Рішення № 20423803, 22.12.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2011 Справа № 5008/1518/2011

11/5008/1518/2011 14223/2011

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 1 Публічного акціонерного товариства „Буштинський лісокомбінат”, смт. Буштино Тячівського району

до відповідача 2 Буштинської селищної ради, смт. Буштино Тячівського району

про: визнання права державної власності на їдальню, яка не увійшла до статутного фонду ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради від 28.10.2004 №160, визнання недійсним свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно від 15.11.2004 № 126.

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.,

Представники:

від позивача ОСОБА_1 представник, довіреність від 10.01.2011;

від відповідача 1 ОСОБА_2 представник, довіреність від 05.10.2011;

від відповідача 2 - не з"явився.

СУТЬ СПОРУ: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося до суду з позовом до закритого акціонерного товариства „Буштинський лісокомбінат”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Буштинський лісокомбінат”, смт.Буштино Тячівського району та до Буштинської селищної ради про визнання права державної власності на їдальню, яка не увійшла до статутного фонду ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради від 28.10.2004 №160, визнання недійсним свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно від 15.11.2004 №126.

В обґрунтування своїх вимог РВ ФДМУ по Закарпатській області посилається на те, що під час приватизації Буштинського лісокомбінату до його статутного фонду не увійшов обєкт соціально-побутового призначення - їдальня, розташована в смт. Буштино Тячівського району, по вул.. Заводській, 1, але перебуває на його балансі та є державною власністю. Зазначає, що з огляду на п.2 ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, під час приватизації майна обєкт соціально-побутового призначення, їдальня, була передана відповідачу 1 у безоплатне безстрокове користування. Спірний обєкт перебуває у режимі державної власності, а отже незаконно зареєстрований як власність ПАТ „Буштинський лісокомбінат”.

Вказаний обєкт обліковується в Реєстрі державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств під час приватизації, але знаходиться на їх балансах.

У ході виконання управлінських функцій, йому стало відомо, що спірна їдальня належить на праві колективної власності свідоцтва від 15.11.2004, виданого на підставі рішення виконкому Буштинської селищної ради від 28.10.2004 за №160, відповідачу 1. Посилаючись на ст..ст. 321, 326, 353, 387, 392, 393 Цивільного кодексу України, ст.. 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” просить задоволити позовні вимоги.

У додаткових обґрунтуваннях позовних вимог від 12.12.2011 позивач зазначає, що враховуючи результати інвентаризації, а також матеріали викупу відповідно до договору купівлі-продажу від 28 жовтня 1991 року частини орендованого державного майна колективом організації орендарів Буштинського лісокомбінату видно, що приватизація і продаж відбулися раніше, а саме в жовтні 1991 року, а ніж був прийнятий Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств", в т.ч. п.2 ст. 24, який не має зворотної дії в часі. Отже, створення організації орендарів, як самостійної юридичної особи для оренди майна підприємства, не зумовлювало та не передбачало безоплатної передачі державного майна, діючим на той час законодавством.

Подальший договір купівлі-продажу від 10.11.1993 року свідчить про довикуп державної частки, яка не була придбана раніше організацією орендарів, вартість якої становить 642249тис. крб. шляхом безготівкового розрахунку за майнові сертифікати. Із акту прийому -передачі державної частки ЦМК від 04.10.1994 видно, що передано недовикуплену частку державного майна згідно з договором купівлі-продажу від 10.11.1993 вартістю 642249 тис.крб.,що була сплачена майновими сертифікатами.

У відповідності до “Розрахунку розмірів часток у майні організації орендарів Буштинського лісокомбінату”, комісією розглянуто результати розрахунку розмірів часток у процентному відношенні та підтверджено їх з врахуванням вказаного договору купівлі-продажу, частки яких становлять: 69,7 % вартістю 1471908 тис.крб. - частка майна, яка є у власності трудового колективу (організації орендарів) (рядок 13.1. розрахунку), 30,3 % - вартістю 642249 тис.крб. - частка держави, яка підлягає приватизації та до викупу (рядок 13.2. розрахунку). Рядок 12.1 розрахунку передбачає майно, яке не входило до вищевказаних часток вартістю 737763 тис.крб.. оскільки не підлягає приватизації. В Акті оцінки станом на 15.10.93 також відображено вказане державне майно (рядки 12.2 + 12.3 + 12.4 + 12.5 + 12.6) вартістю 737763 тис.крб.

