Рішення № 20356734, 14.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.11 р. Справа № 13/199

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при помічнику судді Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар», м. Київ

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ПФ «Волноваська», Донецька обл., с. Рибинське

про стягнення суми основного боргу в розмірі 26908грн.62коп.

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю № 30 від 23.06.2011р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю № 352 від 16.09.2011р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трифар», м. Київ (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ПФ «Волноваська», Донецька обл., с. Рибинське (далі відповідач) про стягнення суми основного боргу в розмірі 26908грн.62коп.

Ухвалою від 07.11.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 24.11.2011р., сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 24.11.2011р. справу № 13/199 у звязку із знаходженням судді Макарової Ю.В. на лікарняному передано судді Риженко Т.М.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 12.12.2011р. справа № 13/199 передана на розгляд судді Макарової Ю.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що між сторонами було досягнуту усну домовленість, відповідно до якої позивачем за накладними був поставлений товар. Однак продукція була сплачена лише частково, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 26908грн.62коп.

Справа слуханням відкладалася у звязку з неявкою представників сторін, неповним виконанням вимог ухвали суду та наданим відповідачем клопотанням про відкладення розгляду справи, наступне судове засідання суд призначив на 14.12.2011р.

Відповідач надав відзив № 493 від 13.12.2011р., яким визнав факт наявності заборгованості в повному обсязі, просив надати можливість сплачувати заборгованість впродовж шести місяців.

В судовому засіданні 14.12.2011р. сторони підтримали позиції викладені письмово, повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Позивач на підставі усної домовленості передав відповідачу ветеринарні товар - вироби на загальну суму 30395грн.12коп. за видатковими накладними № РН 0002351 від 27.10.2009р., № РН 0002662 від 08.12.2009р., № РН 0002708 від 14.12.2009р., № РН 0002908 від 25.01.2010р., № РН 0003396 від 26.03.2010р., № РН 0003986 від 02.06.2010р.

Разом з тим, позивачем були виставлені для оплати рахунки фактури № СФ 0002237 від 27.10.2009р., № СФ 0002607 від 01.12.2009р., № СФ 0002661 від 07.12.2009р., № СФ 0002920 від 25.01.2010р., № СФ 3407 від 26.03.2010р., № СФ 0003954 від 02.06.2010р.

Позивач посилається на те, що відповідач отримавши товар лише частково оплатив його вартість, в результаті чого станом на день подання позову до господарського суду Донецької області у відповідача виникла заборгованість на користь позивача в сумі 26908грн.62коп.

Вимогою № 31 від 29.06.2011р. позивач просив відповідача погасити виниклу заборгованість за поставлений за видатковими накладними товар, зазначаючи про необхідність звернення до суду за захистом свої порушених прав та стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Однак, позивач посилається на те, що станом на сьогоднішній день позивач не отримав жодної відповіді на направлену претензію, заборгованість за поставлений позивачем товар у розмірі 26908грн.62коп. не сплачена, що примусило позивача звернутися з позовом про примусове стягнення цієї суми.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір викладені у формі виставлення рахунків-фактур № СФ 0002237 від 27.10.2009р., № СФ 0002607 від 01.12.2009р., № СФ 0002661 від 07.12.2009р., № СФ 0002920 від 25.01.2010р., № СФ 3407 від 26.03.2010р., № СФ 0003954 від 02.06.2010р., адресованих відповідачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна та кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір постачання на запропонованих умовах, а саме: оформлення довіреності на товарно-матеріально відповідальних осіб та отримання товару шляхом підписання видаткових накладних № РН 0002351 від 27.10.2009р., № РН 0002662 від 08.12.2009р., № РН 0002708 від 14.12.2009р., № РН 0002908 від 25.01.2010р., № РН 0003396 від 26.03.2010р., № РН 0003986 від 02.06.2010р., що свідчить про надання останнім згоди на отримання саме такого виду товару, в кількості та по ціні, зазначеним в накладній.

Товар переданий загальною вартістю 30395грн.12коп.

В матеріалах справи наявні довіреності № 152 від 11.06.2009р., № 242 від 27.10.2009р., № 289 від 14.12.2009р., від 02.06.2010р., якими відповідач уповноважував своїх працівників на отримання матеріальних цінностей. Факт отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується відбитком печатки підприємства.

Крім того, наданим відзивом позивач не заперечував проти факту отримання товару, тобто з цього спір між сторонами відсутній.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем і відповідачем встановлено, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором постачання.

До договору поставки застосовуються також загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, усною домовленістю між сторонами строк оплати не погоджений.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 29.06.2011р. була направлена відповідачу вимога у порядку ст. 530 ЦК України, яка містить пряме посилання на спірні видаткові накладні та заявлену суму боргу в розмірі 26908грн.63коп.

