Рішення № 20425279, 21.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.11 Справа№ 5015/7223/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”, м.Київ

до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”, м.Львів

про стягнення в порядку регресу 10 134,29 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність №191/07/11 від 14.07.2011р.);

від відповідача: не зявився.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Приватним акціонерним товариством „Страхове товариство „Гарантія”, м.Київ подано позов Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”, м.Львів про стягнення в порядку регресу 10 134,29 грн., з яких 9 165,58 грн. основного боргу, 716,17 грн. пені, 170,25 грн. три проценти річних та 82,29 грн. інфляційних нарахувань. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1411,50 грн. та 1935,12 грн. витрат за надання послуг адвоката.

Ухвалою суду від 05.12.2011р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 21.12.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, подав через канцелярію господарського суду відзив вих. №8-05/1862 від 19.12.2011р. (вх. №30264/11 від 20.12.2011р.), про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення 716,17 грн. пені, 170,25 грн. трьох процентів річних, 82,29 грн. інфляційних нарахувань та 1935,12 грн. витрат за надання послуг адвоката просив відмовити.

Станом на 21.12.2011р. від відповідача заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

22.12.2008р. між Відкритим акціонерним товариством „Страхове товариство „Гарантія” (надалі страховик) та ОСОБА_2 (надалі страхувальник) було укладено договір №5-2607/08.047 добровільного страхування наземного транспорту NISSAN ALMERA CLASSIC (державний номерний знак НОМЕР_1), цивільної відповідальності водія та пасажирів, по ризиках КАСКО на суму 109 383,00 грн. з франшизою розміром 6 289,52 грн., строком дії страхового полісу до 22.12.2009р.

13.08.2009 року близько 14:30 год. у с.Шкло Яворівського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Fiat Dykato (державний номерний знак НОМЕР_2, власник ОСОБА_3) під керуванням водія ОСОБА_4 (посвідчення водія ІНА НОМЕР_3) та автомобіля NISSAN ALMERA CLASSIC (державний номерний знак НОМЕР_1, власник ОСОБА_2) під керуванням власника, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль NISSAN ALMERA CLASSIC (державний номерний знак НОМЕР_1).

У даній ДТП винний водій ОСОБА_4, вина якого підтверджується постановою Яворівського районного суду від 25.08.2009р. (справа №3-2145/2009р.) про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП.

Згідно договору №5-2607/08.047 добровільного страхування наземного транспорту автомобіль марки автомобіль NISSAN ALMERA CLASSIC (державний номерний знак НОМЕР_1) застраховано у Відкритому акціонерному товаристві „Страхове товариство „Гарантія” від ризику, зокрема згідно п.9. дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до страхового акту №943 від 01.10.2009р. ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” прийняло рішення про визнання страхового випадку та відшкодування згідно умов страхування 9 675,58 грн.

Відповідно розмір страхового відшкодування склав 9 675,58 грн., яке ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” сплатило на рахунок ФОП ОСОБА_5 в повному обсязі (платіжні доручення: №645 від 02.10.2009 р. на суму 3246,88 грн.; №646 від 02.10.2009р. на суму 4172,40 грн.; №644 від 02.10.2009р. на суму 2256,30 грн.).

Відповідачу було вручено претензію від 03.03.2011р., яка залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки ліміт відповідальності страховика за полісом №ВА/6176553 становив 25500,00 грн. та франшиза рівна 510,00 грн., позивач просить стягнути з відповідача 9165,58 грн. (9675,58 грн. 510,00 грн.= 9165,58 грн.).

Позивач, керуючись ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу 82,29 грн. інфляційних втрат та 170,25 грн. 3% річних.

Крім того, позивач керуючись керуючись ч.2 ст.27 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” нарахував відповідачу пеню в сумі 716,17 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 1 935,12 грн. витрат за надання послуг адвоката.

Відтак, заборгованість становить 10 134,29 грн., з яких 9 165,58 грн. основного боргу, 716,17 грн. пені, 170,25 грн. три проценти річних та 82,29 грн. інфляційних нарахувань. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 1411,50 грн. судового збору та 1935,12 грн. витрат за надання послуг адвоката.

Суд, розглянувши та дослідивши докази по справі дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі ст. 993 Цивільного кодексу України 2004 р. та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_2 до ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” перейшло право зворотної вимоги, яке ОСОБА_2 має до особи відповідальної за завдані збитки.

Особою, відповідальною за завдані збитки, є відповідач в силу наступних обставин.

