Рішення № 20459698, 20.12.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.11 Справа № 2/5009/6567/11

Суддя Мойсеєнко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології –2000”, м. Запоріжжя,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Будмонтаж Запоріжжя”, м. Запоріжжя,

про визнання договору підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12 від 04.12.2006р. недійсним,

за участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Технології –2000”, м. Запоріжжя, з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Будмонтаж Запоріжжя”, м. Запоріжжя, про визнання договору підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12 від 04.12.2006р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до акту про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ “Технології - 2000” № 252/23-509/30398999 від 30.12.2010р., складеного Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, встановлено неможливість виконання послуг на виконання ремонтних робіт, які були придбані у ТОВ “ТБ Будмонтаж Запоріжжя” згідно договору № 04/12 від 04.12.2006р. Вважає, що договір підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12 від 04.12.2006р. не спричинив реального настання правових наслідків з обставин та обґрунтувань, наведених в акті перевірки № 252/23-509/30398999 від 30.12.2010р.

Ухвалою від 28.10.2011р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 24.11.2011 р.

В судовому засіданні 24.11.2011р. були присутні лише представники позивача. За їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

Представники позивача в судовому засіданні 24.11.2011р. підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

У зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та ненаданням сторонами витребуваних судом документів суд ухвалою від 24.11.2011р. відклав розгляд справи на 20.12.2011 р.

В судове засідання 20.12.2011 р. сторони своїх представників не направили.

Від позивача до початку судового засідання надійшло письмове клопотання від 20.12.2011 р. про розгляд справи без участі в судовому засіданні його представника.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву не надав.

Ухвала про порушення провадження у справі, яка надсилалась на адресу відповідача, вказану в позовній заяві (вул. Козача, 35, м. Запоріжжя, 69095) повернулась до суду з відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою. На запит суду державний реєстратор надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого станом на 17.11.2011 р. місцезнаходженням відповідача є вул. Діагональна, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035. Ухвала про відкладення розгляду справи, яка надсилалась на вказану адресу, до суду не поверталась. Відповідач на час розгляду справи з реєстру не виключений.

З таких обставин, з урахуванням положень ст. 64 ГПК України, відповідач є таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по суті спору і розгляд справи можливий без присутності представників сторін.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд встановив наступне.

04.12.2006 р. ТОВ «Технології-2000»(надалі –замовник) та ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»(надалі –підрядник) укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12, за яким підрядник бере на себе зобов’язання своїми силами і засобами виконати і здати замовнику будівельні роботи на об’єкті за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, 15 у відповідності із затвердженою проектно-кошторисною документацією і в обумовлений договором строк, а замовник зобов’язується забезпечити своєчасне фінансування будівельних робіт, прийняти виконані будівельні роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт і матеріалів.

Підрядник згідно з п. 1.3 договору має право залучати до виконання вказаних робіт інші організації на умовах договорів субпідряду. В цьому випадку відповідальність за строк та якість виконаних робіт перед замовником, а також своєчасні розрахунки з субпідрядником несе підрядник.

У пунктах 3.1 –3.3 договору визначено, що вартість виконання будівельних робіт складає 100000,00 грн., в тому числі ПДВ 16666,67 грн.

Оплата виконаних робіт проводиться замовником після приймання виконаних робіт та оформлення підрядником актів здавання-приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість робіт (форма КБ-3) протягом 5-ти банківських днів.

Остаточний розрахунок за будівництво об’єкта замовником проводиться не пізніше 30 банківських днів після прийому виконаних будівельних робіт комісією замовника.

Сторони погодили у п. 4.1 договору, що цей договір вступає в дію в день його підписання сторонами і є чинним до 01 червня 2007 року. Однак у п. 8.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання сторонами та до повного виконання зобов’язань.

19.11.2007 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору підряду, згідно з якою визначили вартість будівельних робіт в розмірі 500000,00 грн. з ПДВ.