Враховуючи, що зазначена вимога була надіслана позивачем ще 29.06.2011р., про що свідчить наявна в матеріалах справи квитанція органу поштового звязку та опис вкладення, з урахуванням строку поштового перебігу та семиденного терміну для добровільного виконання зобовязання, передбаченого ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, станом на день звернення позивача до суд почалося вже прострочення виконання зобовязання відносно оплати поставленого товару.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або закон

В позовній заяві позивач посилається на те, що отримавши товар за видатковими накладними свій обовязок щодо своєчасної та повної оплати відповідач виконав неналежним чином, сплативши лише суму в розмірі 3486грн.50коп., внаслідок чого виникла заборгованість 26908грн.62коп.

Однак, суд не погоджується із заявленою позивачем сумою боргу в розмірі 26908грн.62коп. з огляду на наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів позивачем був виставлений рахунок № СФ 0002661 від 07.12.2009р. на суму 4705грн.00коп. для оплати товару, поставленого за накладною № РН 0002708 від 14.12.2009р.

Відповідно до позиції позивача здійснена відповідачем відповідно до банківської виписки від 22.01.2010р. оплата суми боргу у загальному розмірі 5340грн.00коп. лише частково була врахована позивачем в рахунок погашення боргу за спірними накладними, внаслідок чого і виникла заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості в розмірі 26908грн. 62коп.

Відповідно до доданої до позову бухгалтерської довідки ТОВ „Трифар” оскільки за відповідачем значилась заборгованість по видатковій накладній № 1294 від 11.06.2009р. на суму 1853грн.50коп., яка не є предметом цього позову, то позивач зарахував цю суму (1853грн.50коп.) в рахунок погашення накладної № 1294 від 11.06.2009р з платежу, проведеного відповідачем 22.01.2010р. у розмірі 5340грн.00коп.

Однак, суд звертає увагу, що відповідач у якості призначення платежу 22.01.2010р. на суму 5340грн.00коп. зазначає саме рахунок № СФ 0002661 від 07.12.2009р., тобто рахунок, виставлений позивачем для оплати товару за накладною № РН 0002708 від 14.12.2009р. на суму 4705грн.00коп.

В матеріалах справи відсутні докази наявності між сторонами домовленості стосовно надання позивачу права самостійно зараховувати сплачені відповідачем кошти в рахунок погашення попередніх поставок, отже оплата в сумі 5340грн.00коп. повинна враховуватися в рахунок повного погашення вартості товару, поставленого за видатковою накладною № РН 0002708 від 14.12.2009р.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню суму основного боргу в розмірі 25690грн.12коп. (загальна вартість поставленого товару у розмірі 30395грн. 12коп. 4705грн.00коп.), у звязку з чим відмовляє в частині стягнення основного боргу в сумі 1218грн. 50коп.

Докази сплати суми заборгованості суду в розмірі 25690грн.12коп. суду не представлені.

Відзивом № 493 від 13.12.2011р. відповідач визнав заявлену суму боргу та просив суд розстрочити виконання зобовязання зі сплати основного боргу впродовж шести місяців.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

В свою чергу, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого розстрочити виконання рішення.

За змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обовязком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обовязок доведення існування відповідних підстав.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідач, звертаючись до суду із заявою про надання розстрочки виконання рішення не надав жодного підтверджуючого доказу в обґрунтування, не довів виняткову сукупність обставин, які б свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан ТОВ ПФ „Волноваська” та унеможливлюють виконання судового рішення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється субєктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

З метою не порушення принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України суд також врахував доводи позивача. Позивач під час судового засідання заперечив проти задоволення заяви відповідача з тих підстав, що відповідач протягом тривалого періоду часу не виконує свої зобов'язання з оплати, що теж призвело до погіршення фінансового стану позивача.

Слід зазначити, несвоєчасне виконання рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та впливає на його фінансовий стан, що теж може призвести до негативних наслідків господарської діяльності останнього.

У звязку із викладеним, керуючись встановленими п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи позицію позивача щодо надання відповідачу розстрочки виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у наданні розстрочки виконання рішення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 640, 642, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ПФ «Волноваська», Донецька обл., с. Рибинське про стягнення суми основного боргу в розмірі 26908грн.62копзадовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПФ «Волноваська» (юридична адреса: 85735, Донецька обл., Волноваський район, с. Рибинське, контора ТОВ ПФ «Волноваська», код ЄДРПОУ 30942418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, будинок 34-Б, код ЄДРПОУ 32664768) суму основного боргу в розмірі 25690грн.12коп., витрати на оплату державного мита в сумі 256грн.90коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 225грн.31коп.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1218грн. 50коп.

У судовому засіданні 14.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список >Макарова Ю.В.

< Список >Макарова Ю.В.

< Текст >