Рішення № 20331726, 30.11.2011, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 30.11.2011

Справа № 2-1637

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого –судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, коштів за працю у святкові та вихідні дні та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовом до ФОП ОСОБА_2, в якому, після неодноразових уточнень, просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату, в розмірі 5633,19 грн., середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, в розмірі 10974,45 грн., кошти за роботу у неробочі та світкові дні, в розмірі 141,05 грн.

В обґрунтування позову вказує, що вона відповідно до трудового договору № 08030900096 від 04.02.2009 р. була прийнята на посаду продавця продовольчих товарів до відділу магазина «Три Порося», що знаходиться за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.К.Либкнехта, 37/а. Даний трудовий договір було зареєстровано у Мелітопольському державному центрі зайнятості. В умовах договору було чітко прописано час виконання робіт та перерва на обід та вихідні дні (з 08:00 до 17:00 годин та одна година перерви на обід, вихідні дні субота та неділя), була обумовлена тривалість щорічної оплачуваної відпустки, а саме 24 календарних дні та оплата праці, а це 120% від мінімальної заробітної платні. 19.01.2009 р. по усному розпорядженню керівництва магазину, а саме ОСОБА_2, позивач фактично приступила до праці у відділі спиртних напоїв. Але, в порушення ст.31 Кодексу законів про працю України, керівництво магазину наполягло на тому, щоб позивач приступала до праці з 07:00 години, а закінчувала о 20.00 годині без перерви на обід та вихідних, чим було порушено також вимоги ст.50, ст.66, ст.67 Кодексу законів про працю України. Також, в порушення п.1 ст.32, 33 Кодексу законів про працю України, її без згоди перевели до відділу бакалії. Позивач вказує, що не була не згодна на такі умови праці, про що сповістила керівництво магазину, але їй пригрозили звільненням, тому, із страху бути звільненою, позивач була вимушена приступити до праці на тих умовах, що не були обумовлені у трудовому договорі, а на умовах, які нав’язувало керівництво магазину «Три порося». Крім того, позивач вказує, що вимушена була працювати у святкові та вихідні дні. Відпустку, а саме 24 календарних дні, їй надано не було. Також позивач вказує, що всупереч ст.107 КЗпП України, відповідачем не був проведений розрахунок з нею з роботу у святкові та неробочі дні, а саме: 24.08.2009 р., 09.03.2009 р., 11.05.2009 р., 08.06.2009 р.. Нарахування заробітної плати за роботу в ці дні проведено в одинарному розмірі, тому позивач вважає, що на її користь слід стягнути не донараховану заробітну плату в розмірі 141,05 грн. В період з 06.10.2009 р. по 02.03.2011 р. керівництво магазину не допускало її до місця роботи, не пояснюючи їй причини відмови, тому позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто за 16 місяців, в розмірі 10974,45 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник, ОСОБА_3 уточнили позовні вимоги в тій частині, що в позові помилково зазначено, що позивач отримала заробітну плату за січень 2009 року в розмірі 170 грн., та пояснили, що позивач працювала у відповідача з 04.02.2009 року, в іншій частині підтримали позовні вимоги за вказаними доводами та підставами.

