Рішення № 20482627, 22.12.2011, Калинівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Калінінський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-2352/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

22 грудня 2011 року

Калінінській районний суд міста Донецька Донецької області в складі:

головуючої судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Даткової К.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»про визнання звільнення незаконним, про зобовязання змінити причину та дату звільнення; стягнення заборгованості по заробітній платі; середнього заробітку за час вимушеного прогулу; середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати його звільнення з посади курєра комерційної служби ТОВ «Грінко-Дон»згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України незаконним; зобовязати ТОВ «Грінко- Дон»змінити причину його звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України та змінити дату звільнення на 26.09.2011року; стягнути з ТОВ «Грінко- Дон»на його користь суму заборгованості заробітної плати у розмірі 1348,75 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 липня 2011 року до 26 вересня 2011 року у розмірі 3265,39 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3265,39 гривень, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 4046,25 гривень, моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.06.2011 року його було прийнято на роботу на посаду курєра комерційної служби ТОВ «Грінко-Дон»за направленням Донецького міського центру зайнятості згідно наказу генерального директора товариства № 181 від 24.06.2011року. Позивач є інвалідом 3-ої групи, що підтверджується довідкою міжрайонної MCEК № 1 м. Донецька серія ДОН-05 № 147798 від 30.01.2008 року. 21.07.2011 року його було звільнено з займаної посади відповідно до наказу № 197 від 21.07.2011 року згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Підставою звільнення є висновок ЛКК Центральної міської клінічної лікарні № 6 м. Донецька № 1218 від 19.07.2011 року. Звільнення вважає незаконним. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно п. 2 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Проте, іншої роботи йому запропоновано не було. 22.07.2011 року його було повідомлено про звільнення за станом здоров'я згідно п. 2 ст. 40 КЗпП з 21.07.2011 року. Свої заперечення проти звільнення та прохання щодо поновлення на посаді курєра ним було висловлено в заяві на імя генерального директора товариства від 22.07.2011 року. Крім того, вважає, що придатність для роботи за професією курєр підтверджено висновком медичної комісії Центральної міської клінічної лікарні № 3 м. Донецька при проходженні ним 05.07.2011 року медичного огляду. В довідці МСЕК зазначено висновок про умови та характер праці: «протипоказано тяжку фізичну працю». Посада курєра відповідає таким умовам, До того ж, графік роботи згідно з наказом № 181 від 24.06.2011 року - це 20 годин за робочий тиждень, тобто 4 години за день. Вважає, що відповідачем в наказі № 197 від 21.07.2011 року обставинам, які стали підставою звільнення, надано неправильну юридичну кваліфікацію, що не відповідає вимогам чинного законодавства про працю. В порушення вимог ст.. 116 КзпП України розрахунок з ним не здійснено. Як випливає з довідки відповідача № 1115 від 07.09.2011 року заборгованість із заробітної плати відповідача станом на 01.09.2011 року складає 1348,75 гривень. У звязку з допущеними щодо нього відповідачем порушеннями законодавства про працю він не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, тому має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, оскільки відповідач виконує законодавство про працю, умови трудового договору. З 22.07.2011 року по 26.09.2011 року, тобто протягом більше двох місяців займався пошуками роботи. Але неправильне, на думку позивача формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню. За направленням Донецького міського центру зайнятості № 05011107050020002 від 20.09.2011 року позивача було прийнято на посаду обхідника водопровідно-каналізаційної мережі КП «Донецькміськводоканал»з 27.09.2011 року відповідно до наказу від 26.09.2011 року за № 226Л. З 22.07.2011 року по 26.09.2011 року позивач не працював. Звільнення його з роботи з незаконних на його думку підстав призвело до моральних страждань. Він не мав можливості працевлаштуватися, оскільки останній запис в трудовій книжці - звільнення «за станом здоров'я». Це призвело до тяжкого матеріального стану, погіршення стану здоров'я. В період з 02.07.2011 року по 18.07.2011 року звертався до лікарів (терапевт, невропатолог) зі скаргами на високий артеріальний тиск, головний біль, головокружіння, слабкість. Пройшов медичний огляд у вищезазначених лікарів, за їх призначеннями були придбані необхідні ліки Ситуація, що склалася, вимагала додаткових зусиль для організації його життя. Моральну шкоду, заподіяну йому неправомірними діями відповідача, оцінює в 3000 гривень. Просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги і дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не зявився. Про день, час і місце розгляду справи був сповіщений у порядку ст. 74 ЦПК України, що підтверджується представленими в матеріалах справи документами. Від відповідача не надійшло до суду повідомлення про причини неявки. У справі мається достатньо матеріалів про права і взаємини сторін, суд приходить до висновку про можливість розглянути дану справу заочно під час відсутності представника відповідача на підставі наявних досліджених у судовому засіданні доказів відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України.

Позивач не заперечує проти вирішення справи в порядку ст. 224 ЦПК України.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд вважає, що позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної робота.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 21 постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд може визнати правильним припинення трудового договору згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України у тому разі, коли встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, якими підтверджено, що через, зокрема, стан здоров'я (стійке зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обовязки і його неможливо перевести за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови трудового договору.

Відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України на власника або уповноваженого їм органу покладений обов'язок зробити з працівником розрахунок в терміни, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Стаття 115 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про оплату праці»регулюють строки виплати заробітної плати: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення, а в разі якщо він не працював у день звільнення, то ці суми виплачуються не пізніше наступного дня після звернення працівника за розрахунком.

