Постанова № 20363425, 26.12.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р. Справа № 13/121/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Вінниця" на рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.11 р. у справі № 13/121/2011/5003 (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Спільного українсько-турецького сільськогосподарського підприємства "ЕЛ-ТУР" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Вінниця"

про визнання припиненим договору поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року та стягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №36 від 19.07.2011р.

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №09-32/87 від 11.03.2010р.

В судовому засіданні 26.12.2011 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.09.2011 року позов задоволено частково. Визнано припиненим договір поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року, укладений між Спільним українсько-турецьким сільськогосподарським підприємством "ЕЛ-ТУР" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" починаючи з 02.10.2008 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниці" на користь Спільного українсько-турецького сільськогосподарського підприємства "ЕЛ-ТУР" 3601254,16 грн. - безпідставно отриманих коштів, 22001,15 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 203,62 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено в позові в частині стягнення з відповідача 244132,60 грн. (пені) за користування грошовими коштами, 229638,03 грн. - інфляційних нарахувань, 98929,44 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.2011 року у справі № 13/121/2011/5003 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 21.09.2011 року у справі № 13/121/2011/5003 прийнято з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 06.11.2007 року між ЗАТ "Промінвестбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") в особі Відділення Промінвестбанку м. Вінниці та ПП "ТУФ "Феріде" було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 06-2.1/1018. Згідно умов даного договору банк (відповідач) надав позичальнику кредит шляхом відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати в гривні - 15000000,00 гривень та в доларах США - 1500000,00 доларів США, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, 13,5% річних у гривні та 11% річних у доларах США. Пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 15.11.2014 року. Відповідно до п. 3.4 кредитного договору у випадку порушення позичальником встановлених п. 2.2 цього договору строків погашення кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки в розмірі 33% річних за кредитом, наданим в гривні, 31% річних за кредитом, наданим в доларах США, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3. цього договору.

06.11.2007 року між ЗАТ "Промінвестбанк" в особі Відділення Промінвестбанку м. Вінниці та ПП "ТУФ "Феріде" укладено кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 06-2.1/1019. Згідно умов даного договору відповідач надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 10000000,00 гривень, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти в розмірі 13,5% річних. Пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 15.11.2014 року.

В забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань по кредитних договорах 06.11.2007 року між відповідачем та позивачем було укладено договір поруки № 06-3.3/1023. Згідно даного договору позивач зобов'язується перед відповідачем відповідати за погашення заборгованості позичальника по кредитним договорах на засадах солідарного боржника.

В подальшому, сторонами кредитних договорів та договору поруки, шляхом укладення додаткових письмових договорів, було змінено їх умови, в т.ч. збільшено обсяг та розміри зобов'язань позичальника і строки їх виконання, а саме:

По кредитному договору про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 06-2.1/1018 від 06.11.2007 року. Договором № 06-2.1/274 від 25.04.2008 року збільшено відсоткову ставку за користування кредитом з 15.04.2008 року у гривні - 15% річних, у доларах - 12% річних. Договором № 06-2.1/639 від 02.10.2008 року починаючи з 01.10.2008 року збільшено відсоткову ставку по кредиту у гривні з 15 % на 17%, у доларах з 12% на 12,3%. Договором № 06-2.1/752 від 10.11.2008 року починаючи з 07.11.2008 року було здійснено наступне збільшення відсоткової ставки наступним чином: у гривні - з 17% до 18,5%, у доларах з 12,3% до 12,5%. Договором № 04-2.1/321 від 30.11.2010 року було внесено зміни до п. 2.1, п. 2.2. договору виклавши їх в новій редакції, банк та боржник врегулювали заборгованість по кредитах, що виникла у позичальника станом на 30.11.2010 року в сумі 3923090,00 грн. та 182782,21 дол. США, шляхом її перенесення з простроченої в строкову; продовжено строк користування кредитом до 15.11.2019 року.

По кредитному договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №06-2.1/1019 від 06.11.2007 рок. Договором № 06-2.1/275 від 25.04.2008 року було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом починаючи з 15.04.2008 року - 15% річних. Договором № 06-2.1/639а від 02.10.2008 року починаючи з 01.10.2008 року збільшено відсоткову ставку по кредиту з 15% на 17% річних. Договором № 06-2.1/753 від 10.11.2008 року починаючи з 07.11.2008 року збільшено відсоткову ставку по кредиту з 17% на 18,5% річних. Договором № 06-2.1/1019 від 30.11.2010 року було внесено зміни до п. 2.1., п. 2.2. договору виклавши їх в новій редакції, банк та боржник врегулювали заборгованість по кредитах, що виникла станом на 30.11.2010 року в сумі 1154461,84 грн., шляхом її перенесення з простроченої в строкову; продовжено строк користування кредитом до 15.11.2019 року.

