4.1 договору).

Згідно з п.4.3 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно із ст.764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

06.05.2010р. Управлінням комунальної власності ДЕП ЛМР, як орендодавцем за договором, скеровано Відповідачеві повідомлення від 06.05.2010р. №2302-вих-872 про припинення договірних стосунків у зв'язку із закінченням терміну дії договору, в порядку, визначеному ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

У вказаному повідомленні містилась вказівка протягом 15 днів повернути об'єкт оренди балансоутримувачеві згідно з Актом приймання-передачі та погасити наявну заборгованість зі сплати орендної плати за користування приміщеннями.

З огляду на п.4.3 договору оренди, а також враховуючи положення ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, дію спірного договору оренди припинено з дати його закінчення.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічну норму містить ч.2 ст.291 ГК України.

Відповідно до вимог ч.1 п.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст.773 ЦК України, передбачає, що наймач зобов'язаний користуватись річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст.27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, з огляду на норму ч.1 ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та вищевказані пункти спірного договору, Відповідач був зобов'язаний приступити до передачі об'єкта оренди негайно після припинення договору у зв'язку із закінченням терміну його дії.

Однак, відповідач жодних дій, спрямованих на виконання вищезазначених вимог нормативних актів не вчинив, на адресу управління комунальної власності та/або балансоутримувача спірних нежитлових приміщень (ЛКП “Цитадель-Центр”) з приводу прийняття-передачі об'єкта не звертався.

Бездіяльність Відповідача стосовно неповернення об'єкта оренди у строки, визначені законодавчими актами, що регулюють відносини оренди, відсутність належного реагування на повідомлення управління комунальної власності наносить істотну шкоду майновим інтересам територіальної громади м.Львова, та зумовила необхідність звернення до суду із цим позовом.

Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, за вищевказаний період відповідачеві підлягала до нарахування плата за користування об'єктом оренди у розмірі, визначеному договором, із врахуванням індексів інфляції за попередні місяці та нарахуванням ПДВ (абз.2 п.5.1 договору).

Згідно з розрахунком ціни позову, з врахуванням положень ч.2 ст.785 ЦК України, до стягнення підлягає неустойка, яка становить подвійний розмір нарахувань на загальну суму 57248,64 грн.

Згідно із ст.287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

Згідно з п.1.1 Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 07.12.2007р. №1100 (із змінами та доповненнями), управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради, до компетенції якого віднесено здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням.

Згідно з п.1.4 Положення управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка.

При вирішенні справи суд виходив з наступного:

У відповідності до Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 19.10.2006р. №219, до повноважень Департаменту економічної політики Львівської міської ради належить: здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням.

Згідно із ст.121 Конституції України, Прокуратура України здійснює представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках визначених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формою представництва, зокрема, є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави (ст. 36і Закону України “Про прокуратуру”).

П. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст.2 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Недодержання відповідачем договірної дисципліни порушує інтереси держави щодо наповнення бюджетів коштами за використання комунального майна.

Згідно із ст.629 ЦК України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 612 ЦК України зазначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.І ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Право на звернення прокурора до господарського суду в інтересах держави передбачено п.6 ст.20, ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру” та ст.2 ГПК України.

Враховуючи те, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави або в чому існує загроза інтересам держави з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів господарювання, яку закріплено в законах та інших нормативно-правових актах.

Відповідності до вимог ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону та договору.

Відповідно до вимог ч.І п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Згідно із ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.4 ст.631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст.287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

Згідно із п.1.1 Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради, управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради, до компетенції якого віднесено здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням.

Згідно з п.1.4 Положення управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають задоволенню, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 57248,64грн.- неустойки, а нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.І.Котляревського, 4 загальною площею 74,0 м.кв підлягають звільненню та поверненню орендодавцю, згідно з актом здачі-приймання.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно із ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини, які перерахувати до державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 121, 509, 525, 526, 599, 759, 762 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-84 ГПК України,

суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити.

2.Зобовязати Колективне інженерно-виробниче підприємство “Серпанок” (79013, м.Львів, вул. Котляревського, 4/6, код ЄДР 13818417) звільнити нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.І.Котляревського, 4 загальною площею 74,0 м.кв та повернути орендодавцю, згідно з актом здачі-приймання.

3.Стягнути з Колективного інженерно-виробничого підприємства “Серпанок” (79013, м.Львів, вул. Котляревського, 4/6, код ЄДР 13818417) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька,15. Код ЄДРПОУ 25558625) 57248,64грн.- неустойки,

4.Стягнути з Колективного інженерно-виробничого підприємства “Серпанок” (79013, м.Львів, вул. Котляревського, 4/6, код ЄДР 13818417) в дохід державного бюджету України 572,48грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст. 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду, в порядку встановленому розділом ХII ГПК України.

Суддя Левицька Н.Г.