Згідно вимогам ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого їм органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 3 ст. 235 КЗпП України, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах з 24.06.2011 року по 21.07.2011 року та працював на посаді курєра комерційної служби, що підтверджується записом у його трудовій книжці та наказами відповідача.

Так, 24.06.2011 року позивача було прийнято на роботу на посаду курєра комерційної служби ТОВ «Грінко-Дон»за направленням Донецького міського центру зайнятості згідно наказу генерального директора товариства № 181 від 24.06.2011року.

Позивач є інвалідом 3-ої групи, що підтверджується довідкою міжрайонної MCEК № 1 м. Донецька серія ДОН-05 № 147798 від 30.01.2008 року.

21.07.2011 року його було звільнено з займаної посади відповідно до наказу № 197 від 21.07.2011 року згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Підставою звільнення є висновок ЛКК Центральної міської клінічної лікарні № 6 м. Донецька № 1218 від 19.07.2011 року.

Згідно висновку ЛКК Центральної міської клінічної лікарні № 6 м. Донецька № 1218 від 19.07.2011 року позивачу протипоказаний тяжкий фізичний труд, тривала ходьба, тривале перебування на сонці строком постійно.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Проте, відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України позивач не надав суду доказів того, що йому позивач не запропоновував іншої роботи, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у суду відсутні підстави задовольнити позовні вимоги щодо визнання звільнення позивача з посади курєра комерційної служби ТОВ «Грінко-Дон»згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України незаконним.

22.07.2011 року позивача було повідомлено про звільнення за станом здоров'я згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України з 21.07.2011 року. Свої заперечення проти звільнення та прохання щодо поновлення на посаді курєра ним було висловлено в заяві на імя генерального директора товариства від 22.07.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ані до його звільнення, ані після звільнення не звертався до відповідача з заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням, з приводу того, що відповідач не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, що підтверджується його заявою від 22.07.2011 року, в якій він ставив питання лише про поновлення його на роботі, виплату заробітної плати, а не про розірвання трудового договору за власним бажанням, з приводу того, що відповідач не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо зобовязання ТОВ «Грінко- Дон»змінити причину звільнення позивача відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України та змінити дату звільнення на 26.09.2011року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 липня 2011 року до 26 вересня 2011 року у розмірі 3265,39 гривень, вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 4046,25 гривень.

Згідно довідки ТОВ «Грінко-Дон»від 7.09.2011 року № 1115 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на 1.09.2011 року складає 1348,75 гривень.

Таким чином, в силу ст.ст. 47,116 КЗпП України, з ТОВ «Грінко-Дон»на користь позивача необхідно стягнути суму заборгованості по заробітній платні у розмірі 1348,75 гривень.

Крім того, судом встановлено, що згідно наказу № 197 від 21 липня 2011 року позивач звільнений з 21.07.2011 року, а фактичний розрахунок з ним відповідачем не проведений. Так як, відповідач відповідно до вимог ст. 116 Кодексу законів про працю в Україні, не провів розрахунку з позивачем, що змусило останнього звернутися до суду за захистом порушених його трудових прав, то відповідно до вимог ст. 117 КЗОТ України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з ним розрахунку при звільненні за період з 22.07.2011 року по 26.09.2011 року (в межах заявлених позовних вимог).

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»встановивши при розгляді справи про стягнення заборгованості по заробітній платі у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після предявлення ним вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Розрахунок середнього заробітку позивачем виконано вірно, відповідно до вимог "Порядку обчислення середньої заро бітної плати", затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Тому, відповідач повинен відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України сплатити позивачу його середній заробіток за час затримки з ним розрахунку при звільненні у розмірі 3265,39 гривень.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушенням його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Судом встановлено, що відповідачем грубо допущено порушення законних трудових прав позивача тим, що йому у визначені законом строки не була виплачена заробітна плата, що привело до моральних страждань та прийняття додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач розраховував на грошові кошти, які він мав би отримувати кожний місяць в якості заробітної плати, для забезпечення свого достойного життя та життя своєї сім'ї. Тому, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 з урахуванням вимог розумності і справедливості моральну шкоду у сумі 3000 гривень.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, відповідно до ст. 4 п. 1 Закону України «Про судовий збір», який набрав законної сили 1.11.2011 року, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3-х розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року, за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року.

Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 188,2 гривень, за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 188,2 гривень.

Керуючись ст.ст. 3,7,10,11,57,58,59,60,61,209,212,213,214-215,218,224-227 ЦПК України, ст.ст. 47,115,116,117,237-1, 233 Кодексу законів про працю України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»про визнання звільнення незаконним, про зобовязання змінити причину та дату звільнення; стягнення заборгованості по заробітній платі; середнього заробітку за час вимушеного прогулу; середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»(Код 33671231) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 1348 гривень 75 копійок, середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні у сумі 3265 гривень 39 копійок, а всього 4614 гривень 14 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»(Код 33671231) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»(Код 33671231) у дохід держави судовий збір у сумі 376 гривен 40 копійок.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко-Дон»про визнання звільнення незаконним, про зобовязання змінити причину та дату звільнення; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; вихідної допомоги відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Калінінським районним судом м. Донецька за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Токарєва Н.М.

22.12.2011