Рішення № 20439784, 13.12.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" грудня 2011 р.Справа № 12/99/5022-1432/2011 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Френдій Н.А. розглянув справу

за позовом комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №9", вул. Л. Українки, 21, м.Тернопіль, 46000

до Тернопільської міської ради вул. Листопадова, 5, м.Тернопіль, 46000

про визнання права власності.

За участю представників від:

позивача: ОСОБА_1адвокат (довіреність №01 від 08.11. 2011р.);

ОСОБА_2 ліквідатор (довіреність №01 від 08.11.2011р.)

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1238/01 від 16.03.11 р.

В судових засіданнях учасникам судового процесу розяснено права і обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Суть справи:

Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №9" звернулось до господарського суду Тернопільської області із позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на майно, а саме навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л.Українки 21, м. Тернопіль.

В прохальній частині позовної заяви викладено заяву про вжиття забезпечувальних заходів, а саме: про заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, повязані з обєктом спору.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на те, що в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором встановлено, що на основі рішення міськвиконкому Тернопільської міської ради №175 від 24.03.1992 року «Про впорядкування утримання навісів для пасажирів на зупинках громадського транспорту»було проведено інвентаризацію всіх наявних навісів для пасажирів на зупинках громадського транспорту у м Тернополі, зобов'язано житлово-експлуатаційні контори, підприємства і організації міста з 01.04.92 р. прийняти на баланс всі наявні навіси для пасажирів, які розташовані на закріплених за ними територіях і забезпечити їх належне утримання; актом від 11.06.1997 року комісією КП ЖЕК №9, було проведено інвентаризацію двох навісів по вул. Л.Українки 21 та 16, у м. Тернополі; наказом №41 від 11.06.1997 року прийнято на баланс КП ЖЕК №9 навіси для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 16 та 21, м. Тернопіль, у зв'язку з чим ліквідатором виявлено майно банкрута КП «ЖЕК №9»а саме, «навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 21, в м. Тернопіль», за результатами чого ліквідатором було складено акт виявлення майна, проведено інвентаризацію виявленого майна , складено інвентаризаційну відомість та включено дане майно, що не є об'єктом державного житлового фонду, до складу ліквідаційної маси. 11.07.2011 року листом № 37 ліквідатор КП ЖЕК №9 звернувся до Тернопільської міської ради про визнання права власності за банкрутом Комунальним підприємством житлово-експлуатаційною конторою №9 на навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 21, м. Тернопіль ,проте листом № 4683/05 від 13.09.2011 року Тернопільська міська рада відмовила в оформленні права власності на жаний навіс, мотивуючи тим, що перебування майна на балансі КП ЖЕК №9 не являється безспірною ознакою його права власності, а являється формою бухгалтерського обліку, крім того даний навіс не являється нерухомою річчю у відповідності до норм Цивільного кодексу України, втім позивач з даною позицією міської ради не погоджується, обґрунтовуючи свої вимоги п.8 ст. 5, п. 2 ст. 23, ст..ст. 25, 26, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. п. 4.1. статуту комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори №9, ст.ст. 134, 135, 136, 214 Господарського кодексу України, пп. З п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.. 316 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов та його повноважний представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що ч.1 ст. 24 ГК управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і виконують свою діяльність, базуючись на праві господарського відання або праві оперативного управління, Зокрема, даною нормою цю категорію підприємств віднесено до кола суб'єктів господарювання, щодо яких здійснюється управління територіальних громад та органів місцевого самоврядування через систему їх організаційно-господарських повноважень; ч. ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(надалі - Закон) встановлено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів; об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Комунальне підприємство - житлово-експлуатаційна контора №9, наділене майном територіальної громади міста Тернополя і є об'єктом права комунальної власності, підзвітним та підконтрольним засновнику - Тернопільській міській раді. Зокрема, знаходження на балансі підприємства майна (навісу для пасажирів) не являється безспірною ознакою його права власності, баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансовий зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, що в свою чергу виключає наявність підстав для визнання права власності за КП ЖЕК №9 на навіси для пасажирів з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство. Окрім того зазначає, що навіс для пасажирів, що знаходиться по вул.Л.Українки, 21, не е нерухомою річчю (нерухомим майном, нерухомістю), як це передбачено ст.ст.181, 182 ЦК України та не підлягає державній реєстрації права на нерухомість. Також, посилаючись на ч.І ст.4 Європейської Хартії про місцеве самоврядування в редакції від 15.07.1997р., за якою основні повноваження органів місцевого самоврядування встановлюються конституцією a6о законом, ст. 143 Конституції України, ст. 16, 10, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наголошує, що судові органи не вправі втручатись у виключну сферу повноважень органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та зобов'язувати останніх вчиняти дії, порядок здійснення яких передбачений спеціальними законами про їх діяльність. Судові органи вправі в межах конкретної справи лише зобов'язувати певний орган місцевого самоврядування розглянути спірне питання на засіданні колегіального органу територіальної громади.