Відповідно до постанови Яворівського районного суду від 25.08.2009р., справа №3-2145/2009р., ДТП сталася внаслідок здійснення водієм ОСОБА_4 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у Львівській обласній дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” (поліс ВА № 6176553).

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 22.1 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Згідно п. 37.4. ст. 37 Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам, організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про страхування”, страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.27 Закону України „Про страхування”).

Згідно постанови пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

09.03.2011р. в порядку досудового врегулювання спору ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” звернулося до відповідача з претензією на суму 9 675,58 грн. Проте відповідач залишив дану претензію без відповіді та задоволення.

Оскільки ліміт відповідальності страховика за полісом №ВА/6176553 становив 25500,00 грн. та франшиза рівна 510,00 грн., до стягнення з відповідача підлягає 9165,58 грн. (9675,58 грн. 510,00 грн. = 9165,58 грн.).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов»язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату). Оскільки зобов»язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов»язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов»язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов»язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов»язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов»язання. Така позиція викладена Верховним судом України в аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування.

Позивач, виплативши страхове відшкодування, отримав право регресної вимоги до відповідача на стягнення цієї суми, відтак, зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував інфляційні втрати в сумі 82,49 грн. та 3% річних в сумі 170,25 грн., які підлягають до стягнення.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені слід зазначити наступне:

Підставою для нарахування пені позивач вважає порушення відповідачем п.37.2 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страхових документів.

Оскільки на момент розгляду спору розмір страхового відшкодування не сплачений, позивач вважає, що вступає в дію п.37.2. Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Згідно ст.9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Поряд з цим статтею 35 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено перелік документів та їх вихідні дані, які є необхідними для здійснення страховиком страхувальнику страхового відшкодування. З аналізу вказаної норми випливає, що вона врегульовує правовідносини щодо нарахування пені між страховиком та страхувальником. Відтак право на нарахування пені виникає у особи, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі укладеного із страховиком договору. Як вбачається із матеріалів справи, такою особою є ОСОБА_2.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений з недотриманням письмової форми є нікчемним (ст.547 ЦК України).

Виконання основного зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.258 ЦК України).

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобовязання не може бути забезпечене пенею, оскільки між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобовязання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобовязання.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1935,12 грн. витрат за надання послуг адвоката слід зазначити наступне:

На підтвердження надання послуг адвокатом, представником долучено копію договору про надання правової допомоги від 01.04.2008 р., додаток №1 до цього договору, рахунок №14г-2011 від 08.08.2011р.на суму 1935,12 грн., платіжне доручення №891. Від 09.08.2011р. Згідно цих документів договір та додаткова угода укладені між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, рахунок на оплату послуг виставлявся ФОП ОСОБА_6, кошти за надані послуги були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_6 Таким чином, з долучених документів не вбачається, що у справі №5015/7223/11 послуги надавалися саме адвокатом ОСОБА_6 і ним, як адвокатом, отримана винагорода за представництво інтересів позивача у даній справі. Натомість інших доказів, які б підтверджували витрати позивача на оплату послуг адвоката у справі №5015/7223/11, позивачем не представлено.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Таким чином, ст.44 ГПК України, передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Пунктом 2.1.4 договору №б/н про надання правової допомоги від 01.04.2008р. передбачено, що повірений (фізична особа-підприємець ОСОБА_6) зобовзується представляти інтереси довірителя (позивача у справі) в усіх необхідних для цього органах.

Однак, представником позивача у даній справі виступав ОСОБА_1 на підставі довіреності №191/07/11 від 14.07.2011р., яка є звичайним дорученням на представництво в суді, і щодо якого в матеріалах відсутні дані про те, що він є адвокатом.

З огляду на викладене, вимога позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1935, 12 грн. не підлягає задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами частково, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 9 165,58 грн. шкоди в порядку регрессу, 82,29 грн. інфляційних нарахувань, 170,25 грн. три проценти річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 511, 993, 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 1, 6, 22 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” (04050, м.Київ, Голосіївський район, вул.Жилянська, 75; банківські реквізити невідомі; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (01601, м.Київ, Печерський узвіз, 3; р/р №2650701070622 в Пешій Львівській філії АТ «КредоБанк»; МФО 325365; код ЄДРПОУ 34046341) 9 165,58 грн. в порядку регресу, 82,29 грн. інфляційних нарахувань, 170,25 грн. три проценти річних, 1 311,75 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 716,17 грн. пені та 1935,12 грн. витрат на послуги адвоката відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Сухович Ю.О.

Повний текст рішення

підписано 26.12.2011р.