Рішення № 20460068, 28.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" грудня 2011 р. Справа № 19/071-11

За позовом Навчального центру по підготовці, перепідготовці та підвищенню

кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології, м. Біла Церква;

до Приватного підприємства виробничої фірми «Жаклін», м. Біла Церква;

про розірвання договору та стягнення заборгованості

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 01.09.2011 р. б/н);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 27.07.2010 р. б/н).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області звернувся з позовом навчальний центр по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології (надалі позивач) до Приватного підприємства виробничої фірми «Жаклін» (надалі відповідач) про розірвання договору та стягнення 19622,85 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.01.2004 р., відповідач припинив сплачувати орендну плату, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 12005,89 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 7249,88 грн., інфляційні втрати 247,92 грн. та 3% річних у сумі 119,16 грн. Крім того, позивач просить суд розірвати Договір № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.10.2004 р., посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідач з грудня 2010 року припинив сплачувати орендну плату, що призвело до виникнення заборгованості, та порушив пункт 5.5. договору, яким передбачено, що орендар у місячний термін за власний рахунок страхує орендоване приміщення на користь орендодавця, який бере на себе ризик випадкової загибелі або пошкодження об'єкта оренди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.09.2011 р. порушено провадження у справі № 19/071-11 та призначено її розгляд на 03.10.2011 р.

Присутній у судовому засіданні 18.10.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Ухвалою від 03.10.2011 р. суд відклав розгляд справи на 18.10.2011 р., у звязку з неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів по справі.

Представник позивача у судове засідання 18.10.2011 р. не зявився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. № 316, орендна плата для ППВФ «Жаклін»з травня 2009 року по серпень 2011 року за Договором оренди № 108 від 20.01.2004 р. повинна бути скоригована на 0,45.

Ухвалою від 18.10.2011 р. суд відклав розгляд справи на 01.11.2011 р., у звязку з неявкою в судове засідання повноважного представника позивача та неподанням витребуваних судом документів.

У судовому засіданні 01.11.2011 р. представник позивача, на підставі ст. 22 ГПК України, подав заяву № 370 від 31.10.2011 р. про уточнення позовних вимог, згідно якої просить: розірвати Договір № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.10.2004 р., укладений між Навчальним центром по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології та Приватним підприємством виробничою фірмою «Жаклін»; стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 11810,42 грн., пеню в сумі 5138,91 грн., інфляційні 174,47 грн., 3% річних 84,48 грн.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року», під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, судом вирішується спір в межах нової ціни позову в сумі 17208,28 грн.

Крім того, представник надав витребувані судом документи.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 08.11.2011 р.

Втім, ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2011 р., на підставі ст. 58 ГПК України, матеріали справи № 19/071-11 були обєднані зі справою № 10/042-11 за позовом навчального центру по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології до приватного підприємства виробничої фірми «Жаклін»про стягнення 26312,01 грн.

Позовні вимоги по справі № 10/142-11 ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем умов Договору на оренду нежитлового приміщення № 16 від 01.11.2006 р., внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі в сумі 16336,13 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 9501,88 грн., інфляційні втрати 317,82 грн. та 3% річних у сумі 156,18 грн.

Крім того, у судовому засіданні 01.11.2011 р. по справі № 10/142-11 представник позивача, на підставі ст. 22 ГПК України, також подав заяву № 731 від 31.10.2011 р. про уточнення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 13145,53 грн., пеню в сумі 6878,32 грн., інфляційні 225,05 грн., 3% річних 113,07 грн.

Таким чином, нова ціна позову по справі № 10/142-11, в межах якої вирішується спір, становить 20361,97 грн.

При дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що в обґрунтуванні позовних вимог по справам № 10/142-11 та 19/071-11 позивач посилається на одній й ті ж самі докази, зокрема, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких зазначена орендна плата як за договором на оренду нежитлового приміщення № 16 від 01.11.2006 р., так і за Договором на оренду нежитлового приміщення № 108 від 20.10.2004 р., на яких ґрунтуються вимоги у вказаних справах.

Відповідно до статті 58 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Оскільки позовні вимоги по справам № 19/071-11 та № 10/142-11 повязані між собою поданими доказами, тому, на підставі статті 58 Господарського процесуального кодексу України, вказані справи були обєднанні в одну справу.

Ухвалою від 08.11.2011 р. суд прийняв справу № 10/142-11 для спільного розгляду зі справою № 19/071-1, присвоїв № 19/071-11/10/142-11 та призначив судове засідання на 15.11.2011 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 28.11.2011 р.