Отже, за вказаними договорами купівлі-продажу орендованого майна та довикупленої державної частки цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату і актами приймання-передачі, організація орендарів отримала майно, зазначене в акті інвентаризації та оцінки, лише вартістю 1471908 тис. крб. та 642249 тис. крб. Передача об'єктів соціально-побутового призначення за вказаними актами у власність організації орендарів не відбулась.

Як видно, із Акту оцінки вартості ЦМК від 15.10.1993, із вартості вилучалось майно, яке належало орендарю та державне майно. Крім того, згідно Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ від 08.09.1993 № 717 вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення), як і було зроблено в даному випадку.

Відповідач 1 та його представник у судовому засіданні проти позову заперечують, посилаючись на те, що надана Позивачем виписка з Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств під час приватизації, але знаходиться на їх балансах датована 18 лютого 2011 року і підписана лише позивачем, а тому свідчить про те, що спірний об'єкт нерухомого майна був внесений позивачем до Реєстру в односторонньому порядку і лише обліковується ним в даному Реєстрі. Жодних документів, які б засвідчували правові підстави для внесення спірного об'єкту у Реєстр (зокрема матеріалів приватизації цілісного майнового комплексу, актів приймання-передачі, протоколів засідання комісії' по приватизації, альтернативного плану приватизації і т.п.) позивач не надав.

Проте, надані позивачем Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу організації орендарів Буштинського лісокомбінату та зведена відомість вартості основних фондів з урахуванням індексації по організації орендарів Буштинського лісокомбінату, всупереч твердженням Позивача, є саме документами, які містять перелік майна та дані про вартість цілісного майнового комплексу, що передавалось організації орендарів при приватизації.

Доводи Позивача спростовуються також Договором № КП-211 купівлі-продажу державної частки майна цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату, що укладений 10 листопада 1993 року між Фондом державного майна та організацією орендарів Буштинського лісокомбінату та посвідчений Тячівською державною нотаріальною конторою за № 1-2729. Згідно п. 4 зазначеного договору купівлі-продажу, право власності на майно, що приватизується, перейшло до покупця з моменту підписання цього договору.

Актом приймання передачі від 4 жовтня 1994 року , укладеним між Фондом державного майна та організацією орендарів Буштинського лісокомбінату, також підтверджується факт передачі організації орендарів державної частки майна цілісного майнового комплексу Буштинський лісокомбінат, який знаходиться в смт.Буштино Тячівського району Закарпатської області та в складі якого знаходився спірний об'єкт.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу та Акту приймання передачі Фондом державного майна України Відповідачу 1 було видано Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс Буштинського лісокомбінату, реєстраційний № П-382 від 06.10.1994.

Правомірність набуття Відповідачем 1 у власність майнового комплексу підтверджується також і державним актом серії ЗК № 047415 на право власності на земельну ділянку, на якій розташовано майновий комплекс Буштинського лісокомбінату, в т.ч. і спірне майно. Зазначений державний акт на земельну ділянку площею 22,7686 га для розміщення та обслуговування лісокомбінату, виданий Відповідачу 1 на підставі рішення 12 сесії 4 скликання Буштинської селищної ради від 19 листопада 2004 року № 195 ЗАТ “Буштинський лісокомбінат”згідно укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 7824 від 19.11.2004.

Відповідач зазначає, що твердження позивача, викладені ним в позовній заяві, спростовуються також нормами законодавства.

Так , згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", в редакції від 19.02.1993, що діяла під час приватизації спірного майна, приватизація державного майна здійснюється, в тому числі, шляхом викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Організації орендарів Буштинського лісокомбінату, вартість об'єктів соціально-побутового призначення, для яких встановлено пільги, була виключена із вартості майна, що підлягає приватизації, та були передані безоплатно Організації орендарів Буштинського лісокомбінату по акту приймання-передачі від 04.10.1994 у відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону (в редакції від 19.02.1993, що діяла на той час).

