Ухвала суду № 20371127, 23.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2011 р. м. КиївК-11699/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Лосєва А.М., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року

та касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Інгаз»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року

у справі № 2-а-250/08

за позовом Дочірнього підприємства «Інгаз»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство «Інгаз»(далі позивач) звернулося до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя (далі відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 07 березня 2007 року № 0000272342/1, № 0000022240/1 та № 0000282342/1.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя № 0000272342/1 від 07 березня 2007 року на суму 6417,00 грн., № 0000282342/1 від 07 березня 2007 року на суму 185105,00 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 07 березня 2007 року № 0000272342/1 повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 07 березня 2007 року № 0000282342/1 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 12 місяць 2005 року в розмірі 15,00 грн., за 2 місяць 2006 року в розмірі 492,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 61702,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Жовтнева МДПІ м. Маріуполя, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В касаційній скарзі та доповненнях до касаційної скарги ДП «Інгаз», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Інгаз», посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційних скарг, дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Жовтнева МДПІ м. Маріуполя провела виїзну планову документальну перевірку ДП «Інгаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 135/23-2/14361569 від 06 лютого 2007 року.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в перевіряємому періоді на суму 5250,00 грн., у тому числі: у 2 кварталі 2006 року на 1167,00 грн., у 3 кварталі 4083,00 грн.; пунктів 13.1, 13.5 статті 13, пункту 16.13 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством не утримано та не перераховано до бюджету податок з виплаченого нерезиденту доходу з джерелом його походження з України у сумі 1783,15 грн.; підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 123403,00 грн., у тому числі: за жовтень 2005 року у сумі 102499,00 грн., за грудень 2005 року у сумі 1214,00 грн., за лютий 2006 року у сумі 19690,00 грн.

07 березня 2007 року Жовтнева МДПІ м. Маріуполя на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000272342/1, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ДП «Інгаз»суму податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток у розмірі 6417,00 грн., з яких 5250,00 грн. за основним платежем, 1167,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0000022240/1, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, пунктом 16.13 статті 16, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ДП «Інгаз»суму податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5349,45 грн., з яких 1783,15 грн. за основним платежем, 3566,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0000282342/1, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ДП «Інгаз»суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість у розмірі 123403,00 грн., у тому числі: за жовтень 2005 року на 102499,00 грн., за грудень 2005 року на суму 1214,00 грн., за лютий 2006 року на суму 19690,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 61702,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що позивач правомірно включив до валових витрат суму сплаченої орендної плати за договором оренди № ИН-6 від 04 травня 2006 року, укладеному з ТОВ «Бізнес-Право», з урахуванням того, що постановою Господарського суду Донецької області від 21 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2007 року, у справі № 41/99пд за позовом Жовтневої МДПІ м. Маріуполя до ДП «Інгаз»та ТОВ «Бізнес-Право»про визнання недійсним господарського зобовязання, укладеного на підставі договору оренди № ИН-6 від 04 травня 2006 року, та застосування наслідків у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Також суд першої інстанції виходив з того, що Законом України не встановлено, що сплата податкового зобовязання з податку на додану вартість повинна бути виражена саме у грошовій формі, чи може здійснюватися у вигляді погашення податкового векселя. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нерезидентом, якому позивач виплачував доходи з джерелом походження в Україні, не надавалась довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, у звязку з чим податковим органом правомірно донараховано позивачу податкове зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 5349,45 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, виходив з того, що положеннями підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»чітко визначено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що порушення контрагентом позивача вимог Закону України «Про податок на додану вартість» породжує наслідки саме для цієї особи і не впливає на право позивача на бюджетне відшкодування. Також суд першої інстанції виходив з того, що штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосовуються до платника податку у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону. В решті суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 6417,00 грн. слугував висновок податкового органу про те, що ДП «Інгаз»неправомірно включило до складу валових витрат сплачену передоплату у розмірі 21000,00 грн. за оренду приміщення згідно договору оренди № ИН-6 від 04 травня 2006 року, укладеного з ТОВ «Бізнес-Право», оскільки ТОВ «Бізнес-право»не подає звіти до податкового органу з другого півріччя 2004 року, з урахуванням того, що власник приміщень ТОВ «Степ»не здавало в оренду приміщення, які згідно вказаного договору орендувалися позивачем.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Факт здійснення позивачем передоплати шляхом перерахування ТОВ «Бізнес-право»грошових коштів у розмірі 21000,00 грн. згідно платіжних доручень, перелік яких наведено на 11 аркуші акту перевірки, податковим органом не заперечувався.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Матеріали справи містять постанову Господарського суду Донецької області від 21 травня 2007 року, залишену без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2007 року, у справі № 41/99пд за позовом Жовтневої МДПІ м. Маріуполя до ДП «Інгаз»та ТОВ «Бізнес-Право»про визнання недійсним господарського зобовязання, укладеного на підставі договору оренди № ИН-6 від 04 травня 2006 року, та застосування наслідків у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування вимог касаційної скарги, були досліджені Господарським судом Донецької області при розгляді справи № 41/99пд, а також судами була надана належна правова оцінка правомірності укладеного між ДП «Інгаз»та ТОВ «Бізнес-Право»договору оренди.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати по здійсненню передоплати за договором оренди, у звязку з чим визначення позивачу податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 6417,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень, грудень 2005 року та лютий 2006 року слугував висновок податкового органу про те, що позивачем неправомірно віднесено до розрахунку бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість по податковим векселям, які були погашені шляхом включення до податкових зобовязань у деклараціях з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди, а не шляхом фактичної сплати грошовими коштами. Також підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість податковий орган вказав відсутність сплати податку на додану вартість до бюджету контрагентом позивача.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного пункту Закону регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що положеннями підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) чітко встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає тільки та частина від'ємного значення, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно пунктів 1.2, 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Положеннями підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за 12 місяць 2005 року в розмірі 15,00 грн., за 2 місяць 2006 року в розмірі 492,00 грн. та про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 61702,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням, з урахуванням того, що вказаним повідомленням-рішенням позивачу не було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційних скарг викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційні скарги не містять посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022240/1 від 07 березня 2007 року, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що його апеляційна скарга не була розглянута судом апеляційної інстанції не є підставою для скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року у розумінні положень статей 226, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення суду першої інстанції було переглянуто в апеляційному порядку, за наслідками якого суд апеляційної інстанції прийняв законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя та касаційна скарга Дочірнього підприємства «Інгаз»підлягають залишенню без задоволення, а постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя та касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Інгаз»залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ А.М. Лосєв

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

Суддя Л.І. Бившева