Ухвалою від 28.11.2011 р. суд відкладав розгляд справи на 15.12.2011 р., у звязку з необхідністю витребування нових доказів по справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 19.12.2011 р.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяв № 370 та № 731 від 31.10.2011 р. про уточнення позовних вимог та частково надав витребувані судом докази і додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, та також надав витребувані судом докази.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 28.12.2011 р.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, зібрані докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Навчальним центром по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології (за договорами - орендодавець) та Приватним підприємством виробничою фірмою «Жаклін»(за договорами - орендар) були укладені Договір № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.10.2004 р. та Договір № 16 на оренду нежитлового приміщення від 01.11.2006 р.

Згідно свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі цілісного майнового комплексу, виданого управлінням житлово-комунального господарства Біллоцерківської міської ради 29.03.2000 р., обєкт в цілому на праві державної власності належить Державній корпорації «Укравтодор».

Листом від 06.10.2011 р. № 3/14.1-4-4243/09-1 Державна служба автомобільних доріг (Укравтодор) підтвердила, що на балансі Навчального центру по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології обліковуються нежитлові будівлі: навчальний корпус площею 1871,3 кв. м. та виробнича база на 14 місць, площею 317,8 кв. м. Згідно зі Статутом, Навчальний центр по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології є юридичною особою, має самостійний баланс та має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права і нести обовязки. Відповідно до ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Навчальний центр по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології має право бути орендодавцем щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м., та іншого окремого індивідуально визначеного майна у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до умов Договору № 108 від 20.01.2004 р., орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нежитлове приміщення площею 32,8 кв. м. Приміщення знаходиться на балансі Навчального центру та розташоване за адресою:. Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 113 для використання під офіс. Вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного майна. Розмір орендної плати за орендоване приміщення встановлюється на рівні 5 відсотків від залишкової вартості майна і становить 150,00 грн. за 1 місяць. Договір діє з 20.01.2004 р. до 20.01.2005 р. строком на 1 рік.

На виконання умов Договору № 108 від 20.01.2004 р. між сторонами було підписано Акт прийому-передачі державного майна в оренду від 20.04.2004 р., згідно з яким ППВФ «Жаклін»прийняла у власне користування нежитлове приміщення в будівлі Навчального центру 1-й поверх 32,8 кв. м.

В подальшому, Додатковою угодою без номера та дати було змінено розмір орендної плати, який з 01 лютого 2005р. ставить 300 грн. за місяць, в т.ч. ПДВ, та продовжено строк дії договору до 31 грудня 2005 року.

Додатковою угодою № 3 від 30.01.2007 р. змінено розмір орендної плати, який з 01 лютого 2007 року становить 557,60 грн. за 1 місяць з ПДВ.

Як зазначає позивач, з лютого 2007 року розмір орендної плати більше не переглядався, тобто додаткових угод щодо зміни розміру орендної плати не укладалось. З лютого 2007 року орендна плата лише індексувалася, як того вимагає пункт 3.3. Договору № 108 від 20.01.2004 р.

Також, Додатковими угодами № 2 від 26.12.2006 р., № 10 від 01.12.2007 р., № 10 від 01.11.2008 р., № 7 від 01.11.2009 р. продовжувався строк дії договору оренди. Додатковою угодою № 5 від 01.11.2010 р. строк дії договору було встановлено до 31.10.2011 р.

Крім того, згідно умов укладеного між сторонами Договору на оренду нежитлового приміщення № 16 від 01.11.2006 р., орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нежитлове приміщення площею 90,0 кв. м. Приміщення знаходиться на балансі Навчального центру та розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 113 для використання під склад. Вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного майна. Розмір орендної плати за орендоване приміщення встановлюється на рівні 10 відсотків від експертної оцінки майна і становить 855,36 грн. за 1 місяць з ПДВ. Договір діє з 01.11.2006 р. до 30.09.2007 р. строком на 11 місяців.

На виконання умов Договору № 16 від 20.01.2004 р. між сторонами було підписано Акт прийому-передачі державного майна в оренду від 01.11.2006 р., згідно з яким ППВФ «Жаклін»прийняла у власне користування складське приміщення на території Навчального центру площею 92,0 кв. м.

Додатковою угодою № 4 було змінено розмір орендної плати, який з 01.02.2007 р. становив 989,28 грн. за 1 місяць з ПДВ. При цьому, за ствердженням позивача, з лютого 2007 року розмір орендної плати більше не переглядався, а орендна плата лише індексувалася, як того вимагає пункт 3.3. договору.

Також, Додатковими угодами № 5 від 01.10.2007 р., № 5 від 01.09.2008 р., № 3 від 01.09.2009 р. продовжувався строк дії договору оренди. Додатковою угодою № 3 від 01.09.2010 р. строк дії договору було встановлено до 31.08.2011 р.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності з приписами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як вбачається з додаткових письмових пояснень за № 424 від 12.12.2011 р., наданих позивачем по справі, в додаткових угодах № 3 та № 4 було допущено технічні помилки, а саме: у Додатковій угоді № 3 від 30.01.2007 р. зазначено, що вона укладена до договору № 16 від 01 листопада 2006 р., замість правильного до договору № 108 від 20 січня 2004 р., а в Додатковій угоді № 4 зазначено до договору № 108 від 20.01.2004 р. а не до договору № 16 від 01.11.2006 р., як це має бути. Також, в Акті прийому-передачі державного майна в оренду від 01.11.2006 р. помилково зазначена площа 92,0 кв.м., а не 90,0 кв.м. як це має бути.