Таким чином, державне майно (об'єкти соціально побутового призначення) до внесення змін до статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" у лютому 1997 року, могло передаватися та фактично було передано безоплатно саме у власність, оскільки вимоги чинного законодавства, що діяли під час приватизації, не містили будь-яких застережень щодо передачі такого майна на будь-яких інших умовах, зокрема на баланс підприємства, як це неправильно стверджує позивач.

Законом України "Про власність", який діяв під час приватизації, передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, робить висновок відповідач 1, доводи позивача про те, що виконавчий комітет Буштинської селищної ради не мав права оформляти право власності на спірне майно за відповідачем 1 є безпідставними та необгрунтованими, а позовні вимоги щодо визнання рішення Буштинської селищної ради від 28.10.2004 за № 160 та свідоцтва про право колективної власності на майновий комплекс Буштинського лісокомбінату № 126 від 15.11.2004 - неправомірними.

У доповненні до відзиву на позовну заяву від 29.11.2011 відповідач 1 додатково звертає увагу на те, що право власності на спірне майно перейшло до відповідача 1 з моменту підписання Договору № КП-211 купівлі-продажу, укладеного 10 листопада 1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів Буштинського лісокомбінату (правонаступником якої є ПАТ “Буштинський лісокомбінат”).

Крім того, 4 жовтня 1994 року Фонд державного майна України передав організації орендарів Буштинського лісокомбінату державну частку майна цілісного майнового комплексу в складі якого знаходився і спірний об'єкт - їдальня.

Отже, право власності на спірний об'єкт перейшло до відповідача 1 ще до винесення Буштинською селищною радою оспорюваних позивачем рішення від 28.10.2004 № 160 та видачі Свідоцтва № 126 від 15.11.2004, а про набуття відповідачем 1 права власності на спірне майно позивачу було відомо ще в 1993-1994 роках на підставі укладених ним правочинів, згідно з якими Позивач відступив право власності, в т.ч. і на спірний об'єкт, відповідачу - 1, а не в 2011 році, як про це стверджується в позовній заяві.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальний строк для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу становить три роки. Оскільки вищенаведені факти підтверджують те, що позивачу набагато раніше, ніж в 2011 році стали відомі обставини набуття Відповідачем 1 права власності на спірне майно, це свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності щодо захисту права, яке позивач вважає порушеним, у зв'язку з чим в позовних вимогах позивачу слід відмовити також на підставі закінчення строку позовної давності.

У доповненні до відзиву на позовну заяву від 21.12.2011 відповідач 1 зазначає, що не погоджується з наданим позивачем додатковим обґрунтуванням позовних вимог з наступних підстав.

Договором оренди від 13.10.1989, укладеному між Колективом Буштинського лісокомбінату (Орендар) та Виробничим торогово - заготівельним об'єднанням “Закарпатліс”(Орендодавець) з урахуванням умов Додаткової угоди від 11.06.1991 передбачено, що орендарю передавались з правом викупу виробничі будівлі, споруди, обладнання, житловий фонд, об'єкти соцкультпобуту та інше майно, а Орендар зобов'язувався сприяти процесу роздержавлення власності шляхом продажі, безкоштовної передачі майна та здійснення інших заходів (п.З.Додаткової угоди від 11.06.1991р.).

Як встановлено судовою практикою, законодавство Союзу PCP не містило жодних заборон щодо безоплатної передачі організаціям орендарів невиробничих фондів при викупі орендованого майна (копія постанови ВСУ № 6/431 від 14.09.2004р. додається).

Доводи позивача щодо неможливості безоплатної передачі об'єктів соціально-побутового призначення під час придбання орендованого майна організацією орендарів спростовуються також наданим Позивачем Розрахунком розмірів часток у майні організації орендарів Буштинського лісокомбінату (надалі - Розрахунок).

Так, в п.11 згаданого Розрахунку зазначено, що у власності колективу орендарів Буштинського лісокомбінату на дату укладення Розрахунку вже перебувало наступне майно : викуплене колективом відповідно до договору від 28.10.1991 (п.8 Розрахунку), основні і оборотні засоби, придбані за період оренди за власні кошти орендного колективу (п.9 Розрахунку), основні і оборотні засоби, передані колективу безкоштовно, в тому числі житловий фонд і об'єкти соціальної інфраструктури (п.п. 10, 10.1., 10.2. Розрахунку).