В порядку ст.. 77 ГПК України в судовому засіданні 06.12.2011р. оголошувалась перерва до 13.12.2011р. до 12год.00хв.

Згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, господарським судом встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням міськвиконкому Тернопільської міської ради №175 від 24.03.1992 року «Про впорядкування утримання навісів для пасажирів на зупинках громадського транспорту»відділу транспорту і звязку, управлінню житлово-комунального господарства, міськвиконкому було доручено проведення інвентаризації всіх наявних навісів для пасажирів на зупинках громадського транспорту у м Тернополі, зобов'язано житлово-експлуатаційні контори, підприємства і організації міста з 01.04.92 р. прийняти на баланс всі наявні навіси для пасажирів, які розташовані на закріплених за ними територіях і забезпечити їх належне утримання.

На виконання вказаного рішення на підставі акту від 11.06.1997 року комісією КП ЖЕК №9, складеного за результатами інвентаризації, якою виявлено два навіси по вул. Л.Українки 21 та 16, у м. Тернополі, видано наказ №41 від 11.06.1997 року про прийняття на баланс КП ЖЕК №9, зокрема, навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л.Українки 21, м. Тернопіль, балансовою вартістю 1924,00грн. (з врахуванням зносу).

Постановою господарського суду Тернопільської області від 12.04.11 року у справі №11/6-1283 про банкрутство комунальне підприємство житлово-експлуатаційна контора №9, м. Тернопіль, вул. Лесі Українки 21, (код 21166354) - визнано банкрутом та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Куць Марію Миколаївну.

Ліквідатором в ході проведення ліквідаційної процедури виявлено майно банкрута КП «ЖЕК №9»а саме, «навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 21, в м. Тернопіль», за результатами чого ліквідатором було складено акт виявлення майна, проведено інвентаризацію виявленого майна, складено інвентаризаційну відомість та включено дане майно, що не є об'єктом державного житлового фонду, до складу ліквідаційної маси.

11.07.2011 року листом № 37 ліквідатор КП ЖЕК №9 звернувся до Тернопільської міської ради про визнання права власності за банкрутом Комунальним підприємством житлово-експлуатаційною конторою №9 на навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 21, м. Тернопіль, проте листом № 4683/05 від 13.09.2011 року Тернопільська міська рада відмовила в оформленні права власності на даний навіс, мотивуючи тим, що перебування майна на балансі КП ЖЕК №9 не являється безспірною ознакою його права власності, а являється формою бухгалтерського обліку, крім того даний навіс не являється нерухомою річчю у відповідності до норм Цивільного кодексу України.