Представники відповідача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в судовому засіданні визнали позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача коштів за працю у святкові та вихідні дні та заперечували проти задоволення позову в іншій частині з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву. Пояснили, що порушень трудового законодавства з боку відповідачки допущено не було, за час роботи позивачки заробітна плата виплачувалася їй у повному обсязі, що підтверджується її скаргами, однак платіжних відомостей про це немає. Під час праці ОСОБА_1 неодноразово виявлялися факти нестачі коштів у касі та товарно-матеріальних цінностей, про це свідчать розписки позивача та пояснювальні від інших працівників. Крім того, після проведення перевірок ОСОБА_1 розписувалась у розрахунках, де зазначено, скільки грошей вона отримала авансом, а також вказано її борг перед ОСОБА_2 Між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, за яким позивач прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності довірених їй матеріальних цінностей. У зв’язку з тим, що за час роботи позивачки виникла нестача грошових коштів, з її заробітної плати була відрахована сума компенсації за щорічну відпустку та за роботу у неробочі та святкові дні. Також представники відповідача вважають необґрунтованими посилання позивачки та її представника на те, що позивача не допускали до роботи. Відповідач припинила з позивачкою трудові відносини на підставі ст.40 КЗпП України, у зв’язку з втратою до неї довіри. З цієї причини остання викликалася в центр зайнятості населення на 30.11.2009 року. З 01.10.2009 року трудовий договір з позивачкою було розірвано в односторонньому порядку. Крім того, представник відповідача також вважає, що позивачкою пропущений тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідач та її представники посилаються на те, що позивачкою пропущений тримісячний строк на звернення для суду, однак суд вважає ці посилання необґрунтованими, оскільки, як зазначає позивач, про порушення її прав з боку відповідача вона дізналася лише 02.03.2011 року з відповіді Мелітопольської ОДПІ про результати перевірки ФОП ОСОБА_2, а звернулася до суду з позовом 28.03.2011 р.; крім того, згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Згідно з п.1 ст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Позивач дійсно працювала з 04.02.2009 року у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів згідно трудового договору між працівником та фізичною особою, який був зареєстрований у Мелітопольському міському центрі зайнятості 04.02.2009 р. за № 08030900096, що підтверджується копією вказаного трудового договору /а.с.8/ та трудової книжки позивача /а.с.9/. Як вбачається з умов договору, відповідач зобов’язалася оплачувати працю позивача у розмірі 120 % від мінімальної заробітної плати на місяць, час виконання робіт встановлюється з 08 до 17 годин, перерва –1 година, вихідні дні –субота, неділя, тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання –24 календарних дні, згідно графіку. Даний договір є безстроковим.

Як вбачається з фотокопій розрахунково-платіжних відомостей за лютий-жовтень 2009 року /а.с.10-18/, позивачці нараховувалася заробітна плата в наступних розмірах: лютий 2009 р. –640,26 грн., березень 2009 р. – 640,26 грн., квітень 2009 р. –659,92 грн., травень 2009 р. –659,92 грн., червень 2009 р. –659,92 грн., липень 2009 р. –668,12 грн., серпень 2009 р. –668,12 грн., вересень 2009 р. –668,12 грн., жовтень 2009 р. разом з оплатою відпустки –368,55 грн., всього 5633,19 грн.

Відповідач в своєму запереченні на позовну заяву, а також представники відповідача в судовому засіданні вказують на те, що ця сума позивачу виплачена в повному обсязі.

Як вбачається з фотокопії довідки-обстеження Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради № 417-ВП від 11.11.2009 р. /а.с.28-30/, проведеним обстеженням ФОП ОСОБА_2 за жалобою ОСОБА_1 була встановлена робота у святкові (24.08.2009 р.) та неробочі дні (09.03.2009 р., 11.05.2009 р., 08.06.2009 р.). Дані про виплату заробітної плати відсутні. На протязі 2009 року актами ревізій були зафіксовані факти нестачі товарно-матеріальних цінностей. Власником не була покладена матеріальна відповідальність за це на продавців продовольчих товарів, дисциплінарні стягнення до продавців не застосовувались. З 01.10.2009 р., без попереднього повідомлення, ОСОБА_1 була відправлена власником в щорічну основну відпустку, з подальшим звільненням.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання представників відповідача на те, що заробітна плата виплачувалась, але не в повному обсязі, оскільки з заробітної плати утримувались кошти на погашення нестачі грошей в касі магазину після акту звірки та обліку суд вважає необґрунтованими, оскільки такі утримання з заробітної плати позивачки за нестачу товарно-матеріальних цінностей не підтверджені відповідними наказами або розпорядженнями відповідача.

Відповідачем та її представниками не надані суду докази, які підтверджують виплату позивачу нарахованої заробітної плати та оплати щорічної відпустки під розпис, а їх доводи про те, що під час роботи позивача були нестачі грошових коштів та товару, надані ними акти, розрахунки, розписки свідчать про наявність нестач та їх розмір, а не про сплату позивачці заробітної плати, тому суд вважає, що сума нарахованої позивачу заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на її користь в повному обсязі, в розмірі 5633,19 грн.