І все вищезазначене майно складало частку 69,7% вартості майнового комплексу Буштинського лісокомбінату, що знаходилась у власності колективу орендарів (п. 11.1. Розрахунку).

Посилання позивача не те, що об'єкти соціально-побутового призначення не підлягали приватизації спростовуються також даними п.6 Розрахунку, в якому чітко прописано, що до основних і оборотних засобів Буштинського лісокомбінату, які не підлягають приватизації віднесено майно лісового господарства та цивільної оборони, а не об'єкти соціальної інфраструктури. Позивач помилково зазначає, посилаючись на п. 12.1. Розрахунку, що вартість майна, на яке Організація орендарів не набула права власності становить 737763 тис.крб. Таке твердження позивача спростовується даними Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу організації орендарів Буштинського лісокомбінату, складеному комісією, створеною згідно з наказом Голови Фонду державного майна України від 21.09.1993 № 258-ІК.

У п. 12 вищезазначеного Акту чітко визначено, що з вартості майнового комплексу Буштинського лісокомбінату, що підлягала викупу за грошові кошти в 1993 році вилучалась вартість майна:

-яке вже перебувало у власності орендаря - 1471908 тис.крб.,

-для якого встановлено пільги - в сумі 633 286 тис.крб.,

-вартість державного житлового фонду в сумі 50 тис. крб. та

-вартість об'єктів, які не підлягали приватизації, в сумі 104427 тис. крб.

Згідно п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717, чинною на час приватизації майна Буштинського лісокомбінату, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна : що належить орендареві; для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення); на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об'єктів незавершеного будівництва, фінансових вкладень у цінні папери та паї інших підприємств, господарських товариств, банків, у відсоткові облігації та позики, вклади до статутних фондів спільних підприємств); державного житлового фонду, який приватизується відповідно до ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду”; об'єктів, що не підлягають приватизації.

З урахуванням вищевикладеного, не підлягало приватизації майно лісового господарства та цивільної оборони на суму 104427 тис. крб., безоплатно передавались об'єкти соціально-побутового призначення на суму 633 286 тис.крб, а довикупу за грошові кошти в 1993 році підлягала частка цілісного майнового комплексу в розмірі 30,3%, що складало 642 249 тис.крб., викуп якої відбувся на підставі Договору купівлі-продажу від 10.11.1993 та Акту прийому-передачі від 04.10.1994.

Пунктом 2.4. Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженого наказом ФДМУ від 04.02.1993 № 56 (чинного на час приватизації Буштинського лісокомбінату) встановлено, що до покупця, який придбав шляхом викупу цілісний майновий комплекс, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об'єктом з дати видання органом приватизації наказу про приватизацію об'єкта.

Згідно з даними, що містяться в наданих позивачем Зведеній відомості вартості основних фондів Буштинського лісокомбінату та Відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв, станом на 01 жовтня 1993 року спірна будівля їдальні входила до складу цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату.

У відповідності з вимогами ч.З ст.13. Закону Союзу PCP “Про державне підприємство (об'єднання) № 7284-ХІ від 30.06.1987, підприємства зобов'язані були створювати працівникам: сприятливі соціальні умови безпосередньо на виробництві шляхом організації громадського харчування, забезпечення всіх працівників гарячими обідами у своїх їдальнях та буфетах. Саме таку функцію і виконувала спірна їдальня у складі цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату.

Таким чином, спірна їдальня є об'єктом (річчю), що призначений для обслуговування; потреб цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату і тому пов'язаний з ним загальним призначенням.

Згідно з приписами ст. 186 Цивільного кодексу України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦК України, приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому спірна їдальня, як об'єкт, що був створений для обслуговування потреб працівників Буштинського лісокомбінату і входив до складу цілісного майнового комплексу, у відповідності з діючим на той час законодавством, на пільгових умовах був переданий у власність Організації орендарів в процесі приватизації цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату .

Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України “Про власність”, дійсного на час приватизації Буштинського лісокомбінату, підставами виникнення колективної власності, були визначені, зокрема, викуп колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства, а також безоплатна передача майна державного підприємства у власність трудового колективу.