Інших взаємовідносин між позивачем та відповідачем, окрім Договору на оренду нежитлового приміщення № 108 від 20.01.2004 р. та Договору на оренду нежитлового приміщення № 16 від 01.11.2006 р. не існувало.

Під час розгляду справи відповідач не оспорював факт укладання додаткових угод № 3 та № 4 до договорів оренди, а також визнав, що за Договором оренди № 16 від 0.11.2006 р. в оренду було надано приміщення загальною площею 90,0 кв м.

Таким чином, під час вирішення спору судом враховані пояснення позивача відносно розбіжностей, що існують у документах, наданих в якості доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Пунктом 3.3. договорів оренди передбачено, що перерахування здійснюється орендарем до 15 числа місяця, слідуючого за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Згідно п. 3.4. договорів, комунальні послуги та експлуатаційні витрати сплачуються орендарем окремо на р/р орендодавця відповідно до отриманих рахунків.

Відповідно до пояснень позивача, наданих суду, рахунки на оплату, які виставлялись відповідачу, згідно договорів № 108 від 20.01.2004 р. та № 16 від 01.11.2006 р., надавались останньому лише в одному екземплярі. Втім, сторонами на підтвердження факту надання комунальних послуг та послуг по оренді приміщень підписувались акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких додані до матеріалів справи. При цьому, нумерація договору в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), доданих до справи, була зазначена згідно даних комп'ютерної програми 1С.

Під час розгляду справи відповідач не заперечував факт отримання рахунків на оплату комунальних послуг та орендної плати, а також підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Крім того, відповідачем до матеріалів справи були надані рахунки, які виставлялись позивачем, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), на які також посилається позивач, та платіжні доручення на підтвердження сплати орендної плати та комунальних послуг за період з 2009 року по квітень 2011 року.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна»(ст. 1 вказаного Закону).

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що оренда є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до розрахунків позивача та наданих до матеріалів справи копій платіжних доручень, відповідач в порушення умов Договору № 108 від 20.01.2004 р. та Договору № 16 від 01.11.2006 р., з травня 2011 року повністю припинив сплачувати орендну плату, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за Договором № 108 від 20.01.2004 р. в розмірі 11810,42 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. 13145,53 грн.

Однак, відповідач суму заборгованості не визнав, посилаючись на те, що позивач зобовязався зменшити розмір орендної плати на 45% з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 316, орендна плата для ППВФ «Жаклін»з травня 2009 року по серпень 2011 року за договорами оренди № 108 від 20.01.2004 р. та № 16 від 01.11.2006 р. повинна бути скоригована на 0,45.

Приписами ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна умов договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Крім того, статтею 188 Господарського кодексу встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду доказів укладання додаткових угоди до договорів оренди № 108 від 20.01.2004 р. та № 16 від 01.11.2006 р., якими змінювався би розмір орендної плати, визначений у додаткових угодах № 3 та № 4 до кожного з договорів відповідно, або вирішення даного питання в судовому порядку, а відтак заперечення відповідача щодо неправильного визначення позивачем розміру орендної плати до уваги судом не приймаються.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по орендній платі за Договором № 108 від 20.01.2004 р. в сумі 11810,42 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. 13145,53 грн., що у загальній сумі складає 24955,95 грн. підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення строків внесення орендної плати позивачем, на підставі п. 3.7. договорів, нарахована відповідачу пеня за Договором № 108 від 20.01.2004 р. в сумі 5138,91 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. 6878,32 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності з п. 3.7. договорів оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на розрахунковий рахунок Орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки (включаючи день оплати).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України, що наведена у постановах від 24.10.2011 р. у справі № 25/187 та від 07.11.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010.

При перевірці розрахунків пені, нарахованої за прострочення внесення орендної сплати та наведених позивачем у заявах № 370 та № 731 від 31.10.2011 р. про уточнення позовних вимог, судом було встановлено, що позивач здійснив розрахунки пені без урахування вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Суд перерахував пеню, враховуючи суми заборгованості та періоди нарахування пені, наведені позивачем у розрахунках, за наступною формулою: заборгованість х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ) х кількість днів прострочки : 100 : 365 = пеня.