25.06.2008 р. сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору підряду, згідно з якою у зв’язку з неможливістю розрахунку за отримані будівельні роботи виклали пункт 3.2 договору в новій редакції: «Оплата виконаних робіт проводиться замовником після приймання виконаних робіт та оформлення підрядником актів здавання-приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість робіт (форма КБ-3) протягом 5-ти банківських днів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок підрядника, а також розрахунки між сторонами можуть проводитися шляхом видачі простих векселів».

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології–2000” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. Про результат перевірки складено акт від 30.12.2010 р. № 252/23-509/30398999.

У ході проведення перевірки були встановлені господарські взаємовідносини ТОВ “Технології–2000” з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя» на загальну суму 300315,60 грн. з ПДВ.

Однак в акті перевірки зазначено, що згідно акту позапланової перевірки ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», проведеної ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя з питань правомірності формування податкового зобов’язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2009 р. встановлено, що правочини, укладені ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»з контрагентами, є фіктивними, оскільки вони вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України). В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»підприємствам-покупцям у зв’язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

На підставі вказаної інформації ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя зроблено висновок про те, що правочини, які вчинені ТОВ “Технології–2000” з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Посилаючись на висновок ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, викладений в акті від 30.12.2010 р. № 252/23-509/30398999, позивач просить визнати недійсним договір підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12 від 04.12.2006 р., укладений між ТОВ “Технології –2000” та ТОВ “ТБ Будмонтаж Запоріжжя”, з підстав, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Суд зазначає, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша –намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

Правовідносини сторін є господарськими та такими що виникли з договору підряду.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Як вбачається з матеріалів справи, договір № 04/12 від 04.12.2006 р. на виконання ремонтних робіт фактично виконувався сторонами, про що свідчать підписані сторонами акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 за листопад-грудень 2007 року, січень-березень, травень 2008 року, складені на підставі цього договору, а також здійснені позивачем оплати на підставі договору № 04/12 від 04.12.2006 р., які підтверджуються виписками банку по рахунку позивача, та підписаний сторонами акт-приймання-передачі векселів, виданих позивачем в рахунок оплати робіт по цьому договору.

На суми виконаних підрядних робіт по договору відповідач видав позивачу податкові накладні.

Отже, сторони вчинили юридично значимі дії на виконання оспорюваного договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвалами господарського суду Запорізької області від 28.10.2011р., від 24.11.2011 р. суд витребував у позивача письмові пояснення, які обставини та докази, на думку позивача, (тобто окрім акту перевірки ДПІ) свідчать, що договір підряду на виконання ремонтних робіт № 04/12 від 04.12.2006р. не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Жодних доказів, крім посилання на акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя від 30.12.2010 р. № 252/23-509/30398999, на підтвердження того, що спірний договір укладено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, позивачем не надано.

За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 30.12.2010 р. № 252/23-509/30398999 не є належним доказом на підтвердження вимог позивача.

Вказаний акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, складений за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ “Технології –2000”, не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово. Також цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обов’язки у ТОВ “Технології –2000”. Тобто, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обов’язкові для виконання ТОВ “ Технології –2000”.

Викладені в акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобов’язань суб’єктів господарської діяльності і можуть бути підставою для вжиття податковим органом відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії. Однак вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки у вигляді визнання договору недійсним у судовому порядку.

В силу положень ст. 35 ГПК України, акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості, не є підставою для звільнення від доказування.

Обов’язок доказування в господарському процесі відповідно до ст. 33 ГПК України покладається на сторін.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних юридичних наслідків, а наявність порушень податкового законодавства з боку контрагента позивача не є підставою для визнання недійсними юридично значимих дій, вчинених останнім з таким контрагентом. Натомість самим позивачем в позовній заяві факт фіктивності договору по суті спростовується, оскільки позивач підтверджує, що роботи фактично виконані та оплачені.

Крім того, суд зазначає, що на момент здійснення господарських операцій і на момент розгляду даної справи ТОВ “ТБ Будмонтаж Запоріжжя” з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключено, статутні документи товариства в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, фіктивність суб'єкта підприємницької діяльності в судовому порядку не доведена та не встановлена компетентними органами.

Таким чином, на даний час відсутні підстави вважати оспорюваний договір фіктивним.

З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 26.12.2011 р.

26.12.2011