Рішення № 20459638, 22.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 грудня 2011 р. Справа 16/97/2011/5003

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг", м.Миколаїв

до: селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2", с.Жуківці Жмеринського району Вінницької області

про стягнення 854 121,22 грн. заборгованості згідно договору купівлі-продажу

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники :

позивача : ОСОБА_1 (довіреність від 05.09.2011 року);

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноторг" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2" про стягнення 854121,22 грн. заборгованості згідно договору купівлі-продажу б/н від 16.12.2010 року, з яких: 607500,00 грн. основного боргу, 68301,37 грн. - 12% річних за користування чужими коштами, 16113,85 грн. - пені, 60750,00 грн. - 10% штрафу, 91125,00 грн. - 15% штрафу та 10331,00 грн. - "інфляційних витрат за користування чужими коштами".

Ухвалою від 17 жовтня 2011 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07 листопада 2011 року.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з відсутністю клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу. При цьому слід зазначити, що відповідно до положень ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, необхідністю витребування додаткових документів розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва.

06.12.2011 року від позивача до суду надійшла заява "уточнення позовних вимог" б/н від 05.12.2011 року (вх. канц. суду №08-46/16176/11 від 06.12.2011 року), якою останній фактично зменшив позовні вимоги та просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача 607500,00 грн. основного боргу, 68301,37 грн. - 12% річних за користування чужими коштами, 16113,85 грн. - пені, 60750,00 грн. - 10% штрафу, 91125,00 грн. - 15% штрафу та 7125,00 грн. - "інфляційних витрат за користування чужими коштами".

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

При цьому варто зазначити, що пунктом 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" №01-8/482 від 13.08.2008 року роз'яснено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Ухвалою суду від 06.12.2011 року за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору у справі №16/97/2011/5003 на 15 днів.

На визначену судом дату (22.12.2011 року) з'явився представник позивача, який в судовому засіданні подав до суду клопотання б/н від 22.12.2011 року (вх. № 08-46/17242/11 від 22.12.2011 року) про відмову від позову в частині стягнення 60750,00 грн. - 10% штрафу. Одночасно останній у вказаному клопотанні зазначив, що наслідки відмови, встановлені ст.80 ГПК України, йому роз'яснені та зрозумілі, та просив суд розглянути справу у даному судовому засіданні.

З огляду на те, що дії ТОВ "Техноторг" щодо відмови від позову в частині стягнення 10% штрафу в сумі 60750,00 грн. не суперечать законодавству, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд, керуючись положеннями ч.6 ст.22 ГПК України, дійшов висновку, що відмова позивача від позову в цій частині підлягає прийняттю.

Приймаючи клопотання про відмову від позову в частині стягнення 60750,00 грн. - 10% штрафу, суд враховує те, що воно підписане представником позивача ОСОБА_1, у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності б/н від 05.09.2011 року.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Суд також роз'яснює, що згідно вимог ч.2 ст.80 ГПК України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України витрати на оплату держмита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в частині припинення провадження в зв'язку з відмовою від позову в частині стягнення 10% штрафу в розмірі 60750,00 грн. підлягають покладенню на позивача.

Представник відповідача в судове засідання (22.12.2011 року) не з'явився, причини неявки суду не відомі. Про місце, день та час судового засідання повідомлений належним чином, що стверджується матеріалами справи, а саме підписом представника відповідача від 06.12.2011 року на розписці, якою представників сторін повідомлено про перерву у судовому засіданні до 22.12.2011 року.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору, клопотання позивача та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16 грудня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг" (покупець) та селянським (фермерським) господарством "ОСОБА_2" (продавець) укладено договір б/н, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю пшеницю фуражну 3 класу (далі - товар) , а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили найменування, асортимент, одиницю виміру, кількість та ціну за одиницю товару. Згідно п.2.1. договору вартість товару становить 998000,00 грн.

Відповідно до п.2.2. даного правочину покупець зобов'язався оплатити продавцю суму, зазначену в п.2.1. договору, авансом у строк до 30.12.2010 року.

Оплата товару здійснюється шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в безготівковій формі (п.2.3. договору).

Продавець зобов'язаний у разі не поставки товару у строк, передбачений п.п.3.1.1. договору, повернути покупцю одержані від нього грошові кошти у наступні терміни:

- 249500,00 грн. - на протязі 3 календарних днів, наступних за датою, коли товар мав бути поставлений покупцю;

- 200000,00 грн. - на протязі 24 календарних днів, наступних за датою, коли товар мав бути поставлений покупцю;

- 548500,00 грн. - в строк до 01 жовтня 2011 року.