Таким чином, за розрахунками суду пеня за порушення строків внесення орендної плати за Договором № 108 від 20.01.2004 р. становить 434,42 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. 584,16 грн., що у загальній сумі складає 1018,58 грн.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції за Договором № 108 від 20.01.2004 р. за період з 16.01.2011 р. по 30.09.2011 р. у сумі 174,47 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. за період з 16.01.2011 р. по 31.07.2011 р. у сумі 225,05 грн., нараховані на непогашену заборгованість.

Також, позивачем нараховані 3% річних за Договором № 108 від 20.01.2004 р. за період з 16.01.2011 р. до 01.09.2011 р. у сумі 84,48 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. за період з 16.01.2011 р. до 01.09.2011 р. у сумі 113,07 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у звязку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобовязання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань, а не штрафною санкцією. Таким чином, грошовими зобовязаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Як вбачається з розрахунків позивача суми заборгованості по орендній платі за договорами № 108 від 20.01.2004 р. та № 16 від 01.11.2006 р., а також обставин, наведених у позовних заявах, заявах про уточнення позовних вимог та додаткових письмових поясненнях, позивачем здійснювалось нарахування орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Тобто при визначенні заборгованості по орендній платі позивач вже використав своє право на захист матеріального інтересу від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника. Чинним законодавством не передбачено нарахування індексу інфляції на заборгованість, яка вже розрахована з урахуванням встановленого індексу інфляції, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції за Договором № 108 від 20.01.2004 р. за період з 16.01.2011 р. по 30.09.2011 р. у сумі 174,47 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. за період з 16.01.2011 р. по 31.07.2011 р. у сумі 225,05 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність розрахунків позивача щодо нарахування 3% річних за Договором № 108 від 20.01.2004 р. за період з 16.01.2011 р. до 01.09.2011 р. у сумі 84,48 грн. та за Договором № 16 від 01.11.2006 р. за період з 16.01.2011 р. до 01.09.2011 р. у сумі 113,07 грн., які є арифметично правильними. Тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі у загальній сумі .

Крім того, позивач просить суд розірвати Договір № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.10.2004 р., посилаючись на те, що в порушення умов Договору № 108 від 20.01.2004 р. відповідач з грудня 2010 року припинив сплачувати орендну плату, що призвело до виникнення заборгованості, та порушив пункт 5.5. договору, яким передбачено, що орендар у місячний термін за власний рахунок страхує орендоване приміщення на користь орендодавця, який бере на себе ризик випадкової загибелі або пошкодження об'єкта оренди.

Проте, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно Додаткової угоди № 5 від 01.11.2010 р. до договору № 108 від 20.01.2004 р., строк дії договору було встановлено до 31.10.2011 р.

У відповідності з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься у статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 21.07.2011 р. вручив відповідачу лист-вимогу за вих. № 246 разом з Додатковою угодою від 21.07.2011р. до Договору № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.01.2004 року про дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця, в зв'язку з порушенням умов договору зі сторони орендаря.

Крім того, у своїх поясненнях відповідач зазначив, що фактично не використовує приміщення, починаючи з 01.06.2011 р.

Таким чином, на день винесення рішення судом встановлено, що орендар не користується орендованим майном, а також існують заперечення орендодавця щодо подальшого продовження строку дії договору оренди.

Виходячи з умов Додаткової угоди № 5 від 01.11.2010 р. до договору № 108 від 20.01.2004 р., строк дії Договору № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.10.2004 р. припинився 31.10.2011 р.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 11.7 Договору № 108 від 20.01.2004 р. передбачено, що дія цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Отже, виходячи з вищевикладеного, зобовязання сторін за Договором № 108 на оренду нежитлового приміщення від 20.01.2004 р. припинились 31.10.2011 р. Нормами цивільного законодавства не передбачено розірвання договору, в звязку з порушенням стороною його умов, якщо зобовязання сторін за таким договором припинились.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства виробничої фірми «Жаклін»(09107, Київська область, м. Біла Церква, б-р 1 Травня, 44/49; код ЄДРПОУ 30797683) на користь Навчального центру по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 113; код ЄДРПОУ 03450716) заборгованість в сумі 24955 (двадцять чотири тисячі девятсот пятдесят пять) грн. 95 коп., пеню в сумі 1018 (одну тисячу вісімнадцять) грн. 58 коп., 3% річних у сумі 197 (сто девяносто сім) грн. 55 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 261 (двісті шістдесят одну) грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 329 (триста двадцять девять) грн. 53 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

5. Повернути на підставі рішення з Державного бюджету України Навчальному центру по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів для освоєння нової техніки і технології (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 113; код ЄДРПОУ 03450716) державне мито в сумі 24 (двадцять чотири) грн. 15 коп., перераховане платіжним дорученням № 347 від 01.09.2011 р., та державне мито в сумі 59 (пятдесят девять) грн. 50 коп., перераховане платіжним дорученням № 348 від 01.09.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.П. Карпечкін