У звязку із вищенаведеним позивач, зазначаючи, що таким діями відповідач не визнає його права власності, звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на навіс для пасажирів громадського транспорту по вул. Л. Українки 21, м. Тернопіль, як обєкт нерухомості.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Відповідно до Статуту Комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори №9 м. Тернополя: власником підприємства є Тернопільська міська рада ( п.1.2) ; засновником підприємства є виконавчий комітет тернопільської міської ради( п.1.3.) ; форма власності комунальна ( п.1.1.); майно підприємства становлять основні фонди і оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі підприємства ( п.4.1. ); джерелами формування майна підприємства є в тому числі майно, передане засновником, власником, а також інше майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Згідно п. 4.3. статуту позивача продаж, передача іншим підприємствам, установам, організаціям, громадянам, обмін, здачу в оренду, надання безоплатно,в тимчасове користування або в порядку списання з балансу майна, віднесеного до основних фондів, проводити тільки на підставі висновків управління ЖКГ та з дозволу фонду комунального майна м. Тернополя.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, спірний обєкт було збудовано у радянські часи.

Між тим на теперішній час, як вбачається з наявних в матеріалах справи інвентарних матеріалів (опису, акту, відомості) станом на 24.06.2011р. навіс для пасажирів громадського транспорту по вул.. Л.Українки, 21 в м. Тернополі, з 1997р. знаходиться на балансі КП ЖЕК №9 м. Тернополя, при цьому, як зясовано судом, дане майно не було передане Тернопільською міською радою на баланс підприємства при його створені, а було набуто на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.03.1992р. №175, взяте на баланс на виконання зазначеного рішення.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності ( ст. 2 Закону України “Про власність”, який був чинний на момент набуття спірно обєкту на баланс підприємства позивача). Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності ( ст.4 Закону ). Цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами ( ст.8 ). Згідно із ст.31 цього Закону до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів ( ст.32 ). Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності ( ст.35 ). Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом, арбітражним судомабо третейським судом ( ст.48 Закону ) .

У комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК України ).

Відповідно до приписів ст.78 ГК України : комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до приписів Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” : первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста ( ст.6 ) ; сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами ( ст.10 ) ; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад ( ст.16 ) ; відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ст.17) ; територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом . Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду ; право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом ( ст.60 ) .

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, предявляючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Системний правовий аналіз вищезазначених нормативних актів та статутних документів позивача, свідчить про те, що рухоме та нерухоме майно перебуває у комунального підприємства лише на праві господарського відання, а належати воно повинне виключно територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради - на праві комунальної власності.

Частина 1 статті 26 Закону про банкрутство передбачає, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Отже, стаття 26 Закону про банкрутство, який є спеціальним Законом, що регулює правовідносини в процедурі банкрутства, передбачає обов'язкову передачу у разі банкрутства підприємства об'єктів житлового фонду та комунальної інфраструктури, що були виявлені в ході ліквідаційної процедури, до комунальної власності відповідних територіальних громад. При цьому така передача відбувається без жодних додаткових умов.

Термін «інфраструктура»описує комплекс технічних засобів, необхідних для надання основних послуг місту. Інфраструктура включає системи водопостачання, і водовідведення, очисні споруди, системи енерго-, тепло- і газопостачання, автошляхи, системи звязку і громадський транспорт.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про автомобільні дороги»складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі.

Так як, навіс для пасажирів громадського транспорту є складовою обєкту, який, зокрема, забезпечує життєдіяльність міста Тернополя, а саме: зупинки міського транспорту, тобто є обєктом комунальної інфраструктури міста і відповідно не мав бути включений до складу ліквідаційної маси.

Згідно ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 182 ЦК, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Відповідно до ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про наявність матеріалів технічної інвентаризації спірного обєкта, введення даного обєкта в експлуатацію, відведення земельної ділянки для обслуговування останнього, здійснення плати за землю, не відношення даного обєкту до комунальної інфраструктури міста Тернополя не надав.

Враховую вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування не відповідають чинному законодавству.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Заява позивача про вжиття забезпечувальних заходів, а саме: про заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, повязані з обєктом спору, викладена в тексті позовної заяви, задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не наведені та не зазначені обставини, на яких ґрунтується дана заява, чому останній вважає, що невжиття саме цих заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.В позові відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 19 грудня 2011р. через місцевий господарський суд.

Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -9250

СуддяН.А. Френдій