Рішення № 20361707, 23.12.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2011 року                                        Справа № 04/5026/2380/2011

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Гури І.І., при секретарі Мирошниченко Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Пластмодерн", смт. Коцюбинське Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Пак", м. Монастирище Черкаської області про стягнення 44498,73 грн., -

ВСТАНОВИВ :

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Пластмодерн" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Пак", у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача: 35956,96 грн. основного боргу, 7478,90 грн. інфляційних втрат, 1943,45 грн. три проценти річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 червня 2009 року позивач поставив відповідачу плівку п/е п.730х0,06 білу з активацією та плівку п/е п. 785х0,03 з активацією відповідно до видаткової накладної № Пл.-2542 від 24 червня 2009 року та рахунку-фактури Пл-1397 від 24 червня 2009 року на загальну суму 35 956,96 грн.; у рахунку-фактурі зазначено строк для оплати придбаного товару - до 08.07.2009; таким чином у відвантажувальних документах: видатковій накладній та рахунку-фактурі передбачені всі істотні умови договору купівлі-продажу, по яких досягнуто сторонами письмової згоди, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб; після отримання товару та документів на товар відповідач у встановлений термін, а саме до 08.07.2009 року, за товар не розрахувався та має заборгованість перед позивачем у сумі 35 956,96 грн.

У заяві про уточнення позовних вимог від 14.11.2011 року позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: 35956,96 грн. основного боргу, 6004,77 грн. інфляційних втрат, 2537,00 три проценти річних.

Дана заява позивача відповідає праву позивача, встановленому ст. 22 ГПК України, прийнята судом до розгляду.

У письмових обґрунтуваннях настання строку оплати, виходячи з того, що рахунок-фактура містить формулювання "рахунок дійсний до сплати до 08.07.09р.", позивач пояснив, що ним виставлений відповідачу до оплати рахунок-фактуру, в цьому ж рахунку-фактурі зазначений строк здійснення по ньому оплати, а саме встановлено, що "рахунок дійсний до сплати до 08.07.09р.", отже, у випадку несплати даного рахунку-фактури до 08.07.09 р., позивач має право після спливу цього строку змінити ціну за продукцію у відповідності до ринкової вартості на продукцію.

У клопотанні від 01.12.2011 року позивач просив долучити до матеріалів справи лист-вимогу №229/11 від 17.08.2011 року, повідомлення про вручення поштового відправлення, фіскальний чек, та вказав, що цими документами підтверджується той факт, що 19.08.2011 року відповідачу позивачем була направлена вимога в порядку ст. 530 ЦК України про оплату боргу за поставлений товар в сумі 35956,96 грн., згідно з поштовим повідомленням вимога була вручена 23.08.2011 року уповноваженій особі Ницик за місцезнаходженням відповідача, позивач вважає, що строк оплати за поставлений товар сплинув після 08.07.2009 року, який зазначено в рахунку-фактурі Пл-1397 від 24.06.2009 року, але з урахуванням направленої вимоги такий строк наступив з 31.08.2009 року, тому у разі, коли судом буде визнано, що строк оплати наступив не після 08.07.2009 року, а після 31.08.2009 р. то позивач не буде оскаржувати таке рішення.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву просив суд у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача в частині стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних, державного мита та витрат на інформаційне забезпечення відмовити повністю; мотивував наступним:

- відповідно до вимог ст. ст. 625 та 692 ЦК України, на які посилається позивач боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; тобто право кредитора на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних настає лише у випадку направлення боржнику вимоги про сплату зазначених сум, однак з дати сплину терміну поставленого товару і по дату судового розгляду справи зазначених вимог на адресу відповідача від позивача не надходило;

- відповідно до положень ст. ст. 5, 6 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору і підприємство чиї права і інтереси порушено з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією, однак позивач проігнорував зазначені положення досудового врегулювання спору і звернувся безпосередньо до суду з позовною заявою, таким чином зазначені дії позивача призводять до понесення відповідачем додаткових витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

У судове засідання сторони представників не направили, не повідомивши про причини.

Суд вважає можливим завершення вирішення спору без участі представників сторін за наявними матеріалами.

Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Позивач поставив відповідачу плівку П/Е П 730х0,06 білу з активацією в кількості 0,51890 т. за ціною 14750,00 грн. без ПДВ, на суму без ПДВ - 7653,78 грн. та плівку П/Е П 785х0,03 з активацією в кількості 1,68380 т. за ціною 13250,00 грн., на суму без ПДВ - 22310,35 грн., разом без ПДВ - 29964,13 грн., ПДВ - 5992,83 грн., всього з ПДВ - 35956,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № Пл-2542 від 24 червня 2009 року та рахунком-фактурою Пл-1397 від 24 червня 2009 року на загальну суму 35 956,96 грн., що містить такі реквізити: постачальник - ТОВ "НВФ "Пластмодерн", одержувач - ТОВ "Преміум Пак", платник - той самий, рахунок дійсний до сплати до 08.07.09.

Відповідач товар на суму 35 956,96 грн. отримав, що підтверджується підписом та штампом відповідача у вище вказаній видатковій накладній, однак оплату за нього не здійснив. Наявність заявленого позивачем основного боргу за товар не заперечується відповідачем у письмовому відзиві.

17 серпня 2011 року за вих. № 229/11 позивач направив відповідачу вимогу на підставі ст. 530 ЦК України про сплату заборгованості у розмірі 35956,96 грн., яку відповідач отримав 23.08.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Сторони спірних правовідносин являються суб’єктами господарювання, зобов’язання, що виникли між ними, суд вважає господарськими договірними у сфері господарсько-торговельної діяльності. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, купівлі-продажу, міни (бартеру) та іншими.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст.ст.173, 179, 263 ГК України).

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У ст. 207 ЦК України містяться вимоги до письмової форми правочину, зокрема: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З вищенаведених доказів у справі вбачається, що договірні відносини між сторонами оформлені спрощеним способом, їх письмовою формою є підтверджене прийняття до виконання замовлень, про що свідчать видаткова накладна №Пл-2542 від 24.06.2009 року та рахунок-фактура №Пл-1397 від 24.06.2009 року, які підтверджують вчинення господарських операцій.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, за своєю правовою природою суд вважає господарським договором поставки.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 5 ст. 265 ГК України встановлено, що поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Загальні умови виконання господарських зобов’язань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, позивач постави відповідачу товар, за який останній не розрахувався. Грошове зобов'язання відповідача є простроченим з 31.08.2011 року, а саме після спливу семи днів з дня отримання вимоги від 17.08.2011 року відповідачем, яку він отримав 23.08.2011 року.

Суд вважає невірними доводи позивача щодо того, що строк оплати за товар настав 09.07.2009 року з посиланням позивача на те, що рахунок-фактура № Пл-1397 від 24 червня 2009 року дійсний до сплати до 08.07.09, тому й строк настав 09.07.2009 року, оскільки суд формулювання у рахунку-фактутрі "рахунок дійсний до сплати до 08.07.09" оцінює як строк дійсності рахунку, а не встановлений строк оплати за товар. У письмових обґрунтуваннях настання строку оплати, виходячи з того, що рахунок-фактура містить формулювання "рахунок дійсний до сплати до 08.07.09 року " позивач пояснив, що у випадку несплати даного рахунку-фактури до 08.07.09 р. позивач має право після спливу цього строку змінити ціну за продукцію у відповідності до ринкової вартості на продукцію.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував інфляційні за період з липня 2009 року по жовтень 2011 року в сумі 6004,77 грн. та три проценти річних за період з 09.07.2009 (початок прострочення виконання грошового зобов’язання на думку позивача) по 15.11.2011 року в сумі 2537,00 грн.

Виходячи з того, що суд вважає початком прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання 31.08.2011 р., судом здійснений власний розрахунок інфляційних та трьох процентів річних.          З розрахунку суду, інфляційні за період з вересня 2011 року по жовтень 2011 року включно (останній місяць визначений позивачем) з суми основного боргу 35956,96 грн. становлять 35,96 грн.; три проценти річних за період з 31.08.2011 року (початок прострочення виконання грошового зобов’язання) по 15.11.2011 року (дата, визначена позивачем) з суми основного боргу 35956,96 грн. становлять 227,56 грн.

Отже, суд вважає доведеним право позивача вимагати стягнення з відповідача 35956,96 грн. основного боргу, 35,96 грн. інфляційних, 227,56 грн. три проценти річних.

Пунктом 4.2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 04 березня 1998 року, № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” встановлено, якщо позивач у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 362,22 грн. в рахунок витрат по оплаті державного мита, 192,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього - 554,32 грн.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Пак" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Пластмодерн" - 35956,96 грн. основного боргу, 35,96 грн. інфляційних, 227,56 грн. три проценти річних та 554,32 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Суддя                                                                                 І.І.Гура

Повне рішення складено 26 грудня 2011 року.