Таким чином, в результаті приватизації, майно Буштинського лісокомбінату перейшло у власність організації орендарів як шляхом викупу майна, так і шляхом безоплатної передачі майна, відносно якого були встановлені пільги - тобто, майна соціально - побутового призначення, до якого відноситься і спірна їдальня.

Крім того, об'єкти соціально-побутового призначення не входили до переліку майна, яке згідно ст. 5 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції, що була чинна під час приватизації, не підлягали приватизації.

Згідно з п. 4 ст. 5 Закону “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції, що була чинна під час приватизації, будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. При наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням у довгострокову оренду.

31.12.1992 року Декретом Кабінету Міністрів №26-92 України було затверджено перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається. Серед зазначених в Декреті об'єктів відсутні об'єкти соціально-побутового призначення Буштинського лісокомбінату. Проте, навіть цим Декретом передбачалась можливість приватизації об'єктів соціального призначення за умови збереження їх призначення ( п.7 Переліку ).

Як вбачається з вищенаведеного, діюче під час приватизації Буштинського лісокомбінату законодавство не містило прямої заборони на приватизацію об'єктів соціально-культурного та побутового призначення , до яких відноситься спірна будівля їдальні, що входила до складу майнового комплексу Буштинського лісокомбінату .

Помилковим є висновок позивача про те, що оскільки вартість цілісного майнового комплексу, що приватизувався , була зменшена на вартість майна, щодо якого були встановлені пільги (соціально-культурного призначення), то Організація орендарів не набула права власності на ці об'єкти.

Лише Законом України від 19.02.1997 року № 89/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” була прийнята нова редакція названого Закону і змінене правове положення такого майна - об'єкти соціально-культурного призначення підприємства, що приватизується, знаходились у господарського товариства, створеного в результаті приватизації працівниками підприємства відповідно до ст..8 цього Закону, в режими користування (цільового використання) без права продажу.

Оскільки приватизація Буштинського лісокомбінату відбулась до 1997 року, то на законодавчому рівні, відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, при приватизації майна Організації орендарів, створеній працівниками, надавалась пільга і тому об'єкти соціально-культурного та побутового призначення на пільгових умовах, тобто безоплатно, перейшли саме у власність Організації орендарів.

Відповідач 1 посилається на судову практику, зокрема, Постанову Вищого господарського суду України від 26.01.2006 у справі № 44/185-05.

Відповідач 2 також позов не визнав, зазначивши у відзиві, що Виконавчим комітетом Буштинської селищної ради було надано рішення "Про оформлення права власності на нерухоме майно" від 28.10.2004 за № 160. Твердження позивача про незаконність вищезгаданого рішення є необгрунтованим та не підтверджується доказами. Виконавчий комітет при наданні рішення керувався Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997, п.5,10 ст.30б та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28.01.2003. Підставою для оформлення згаданого рішення був договір купівлі-продажу за №КП -211 від 10.11.1993.

У судовому засіданні оголошувалися перерви з 21.11.2011 до 12.12.2011 та до 11:30 год. 21.12.2011.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Тринадцятого жовтня 1989 року між виробничо-торговим лісозаготівельним обєднанням “Закарпатліс”та колективом Буштинського лісокомбінату (Організацією орендарів), правонаступником якого стало ЗАТ, а потім ПАТ "Буштинський лісокомбінат”, було укладено договір про орендні відносини. Предмет договору визначений у пункті 1, в якому зазначено, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду виробничі будівлі, споруди, обладнання, житловий фонд та об”єкти соцкультпобуту. Додатковою угодою від 11.06.1991 у вказаний пункт внесено зміни, зокрема, передбачено, що орендоване майно передається в користування з правом його викупу орендарем.

Отже, предметом оренди був цілісний майновий комплекс, в тому числі і об”єкти соцкультпобуту.

Двадцять восьмого жовтня 1991 року між виробничо-торговим лісозаготівельним обєднанням „Закарпатліс” та організацією орендарів Буштинського лісокомбінату, правонаступником якого стало ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, а з 19.04.2011 є відповідач-1 у даній справі-„Публічне акціонерне товариство „Буштинський лісокомбінат, було укладено угоду купівлі-продажу, відповідно до якої обєднання (продавець) продало організації орендарів (покупцю), орендовані ним з 01 листопада 1989 року основні засоби виробничого призначення по залишковій вартості станом на 01 жовтня 1991 року в сумі 1593861 крб., згідно з додатком №1.

