Рішення № 20331729, 14.11.2011, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 14.11.2011

Справа № 2-152

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2011 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого-судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товаристива з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «ОТП ОСОБА_3»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення з них заборгованості за кредитним договором № CNL-207/012/2008 від 15.04.2008 року, в розмірі 348973,91 грн. 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП ОСОБА_3»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, до якого увійшли кредитний договір та договір поруки, які укладені між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2

У зв’язку із зміною кредитора, за клопотанням представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна»замість ПАТ «ОТП ОСОБА_3»в якості позивача було залучено ТОВ «ОТП Факторинг Україна». В подальшому представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна»була подана уточнена позовна заява, в якій він просив стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 833074,79 грн. та судові витрати, в розмірі 1820 грн.

В обґрунтування позову представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна»посилається на те, що 15.04.2008 року між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», правонаступником якого є АТ «ОТП ОСОБА_3», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 (далі –позичальник) був укладений кредитний договір № СNL - 207/012/2008, а також були укладені додаткові договори до нього № 1 від 13.04.2009 року, № 2 від 15.10.2009 року. За умовами укладеного кредитного договору та кредитної заявки, 15.04.2008 року банк здійснив видачу кредитних коштів позичальнику в розмірі 40000 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок позичальника. Відповідно до п.1.1 частини № 2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній в частині № 1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання, визначені у договорі. Згідно з п.3 частини №1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі плаваючої процентної ставки, що складається із фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів). Відповідно до п.2.1.1 додаткового договору № 2 від 15.10.2009 року, на період з 15.10.2009 року до 15.01.2010 року, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена фіксована процентна ставка у розмірі 6,5 % річних; на період з 15.01.2010 року до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена плаваюча процентна ставка, що складається із фіксованого відсотка у розмірі 7 % річних та FIDR. Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів (додаток до кредитного договору) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Датою остаточного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору є 15 квітня 2023 року. Однак, всупереч умовам кредитного договору, починаючи з грудня 2009 року вказані зобов’язання позичальником щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконуються. У зв’язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, банком на підставі п.1.9.3 частини № 2 кредитного договору, 05.02.2010 року позичальнику було вручено досудову вимогу № 22-2/345628 від 04.02.2010 року про погашення заборгованості за кредитним договором (включаючи суму кредиту, відсотки за користування кредитом та нараховану відповідно до умов кредитного договору пеню. Однак, вказана вимога позичальником виконана не була, сума заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею, не сплачена.

Заборгованість ОСОБА_1 станом на 11.04.2011 року становить 833074,73 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 39998,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 318576,45 гривень; заборгованості по відсоткам, нарахованим відповідно до п.1.4.1 кредитного договору, в розмірі 6348,52 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 50564,06 грн., пені, нарахованої відповідно до п.4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість в розмірі 1% за період з 26.11.2010 року по 11.04.2011 року, в розмірі 58248,80 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 463934,22 грн. На дату подання позовної заяви заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 не погашена, сума кредиту, відсотків та пені не сплачена.

В якості забезпечення кредитного договору 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № SR-CNL-207/012/2008, за яким ОСОБА_2 (далі –поручитель) зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов’язань по кредитному договору у повному обсязі. Згідно з п.1.2 договору поруки, поручитель та позичальник відповідають як солідарні боржники, тому банк може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до позичальника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. Відповідно до п.п.3.2, 3.4 договору поруки, у випадку не виконання позичальником боргових зобов’язань перед банком за кредитним договором, поручитель зобов’язаний здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому банком, протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги. Відповідну досудову вимогу банк вручив поручителю особисто 15.02.2010 року, однак вказана вимога позичальником була проігнорована, заборгованість не сплачена.

ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору № CNL-207/012/2008 від 15.04.2008 р. недійсним. В обґрунтування позову вказує на те, що за умовами кредитного договору банк зобов’язався надати їй кредит в сумі 40000 доларів США, а вона зобов’язалася сплатити відсотки за користування кредитом. В умовах кредитного договору зазначено, що розмір ануїтетного платежу складає також в доларах США щомісяця. В забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між нею та банком був укладений договір іпотеки № PCNL-207/012/2008 від 15.04.2008 року, відповідно до умов якого вона передала банку в заставу нерухоме майно –житловий будинок № 48, що знаходиться по вул.Зеленій в м.Мелітополь, який на цей час використовується її сім’єю для проживання. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України –зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зазначений договір укладений сторонами із значенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. ОСОБА_1 вважає зазначений кредитний договір недійсним через те, що його зміст суперечить нормам діючого законодавства України, зокрема, вимогам Цивільного кодексу України, Конституції України та іншим актам цивільного законодавства. Так, вказує, що відповідно до чинного законодавства України надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, які видає ОСОБА_3 України. Отримання індивідуальної ліцензії, на її думку, є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Також ОСОБА_1 вказує, що на день укладання кредитного договору курс валюти складав 4,85 грн. за 1 долар США, а в теперішній час –8,00 грн. за 1 долар США, отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу, яку необхідну їй сплачувати, значно зросла, у зв’язку з чим значно погіршився її фінансовий стан. Тобто ОСОБА_1 вважає, що банк не мав права укладати із нею кредитний договір в іноземній валюті, тому просить визнати недійсним кредитний договір № CNL-207/012/2008 від 15.04.2008 року.