Виконуючи зобов'язання за договором б/н від 16.12.2010 року ТОВ "Техноторг" (покупець) сплатило відповідачу 998000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 16.12.2010 року на суму 175000,00 грн., від 16.12.2010 року на суму 578000,00 грн., від 16.12.2010 року на суму 245000,00 грн. (а.с. 12-14).

Відповідач свої зобов'язання за договором щодо поставки товару не виконав. Одержані грошові кошти повернув частково в сумі - 390500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 29.12.2010 року на суму 240500,00 грн. та від 09.09.2011 року на суму 150000,00 грн. (а.с.10-11).

Станом на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 607500,00 грн. (998000,00 грн. - 390500,00 грн.), що стверджується матеріалами справи, зокрема, вищезазначеними банківськими виписками, наданими в судовому засіданні письмовими поясненнями представника позивача від 22.12.2011 року (вх. №08-46/17242/11) тощо.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення отриманих грошових коштів в повному обсязі спонукало позивача до звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору від 16.12.2010 року, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Умовами договору купівлі-продажу б/н від 16.12.2010 року сторони визначили наслідки невиконання боржником (продавцем) зобов'язання щодо поставки товару, а саме: "... у разі не поставки товару у строк, передбачений п.п.3.1.1 цього договору, продавець зобов'язаний повернути покупцю одержані від нього грошові кошти за цим договором..." Таким чином суд вважає, що в зв'язку з невиконанням продавцем обов'язку щодо передачі товару в строк, визначений пунктом 3.1.1. договору, тобто до 31.12.2010 року, між сторонами виникли грошові зобов'язання щодо повернення коштів.

Вирішуючи питання щодо відповідності даної умови договору вимогам Закону суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому суд погоджується з думкою доктора юридичних наук Луця В.В., відповідно до якої у статті 627 ЦК України сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору (ст.6 ЦК України), сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Виявом свободи договору є право осіб укладати договори, які передбачені законом, так і договори, які хоч законом не передбачені, але йому не суперечать (п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 ЦК України).

Таким чином суд вважає, що частина правочину (договору купівлі-продажу від 16.12.2010 року), яка встановлює обов'язок продавця повернути отримані ним попередньо перераховані кошти у разі невиконання ним зобов'язання щодо поставки товару відповідає діючому законодавству та йому не суперечить.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи, що на день розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів погашення основного боргу в розмірі 607500,00 грн., суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 607500,00 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Відповідно до ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіряючи правильність нарахування позивачем суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів суд, зокрема, врахував висновки, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухваленій у справі №11/14-10, згідно яких: "індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних витрат". Окрім цього, судом також взяті до уваги, висновки, зроблені Вищим господарським судом під час ухвалення постанови від 15.09.2010 року у справі №11/14-10, відповідно до яких: при визначенні розміру боргу з урахуванням індексу інфляції слід виходити з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому здійснений платіж, помножений на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування позивачем інфляційних на заборгованість в сумі 209000,00 грн. (з лютого 2011 року по серпень 2011 року) та на заборгованість в сумі 59000,00 грн. за вересень 2011 року.

При цьому суд звертає увагу, що в розрахунку суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, позивач допустив помилки, а саме: інфляційні витрати нараховані за менший ніж місяць період, окрім цього, на один і той самий борг інфляційні нараховані декілька раз (наприклад, на заборгованість в сумі 9000,00 грн. інфляційні нараховані за період з 04.01.2011 року по 07.10.2011 року, з 25.01.2011 року по 07.10.2011 року, з 09.09.2011 року по 07.10.2011 року та з 02.10.2011 року по 07.10.2011 року, адже дана заборгованість є складовою зокрема і інших боргів (209000,00 грн., 59000,00 та 607000,00)).

З урахуванням вище викладених висновків, суд вважає, що позивач має право на стягнення суми, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період з лютого 2011 року по вересень 2011 року в сумі 6563,13 грн.

Також судом розглянуті вимоги про стягнення пені в сумі 16113,85 грн.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Пунктом 5.2. договору купівлі-продажу б/н від 16.12.2010 року сторони визначили у випадку неповернення грошових коштів покупцю згідно п.п.3.1.4 договору продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

З урахуванням викладених положень Закону та умов договору суд вважає, що позивач має правові підстави на стягнення пені.