У пункті другому зазначеної угоди вказано, що продавець передає покупцеві безкоштовно у колективну власність орендовані з 1 листопада 1989 року основні засоби культурно-побутового і соціального призначення та житловий фонд, балансова вартість яких станом на 01 жовтня 1991 року становить 2143452 крб., а залишкова з врахуванням фізичного зносу 1382960 крб., згідно з додатком №2.

Четвертого листопада 1991 року сторонами угоди був складений акт про викуп майна організацією орендарів Буштинського лісокомбінату, що підтверджує фактичне виконання згаданої угоди сторонами.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону СРСР “Про підприємства в СРСР” у редакції, що діяла на час укладення та виконання сторонами вказаної угоди, підприємство має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або в позичку належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік і статутом підприємства.

Статтею 10 Закону СРСР “Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду” передбачалось право орендаря на викуп орендованого майна на умовах, у порядку та строки, що визначаються відповідним договором. При цьому, умови викупу майна могли передбачати також і безоплатну передачу невиробничих фондів покупцю, що відповідало чинному на момент укладення зазначеної угоди законодавству.

Частиною 1 статті 10 Закону СРСР “Про власність в СРСР” встановлювалось, що до колективної власності належить власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських товариств, господарських асоціацій, громадських організацій та інших об'єднань, які є юридичними особами.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд прийшов до висновку, що спірне нерухоме майно було правомірно набуте відповідачем-1 саме у колективну власність за угодою купівлі-продажу від 28 жовтня 1991 року, до прийняття актів законодавства, на які посилається позивач як на нормативно-правові підстави своїх вимог.

Вказана угода відповідає законодавству, чинному на час її укладення та виконання, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалася, тому породжує обумовлені нею юридичні наслідки.

У подальшому відбулася приватизація шляхом викупу іншої частини державного майна цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату.

Відповідно до договору купівлі-продажу державного майна, укладеного 10 листопада 1993 року між Фондом державного майна України (продавець), та Організацією орендарів Буштинського лісокомбінату (покупець), продавець продав, а покупець купив державну частку майна цілісного майнового комплексу Буштинського лісокомбінату вартістю 6422449000 карбованців.

Майно підприємства передано згідно Акту передачі державної частки цілісного майнового комплексу Організації орендарів Буштинського лісокомбінату від 04 жовтня 1994 року. У Акті зазначено, що продавець передав, а покупець прийняв недовикуплену частку державного майна в цілісному майновому комплексі, яка знаходиться на балансі Організації орендарів Буштинського лісокомбінату вартістю шістьсот сорок два мільйона двісті сорок девять тисяч карбованців, що згідно з п.3 договору купівлі-продажу № КП-211 від 15 листопада 1993 року була сплачена майновими сертифікатами. Згідно пункту 4 договору право власності на майно, що приватизується перейшло до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу.

З Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу та Розрахунку розміру часток у майні організації орендарів Буштинського лісокомбінату від 15 жовтня 1993 року вбачається, що у його основу покладені результати інвентаризації, а також матеріали викупу відповідно до договору від 28 жовтня 1991 року частини орендованого державного майна колективом організації орендарів Буштинського лісокомбінату.

Вказане визначає підстави вилучення вартості спірного майна, як такого, що вже належить організації орендарів на праві колективної власності із суми, що підлягала сплаті покупцем за договором купівлі-продажу державного майна від 10 листопада 1993 року.

У рядку 10 Розрахунку вказані основні і оборотні засоби, передані колективу безкоштовно, в тому числі, обєкти соціальної інфраструктури (п. 10.2). У пункті 11 ( всього майна, яке є у власності колективу ) зазначено і рядок 10.

Наведене відповідає п. 45, чинної на момент складання згаданого Акту та Розрахунку, Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 року № 522, якою встановлено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна, що вже належить орендареві, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення) тощо. Таким чином, сама по собі наявність у Акті оцінки вилучення вартості певного майна із вартості цілісного майнового комплексу не може однозначно свідчити про те, що вказане майно має залишитися у власності держави.