В судовому засіданні представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна»підтримав позов за вказаними доводами та підставами, пояснив, що ОСОБА_1 після укладання кредитного договору отримала в касі банку грошові кошти в розмірі 202000 грн., що складало в гривневому еквіваленті 40000 доларів США, за власним вибором. Валютою кредиту був обраний саме долар США за проханням ОСОБА_1, що також підтверджується кредитною заявкою від її імені. Зустрічний позов не визнав в повному обсязі, з підстав, зазначених в запереченні на позов. Пояснив, що на час укладання кредитного договору банк мав генеральну ліцензію за № 191, видану ОСОБА_3 Банком України 08.11.2006 року на право здійснення банківських операцій, та дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, що є невід’ємною частиною ліцензії, на проведення валютних операцій, тобто укладання кредитного договору з ОСОБА_1 в іноземній валюті не суперечить нормам діючого законодавства, тому в задоволенні зустрічного позову просив відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна»не визнала в повному обсязі, оскільки вважає, що вказаний кредитний договір є недійсним. Зустрічний позов підтримала за вказаними у ньому доводами та підставами, пояснила, що банк не мав право видавати кредит в іноземній валюті, оскільки це суперечить вимогам діючого законодавства України.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 15.04.2008 р. між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», правонаступником якого згідно витягу з копії договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 р. /а.с.94-105/ є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CNL-207/012/2008, 13.04.2009 р. –додатковий договір № 1 до нього, а 15.10.2009 р. –додатковий договір № 2 до нього, копії яких додані до матеріалів справи /а.с.12-37/. Відповідно до п.1.1 частини № 2 кредитного договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній в частині № 1 цього договору, тобто 40000 доларів США, а позичальник приймає кредит, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання, визначені у договорі. Згідно з п.3 частини № 1 кредитного договору, проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі плаваючої процентної ставки, що складається із фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів). Відповідно до п.2.1.1 додаткового договору № 2 від 15.10.2009 року, на період з 15.10.2009 року до 15.01.2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена фіксована процентна ставка у розмірі 6,5% річних; на період з 15.01.2010 року до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена плаваюча процентна ставка, що складається із фіксованого відсотка у розмірі 7% річних та FIDR. Згідно з п.1.5.1 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів (додаток до кредитного договору) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Датою остаточного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору є 15 квітня 2023 року.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом; сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є, зокрема, грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 4.1.1 кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов’язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов’язання.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов’язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимогами дійсного Кодексу.

15.04.2008 року між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», правонаступником по всіх правах та обов’язках якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-CNL-207/012/2008, копія якого є в матеріалах справи /а.с.38/, згідно з яким ОСОБА_2 зобов’язується відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 її боргових зобов’язань перед банком за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов’язань. Поручитель та позичальник відповідають як солідарні боржники, що означає, що банк може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до позичальника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Згідно зі ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель ручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Курс гривні України по відношенню до долару США на 11.04.2011 р. становив 7,9647 грн. за 1 долар США.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 11.04.2011 року становить 833074,73 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 39998,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 318576,45 гривень; заборгованості по відсоткам, нарахованим відповідно до п.1.4.1 кредитного договору, в розмірі 6348,52 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 50564,06 грн.; пені, нарахованої відповідно до п.4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість в розмірі 1% за період з 26.11.2010 року по 11.04.2011 року, в розмірі 58248,80 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 463934,22 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості /а.с.143-151/.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому суд вважає необхідним стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в розмірі 1700 грн., та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 120 грн., згідно платіжних доручень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 25.06.2011 /а.с.10-11/.

Загальна сума, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», складає 834894,73 грн. (833074,73 грн. суми заборгованості за кредитним договором + 1700 грн. судового збору + 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в України у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 р. (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 р. за №730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_3 банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ).

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій ОСОБА_3 банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.

Щодо вимог підпункту «в»п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких ОСОБА_3 банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, Закритому акціонерному товариству «ОТП ОСОБА_3», зареєстрованому ОСОБА_3 банком України 02.03.1998 р., 08.11.2006 року була видана банківська ліцензія № 191 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та 08.11.2006 року Дозвіл № 191-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У додатку 1, 2 Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України /а.с.197-200/.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, укладаючи кредитний договір та додаткові договори до нього, ОСОБА_1 свідомо обрала валюту кредитування та отримала кредит саме в іноземній валюті, що також підтверджується кредитною заявкою від її імені від 15.04.2008 р. /а.с.211/, з умовами договору була ознайомлена, порушень з боку банку при укладенні кредитного договору щодо валюти кредитування судом не вбачається, оскільки банк мав на це право.

Таким чином, суд вважає, що підстави для визнання недійсним кредитного договору № CNL-207/012/2008 від 15.04.2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», відсутні, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.192, 533, 553, 554, 610, 611, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.10, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором –задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_3), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, яка мешкає за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Раскової, буд.37, ОСОБА_2 (ід.код НОМЕР_4), ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, який мешкає за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Молодогвардійців, буд.40 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(03680, м.Київ, вул.Фізкультури, буд.28-Д) заборгованість за кредитним договором № CNL-207/012/2008 від 15.04.2008 р., в розмірі 833074,73 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 39998,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 318576,45 гривень; заборгованості по відсоткам, нарахованим відповідно до п.1.4.1 кредитного договору, в розмірі 6348,52 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 50564,06 грн.; пені, нарахованої відповідно до п.4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість за період з 26.11.2010 року по 11.04.2011 року, в розмірі 58248,80 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.04.2011 р. складає 463934,22 грн., а також судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 120 грн., а всього 834894 (вісімсот тридцять чотири тисячі вісімсот дев’яносто чотири) гривні 73 копійки, перерахувавши їх на п/р 26507002333333 в АТ «ОТП ОСОБА_3»м.Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товаристива з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору –відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                                                      В.І.БАРАНОВ