По договору поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року. Договором № 06-3.3/279 від 25.04.2008 року було погоджено відповідне збільшення відсоткових ставок а саме: починаючи з 15.04.2008 року - 15% у гривнях та 12% у доларах США. Договором № 06-3.3/757 від 10.11.2008 року було погоджено відповідне збільшення відсоткових ставок, а саме: у гривні з 15.04.2008 року - 15%, з 01.10.2008 року - 17%, з 07.11.2008 року - 18,5%; у доларах з 15.04.2008 року - 12%, з 01.10.2008 року - 12,3%, з 07.11.2008 року - 12,5%. Договором № 04-3.3/325 від 30.11.2010 року було погоджено лише строк користування кредитом, а саме з 15.11.2014 року до 15.11.2019 року.

Як вбачається із матеріалів справ та вірно встановлено місцевим господарським судом, боржник та кредитор без погодження з поручителем, 02.10.2008 року договором № 06-2.1/639 про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/1018 змінили зобов'язання боржника, а саме збільшили відсотки за користування кредитом починаючи з 01.10.2008 року з 15% річних до 17% річних у гривні та з 11% до 12,3% річних у доларах США. Також 02.10.2008 року боржник та кредитор без погодження з поручителем, договором № 06-2.1/639а про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/1019 змінили зобов'язання боржника, а саме збільшили відсотки за користування кредитом починаючи з 01.10.2008 року з 15% річних до 17% річних у гривні. 02.10.2008 року зміни чи доповнення до договору поруки сторонами не вносились.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Порука припиняється в тому випадку, коли поручитель не надав згоди на такі зміни основного зобовязання.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов в частині визнання припиненим договору поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року починаючи з 02.10.2008 року суд обґрунтовано виходив з доведеності факту зміни основного зобовязання без згоди майнового поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Так, судом правильно встановлено, що 02.10.2008 року додаткові угоди до кредитних договорів № 06-2.1/639, № 06-2.1/639а щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, без участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для припинення поруки. Дані про те, що позивач, як майновий поручитель, 02.10.2008 року повідомлявся про зміни умов договору кредиту і давав на це згоду, в матеріалах справи відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 23.02.2011 року по справі № 6-57272св10 та від 14.07.2010 року по справі № 6-19076ск10.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обовязок перестають існувати. За таких обставин внесення змін 10.11.2008 року та 30.11.2008 року до договору, дія якого фактично припинена 02.10.2008 року на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, не свідчить про відновлення дії договору поруки від 06.11.2007 року.