Таким чином, Розрахунок розмірів часток та Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу організації орендарів Буштинського лісокомбінату у сукупності із угодою купівлі-продажу від 28 жовтня 1991 року підтверджують наявність права власності відповідача-1 на спірне нерухоме майно: їдальню.

Враховуючи викладене, не обґрунтованим є застосування позивачем до спірних відносин редакції ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, прийнятої Законом України №89/97-ВР від 19.02.1997. Відповідно до редакції ст. 24 згаданого закону, яка діяла на той час (в редакції від 04.03.1992 Закону № 2163-XII), товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

У свою чергу згідно п.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про додаткове регулювання орендних відносин» за №9-92 від 15.12.1992 організація орендарів для цілей викупу орендованого державного майна має права й обов'язки товариства покупців, в тому числі передбачені ч. 2 ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також обєктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Таким чином, зі змісту зазначених норм вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, включалося майно, що виконує виробничі функції у закінченому циклі виробництва, і до цього майна могли бути включені об'єкти соціально-культурного призначення, які належать підприємствам /відповідна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2011 у справі №4/230-ПН-09/.

Перехід права власності на спірне майно відбувся відповідно до п.4 Договору купівлі-продажу з моменту його підписання, а також положень ст.128 ЦК УРСР, діючого на той момент. У свою чергу ст.21 Закону України «Про власність»в діючій на той час редакції передбачала виникнення права колективної власності на підставі викупу колективами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу.

Тільки після прийняття нової редакції Закону України «Про приватизацію державного майна»(Закон України №89/97 від 19.02.1997) було внесено зміни до ст.24 та визначено, що майно соціально-побутового призначення передається без права продажу. Тобто лише з 1997 року законодавством встановлено застереження, що таке майно передається у володіння та користування без права продажу, що виключає набуття права власності. Проте такий закон не має зворотної дії в часі, а тому норма ст.24 в більш пізній редакції не може застосуватись до спірних правовідносин. /відповідна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 10.02.2009 у справі №15/78пн, від 27.02.2008 у справі №12/172 (10/135), від 26.09.2006 у справі № 22/334-45/193, від 24.03.2010 у справі №10/157пн, від 10.02.2011 у справі №4/230-ПН09, від 04.11.2010 у справі №18/171 та ін../

Враховуючи викладене, не обґрунтованим є застосування позивачем до спірних відносин редакції ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», прийнятої Законом України №89/97-ВР від 19.02.1997.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, законним власником спірного майна, а саме: їдальні, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт.Буштино, вул. Заводська, 1, є відповідач-1.

Судом також встановлено, що 06.10.1994 Фондом державного майна України організації орендарів Буштинського лісокомбінату видано свідоцтво про власність на цілісний майновий комплекс Буштинського лісокомбінату, реєстраційний № П-382, а 28 жовтня 2004 року Виконавчим комітетом Буштинської селищної ради прийнято рішення № 160 “Про оформлення права власності на нерухоме майно”, яким вирішено оформити право власності на нерухоме майно в селищі Буштино по вул.. Заводській, № 1 за ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, на підставі якого ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” видано свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно майновий комплекс, розташований в смт. Буштино, вул. Заводська, № 1 від 15 листопада 2004 року № 126, у якому власником згаданого обєкту зазначений ЗАТ “Буштинський лісокомбінат”.

Вказані акти прийняті органом місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, стосуються цілісного майнового комплексу, а не тільки спірного обєкту. За таких обставин вимоги позивача до іншого відповідача Виконавчого комітету Буштинської селищної ради про визнання недійсним рішення виконкому Буштинської селищної ради № 160 від 28.10.2004 та визнання недійсним свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно від 15.11.2004 № 126 задоволенню не підлягають.

Не може бути задоволеною і вимога про зобовязання ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” усунути перешкоди у користуванні їдальнею, оскільки згідно ст..387 Цивільного кодексу України тільки власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Щодо застосування до вимог позивача положень про позовну давність, про що заявлено відповідачем 1, то така застосована бути не може, оскільки суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в позові по суті.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Суддя Л.М.Якимчук

Повний текст рішення у відповідності до статті 84 ГПК України виготовлено та підписано 27.12.2011.