Однак, перевіривши правильність нарахування зазначених сум, судом встановлено, що останнім не враховані вимоги ч.6 ст.232 ГК України, якими визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, враховуючи викладені положення Закону та п. 3.1.4. договору, а також часткове погашення відповідачем боргу, суд вважає, що за прострочення виконання зобов'язання щодо сплати 9000,00 грн. правомірним є нарахування пені з 04.01.2011 року по 04.07.2011 року, за прострочення виконання зобов'язання в частині сплати 200000,00 грн. - з 25.01.2011 року по 25.07.2011 року та за несплату 548500,00 грн. - з 04.10.2011 року (оскільки визначений п.3.1.4. договору від 16.12.2010 року день оплати коштів в сумі 548500,00 грн. припав на суботу, тому останнім днем строку виконання цього обов'язку, відповідно до положень ч.5 ст.254 ЦК України, є 03.10.2011 року).

Перевіривши розрахунок позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахована пеня за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення 209000,00 грн. за періоди: щодо 9000,00 грн. - з 07.04.2011 року по 04.07.2011 року, щодо 200000,00 - з 07.04.2011 року по 25.07.2011 року та 548500,00 грн. - з 04.10.2011 року по 07.10.2011 року. Здійснивши перерахунок позову в цій частині судом отримано 10614,32 грн. пені, які підлягають задоволенню як обґрунтовані і правомірні.

Також пунктом 5.4. договору від 16.12.2011 року сторони домовились, що у випадку порушень строку повернення грошових коштів покупцю згідно п.п.3.1.4 договору більш ніж на 5 (п'ять) календарних днів, продавець додатково до пені та штрафу, передбачених п.5.2. та п.5.3. договору, сплачує покупцю штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.

Досліджуючи правомірність заявленої вимоги, проаналізувавши положення законодавства, суд дійшов висновку, що згідно частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 217 ГК України передбачені такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено: "У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)".

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 15% штрафу на підставі пункту 5.4. договору від 16.12.2011 року відповідають діючому законодавству.

З розрахунку позову вбачається, що штраф в розмірі 15% нарахований на заборгованість в сумі 607000,00 грн. Враховуючи, що відповідач порушив строк повернення товариству з обмеженою відповідальністю "Техноторг" даних грошових коштів відповідно до п.3.1.4. угоди в строк більше ніж 5 календарних днів, суд вважає, що ціна позов в частині стягнення 91125,00 грн. 15% штрафу визначена вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимогу позивача щодо стягнення 12% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 68301,37 грн., судом встановлено, що пунктом 3.1.5. договору від 16.12.2010 року сторони домовились, що продавець зобов'язаний у разі порушення строку поставки товару згідно п.п.3.1.1. договору, сплатити покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 12% від суми грошових коштів, отриманих за товар, за кожен день порушення строку поставки товару, які нараховуються починаючи з дня, наступного за датою, коли товар мав бути поставлений покупцю.

Вирішуючи спір стосовно правомірності заявлення даної вимоги, судом враховані вище зроблені висновки, про те, що в зв'язку з невиконанням продавцем обов'язку щодо передачі товару в строк, визначений пунктом 3.1.1. договору, тобто до 31.12.2010 року, між сторонами 01.01.2011 року виникли грошові зобов'язання щодо повернення коштів.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З урахуванням викладених положень Закону суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення 12% річних за користування чужими грошовими коштами заявлений правомірно.

При цьому суд не погоджується з позицією представника відповідача, озвученою у судовому засіданні 06.12.2011 року, відповідно до якої положення ст.536 ЦК України застосовуються виключно для регулювання цивільно-правових стосунків між фізичними особами, адже, також і частиною 3 статті 198 Господарського кодексу України надано право учасникам господарських відносин застосовувати відсотки за грошовими зобов'язаннями у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку 12% річних не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 68301,37 грн. за період з 01.01.2011 року по 07.10.2011 року.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 12% річних, пені, 15% штрафу та "інфляційних витрат за користування чужими коштами", в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення 10% штрафу в зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, ч.2 ст.80, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_2" (23143, Вінницька область, Жмеринський район, с.Жуківці, код ЄДРПОУ 30067263) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг" (54025 м.Миколаїв, просп. Героїв Сталінграду, 113, ідент. код 30976452) 607500,00 грн. - основного боргу; 68301,37 грн. - 12% річних; 10614,32 грн. - пені; 91125,00 грн. - 15% штрафу; 6563,13 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 7841,04 грн. - витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 216,65 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 10% штрафу в сумі 60750,00 грн.

5. Провадження у справі в частині стягнення 10% штрафу в сумі 60750,00 грн. припинити.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано 29 грудня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - відповідачу - СФГ "ОСОБА_2" (23143, Вінницька область, Жмеринський район, с.Жуківці)