Рішення № 20439620, 21.12.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"21" грудня 2011 р. Справа № 5019/2597/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель”

до відповідача Публічного акціонерного товариства “АЕС Рівнеобленерго”

про визнання третейської угоди недійсною.

Суддя Павлюк І.Ю.

Представники: від позивача: представник ОСОБА_1 довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № б/н від 04.01.11р.; від відповідача: представник ОСОБА_2. довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № 03 від 15.04.11р.

В судовому засіданні 22.11.2011р. оголошувалась перерва до 21.12.2011р.

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” - звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства “АЕС Рівнеобленерго” (правонаступник ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго") про визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження викладеного в п. 11.1. договору поставки № 194 від 18.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” та Публічним акціонерним товариством “АЕС Рівнеобленерго” недійсною з 31 грудня 2010 року.

17.11.2011р. відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог та просить застосувати строк позовної давності.

21.12.2011р. позивач подав заяву, в якій уточнює позовні вимоги та просить визнати третейську угоду у вигляді третейського застереження викладеного в п. 11.1. договору поставки № 194 від 18.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” та Закритим акціонерним товариством “Ей-І-Ес Рівнеенерго” недійсною.

В судовому засіданні 21.12.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, а представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

18.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” (позивач) та Закритим акціонерним товариством “Ей-І-Ес Рівнеенерго” (відповідач) було укладено договір поставки № 194, відповідно до умов якого позивач поставляє, а відповідач купує товар, відповідно до Специфікації, партіями в кількості та номенклатурі відповідно до умов цього договору.

У пункті 11.1. договору міститься третейське застереження наступного змісту: “У разі недосягнення взаємних домовленостей та вирішення спорів (непорозумінь) шляхом переговорів, будь-який спір щодо умов цього договору та/або у звязку з ним підлягає на розгляд і остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі “Україна-Захід” (м. Рівне, вул. Словацького 4/6 кімн. 30) у відповідності з його регламентом, в складі трьох третейських судді, призначення яких сторони доручають голові зазначеного третейського суду.”.

Тобто, між позивачем та відповідачем було укладено третейську угоду у вигляді третейського застереження в договорі поставки №194 від 18.02.2008р.

Відповідно до п. 8.1. Договору №194 від 18.02.2008р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2010 року, а в частині виконання зобовязань сторін - до повного їх виконання.

Позивач вважає, що третейська угода у вигляді третейського застереження викладеного в п. 11.1. договору поставки №194 від 18.02.2008р., укладеного між ТОВ “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” та ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” обмежує право на судовий захист ТОВ “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель”, передбачений статтею 55 Конституції України, а тому має бути визнана недійсною.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав відзив на позов, в якому зазначає, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Укладаючи договір № 194 позивач та відповідач дотрималися всіх вимог, передбачених статтею 203 ЦК України. Крім того, у самій позовній заяві позивач зазначає, що договір № 194 не суперечить вимогам законодавства.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК) та оспорювані (частина 3 статті 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 ЦК України).

В Розясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” та Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” йдеться про те, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Норми чинного законодавства не дають підстав визнати договір недійсним по причині закінчення терміну його дії.

Як зазначалося вище підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Правочин вважається вчиненим з моменту його підписання (ч.2 ст. 207 ЦК України).

Із наведених правових норм слідує, що Договір № 194 є вчиненим 18.02.2008 року.

В статті 256 ЦК України зазначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Зважаючи на викладене, на думку відповідача, позивач мав право звернутися до суду про визнання договору № 194, або однієї з його умов недійсними протягом трьох років (ст. 257 ЦК), починаючи з 18.02.2008 року.

У звязку з тим, що договір № 194 укладено 18.02.2008 року, а позов про визнання однієї з його умов недійсною подано 31.10.2011 року, то позов подано вже після спливу позовної давності.

Вищий господарський суд України інформаційним листом № 01-08/163 від 12.03.2009 року (пункт 32) звертає увагу на те, що в господарському процесі застосовується позовна давність у порядку, визначеному частиною 3 статті 267 ЦК, тобто за заявою сторони.

У частині 4 статті 267 ЦК значиться, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі вищевикладеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997 р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш мякого покарання від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України “Про третейські суди”, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною пятою статті 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України “Про третейські суди” випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про третейські суди” третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Закон України “Про третейські суди” передбачає виключно право, а не обовязок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. За відсутності волі на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє сторони права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу.

У ст. 5 Закону України “Про третейські суди” зазначено, що юридичні або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виник з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону.

Зі змісту цього Закону випливає, що між сторонами спочатку повинен виникнути спір про право цивільне або господарське, а потім вже сторони складають третейську угоду про передачу цього конкретного спору на розгляд третейському суду.

Діюче законодавство не передбачає права осіб укладати третейську угоду про передачу на вирішення третейському суду невизначеної або необмеженої кількості спорів, які можуть виникнути між сторонами договору у майбутньому. Такі домовленості звужують право осіб на судовий захист тільки в третейському суді, що суперечить вимогам ст. 55 Конституції України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

У ст. 2 Закону України “Про третейські суди” визначений термін “третейська угода” як угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. З цього також можна зробити висновок щодо часових меж - спір вже існує, а також щодо суті спору - він вже конкретно визначений, і за обопільною згодою сторін договору включається в третейську угоду.

Згідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про третейські суди”, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Однак на порушення вказаних норм, оскаржувана третейська угода, у вигляді третейського застереження в 11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р. укладена одночасно із укладенням цього договору, тобто коли спору між сторонами не існувало.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлює, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встанов люється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності почина ється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року N 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з момен ту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п.28).

З огляду на вищенаведене, господарський суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності за вимогою про визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження викладеного в п.11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р. недійсною, почався з моменту, коли ТОВ “ТД Одескабель” фактично дізналося про порушення свого права - з моменту отримання Ухвали про порушення справи третейського провадження від 27.01.2010р. від Постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі “Україна-Захід”. Тобто, з моменту коли третейське застереження викладене в п.11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р було застосовано.

Таким чином, на думку суду, відповідач помилково вважає, що перебіг позовної давності почався з моменту укладення договору поставки №194 від 18.02.2008р. і заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” про визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження викладеного в п. 11.1. в договорі поставки № 194 від 18.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” та Закритим акціонерним товариством “Ей-І-Ес Рівнеенерго” недійсною обґрунтовані і підлягають задоволенню. На відповідача покладаються витрати по сплаті держмита та судові витрати на підставі частин першої та пятої ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

Визнати третейську угоду у вигляді третейського застереження, викладеного в п.11.1 Договору поставки №194 від 18.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Одескабель” та ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” недійсною.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “АЕС Рівнеобленерго”, яке знаходиться в м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 71, код ЄДРПОУ 05424874 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель”, яке знаходиться в м. Одеса, Миколаївська дорога, 144, код ЄДРПОУ 30332681 - 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. плати за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.Ю. Павлюк

Рішення підписане суддею "21" грудня 2011 р.