Як вбачається із матеріалів справи, та правильно встановлено місцевим господарським судом, позивач виконуючи зобов'язання по договору поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року за період з 02.10.2010 по 01.07.2011 року сплатив в банк 3601254,16 грн. згідно платіжних доручень № 219 від 30.04.2010 року на суму 79259,00 грн.; № 260 від 27.05.2010 року на суму 198000,00 грн.; № 261 від 27.05.2010 року на суму 171008,30 грн.; № 266 від 27.05.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 327 від 30.06.2010 року на суму 356801,00 грн.; № 328 від 30.06.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 383 від 30.06.2010 року на суму 229380,00 грн.; № 384 від 30.07.2010 року на суму 139000,00 грн.; № 385 від 30.07.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 454 від 30.08.2011 року на суму 368379,80 грн.; № 455 від 30.08.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 519 від 30.09.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 520 від 30.09.2010 року на суму 116500,00 грн.; № 522 від 01.10.2010 року на суму 129400,00 грн.; № 578 від 01.11.2010 року на суму 367437,06 грн.; № 580 від 01.11.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 653 від 30.11.2010 року на суму 75280,00 грн.; № 654 від 30.11.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 655 від 30.11.2010 на суму 80000,00 грн.; № 725 від 28.12.2010 року на суму 20000,00 грн.; № 726 від 28.12.2010 на суму 280000,00 грн.; № 727 від 30.12.2010 року на суму 56809,00 грн.; № 2 від 31.01.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 3 від 31.01.2011 року на суму 120000,00 грн.; № 38 від 31.01.2011 року на суму 50000,00 грн.; № 4 від 01.02.2011 року на суму 160000,00 грн.; № 6 від 01.03.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 7 від 01.03.2011 року на суму 80000,00 грн.; № 91 від 01.03.2011 року на суму 21000,00 грн.; № 92 від 03.03.2011 року на суму 58000,00 грн.; № 95 від 11.03.2011 року на суму 35000,00 грн.; № 97 від 12.03.2011 року на суму 50000,00 грн.; № 109 від 01.04.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 136 від 29.04.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 221 від 01.06.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 297 від 29.06.2011 року на суму 20000,00 грн.; № 308 від 01.07.2011 року на суму 100000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що у зв'язку із припиненням договору поруки № 06-3.3/1023 від 06.11.2007 року починаючи з 02.10.2008 року відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти в сумі 3601254,16 грн. Також колегія суддів погоджується і з висновком про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 244132,60 грн. - відсотків (пені), 229638,03 грн. інфляційних нарахувань, 98929,44 грн. 3% річних. Обраховуючи суму відсотків, позивач посилався на ст. 536 ЦК України, відповідно до якої, за користування чужими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти. Частина 2 даної статті вказує, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Визначаючи розмір відсотків, позивач в своїх розрахунках посилався на п. 6 ст. 231 ГК України, відповідно до якого, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Як вбачається із аналізу ст.ст. 230, 231 ГК України, в них не йде мова про визначення розміру відсотків за користування чужими коштами. Крім того, внаслідок отримання банком коштів за платіжними дорученнями, на які посилається позивач, у відповідача не виникло грошового зобовязання перед позивачем. Позивач просить суд стягнути вказані кошти з відповідача, як безпідставно перераховані. А тому посилання позивача на п. 6 ст. 231 ГК України є помилковим. Заявляючи до стягнення 229638,03 грн. інфляційних нарахувань та 98929,44 грн. 3% річних, позивач посилався на п. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак, у відповідача відсутнє грошове зобовязання перед позивачем, а тому посилання позивача на п. 2 ст. 625 ЦК України при нарахуванні інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних є помилковим.

Наведеним спростовуються твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права.

Щодо посилань скаржника на те, що під час розгляду справи місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки в матеріалах справи є належним чином засвідчена копія квитанції та опису вкладення в підтвердження надсилання позову із додатками для відповідача, у формулярі (протоколі) судового засідання від 21.09.2011 року зазначено, що на вимогу головуючого судді представники сторін надали документи для огляду в судовому засіданні, твердження апелянта про те, що позовну заяву слід було залишити без розгляду у зв'язку із відсутністю доказів направлення відповідачу позову із додатками, ненадання оригіналів документів, колегією суддів до уваги не приймається.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Твердження апелянта про безпідставність прийняття судом заяви про зміну предмета позову, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, дана заява була надіслана відповідачу та подана суду до судового засідання. Підстави позову не змінювались.

Твердження скаржника про те, що на час судового засідання йому не було відомо змісту заяви про зміну предмету позову, у зв'язку із чим, суд безпідставно відхилив клопотання про оголошення перерви або відкладення розгляду справи, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки представник відповідача 20.09.2011 року знайомився із матеріалами справи, в тому числі заявою про зміну предмета позову, що підтверджується клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи, наявним в матеріалах справи. Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні такого клопотання.

Посилання апелянта на те, що як 19 платіжних доручень із 37 платіжних доручень, наданих позивачем на підтвердження грошових коштів згідно договору поруки є копіями проектів платіжних документів, на яких відсутні підписи посадових осіб та відмітки банківської установи про оплату, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії платіжних доручень в кількості 37 шт. на загальну суму 3601254,16грн., на даних копіях є наявними відбитки (штамп) банка, підпис відповідальної особи та відомості про дату проведення операції. Окрім, того значну частину даних платежів було здійснено через банк відповідача, на яких також є відбитки (штамп) банку, підпис відповідальної особи, дата проведення операції. Доказів, які б спростовували факт перерахування позивачем коштів відповідачем не подано ні при розгляді спору в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом.

Щодо доводів скаржника про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, позичальника - а саме ПП "ТУФ "Феріде", колегія суддів зазначає, що предмет даного спору жодним чином не впливає на права та обов'язки ПП "Торгово-універсальна фірма "ФЕРІДЕ" так-як у разі припинення договору поруки у останнього не зміняться права та обв'язки перед ПАТ "Промінвестбанк" а розмір зобов'язань не збільшиться, оскільки ПП "ТУФ "ФЕРІДЕ" підписуючи кредитні угоди взяло на себе зобов'язання повернути отримані у кредит грошові кошти в повному розмірі із урахуванням відсотків за користування грошовими коштами, санкцій.

Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Вінниця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.2011 року у справі № 13/121/2011/5003 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.