Свідок ОСОБА_6 пояснила в судовому засіданні, що вона з 2008 року працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця, графік роботи –один тиждень робочий, один тиждень вихідний, з 07 години по 20 годину. Вона та інші продавці, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_7, брали в касі магазину гроші, а коли про це стало відомо, суму нестачі розподілили на них трьох. Перерахунок в магазині робили кожного тижня, спочатку були невеликі нестачі, але потім сума зростала. Після закінчення робочого дня вони перераховували гроші та отримували свої гроші. Заробітну плату вона отримувала неофіційно. Зі слів Бобирь їй відомо, що позивача не допускали до роботи за нестачу товарів та грошей. Їй відомо, що позивач брала гроші для погашення кредиту та на особисті потреби.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що працювала разом з позивачем у ФОП ОСОБА_2 продавцем. Заробітну плату їм не виплачували. В жовтні 2009 року їм сказали, щоб вони не виходили на роботу до з’ясування обставин нестачі. Про нестачі їй нічого невідомо. Переоблік робила ОСОБА_2 В розрахунково-платіжних відомостях вона про отримання грошей не розписувалася. Позивач зверталася до відповідача з проханням виплатити заробітну плату, однак відповідач не стала з нею розмовляти.

Відповідач та її представники вказують на те, що трудові стосунки з позивачкою були припинені за власною ініціативою ОСОБА_1 в жовтні 2009 року, однак це не відповідає дійсності, оскільки повністю спростовується поясненнями свідка ОСОБА_7 та довідкою-обстеженням УПСЗН Мелітопольської міської ради № 417-ВП від 11.11.2009 р.

Згідно зі ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Трудовий договір укладений між позивачем та відповідачем на невизначений строк, його не розірвано, тобто він є діючим, тому відповідач, в порушення вимог ст.46 КЗпП України, відсторонила позивача від роботи без законних підстав, з власної ініціативи із зупиненням виплати заробітної плати, тому суду вважає вимоги позивача про стягнення на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу обґрунтованими.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП України).

          Позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.10.2009 року по 02.03.2011 року, тобто за 345 днів.

Згідно з п.2 Постанови Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати»середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати позивачки слід враховувати нарахування їй заробітної плати за серпень та вересень 2009 року.

Як вбачається з відомостей нарахування заробітної плати за цей час, заробіток ОСОБА_1 за місяць становить 668,12 грн., а середньоденний заробіток, з урахуванням фактично відпрацьованих 42 днів у серпні та вересні 2009 р., складає 31,81 грн. ((668,12+668,12):42=31,81 грн.).

          Таким чином на користь позивачки слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за 16 місяців, тобто 345 днів, що складає 10974,45 грн. (31,81 грн./день х 345 днів = 10974,45 грн.).

Згідно з ч.1 ст.107 КЗпП України, робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі.

Як вбачається з фотокопій зазначеної вище довідки-обстеження № 417-ВП від 11.11.2009 р. та табелів робочого часу /а.с.20,22,23,25,28-30/, позивач працювала у неробочі дні, 09.03.2009 р., 11.05.2009 р., 08.06.2009 р. та у святковий день, 24.08.2009 р., однак нарахування заробітної плати за ці дні позивачці проведено в одинарному розмірі.

За роботу у святковий день 24.08.2009 року позивачці не донараховано 34,31 грн. При цьому, для нарахування середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Таким чином, враховуючи заробітну плату за червень та липень 2009 року, що відповідно є 750 грн. та 760 грн. (750+760=1510) на кількість робочих днів за цей час, згідно з табелями робочого часу, що становить 44 робочих дні (23+21=44). Таким чином, середньоденна заробітна плата за серпень 2009 року складає 34,31 грн. (1510:44=34,31).

За роботу у неробочий день 09.03.2009 року позивачу не донарахована заробітна плата в розмірі 40,33 грн. (726 грн. заробітна плата за фактично відпрацьований час у лютому 2009 року : 18 фактично відпрацьованих робочих днів за цей період), однак, суд вважає необхідним стягнути з відповідача суму в розмірі 35,84 грн., в межах заявлених позовних вимог.

За роботу у неробочий день 11.05.2009 року не донарахована заробітна плата становить 34,32 грн. (726 грн. заробітна плата за березень 2009 р. + 750 грн. заробітна плата за квітень 2009 р. = 1476 грн.) : 43 робочі дні за цей час (21+22) = 34,32 грн.).

За роботу у неробочий день 08.06.2009 року не донарахована заробітна плата становить 36,58 грн. (750 грн. заробітна плата за травень 2009 р. + 750 грн. заробітна плата за квітень 2009 р. = 1500 грн.) : 41 робочий день за цей час (20+21) = 36,58 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти за працю в неробочі та святкові дні в розмірі 141,05 грн. (34,31+35,84+34,32+36,58), які також визнані відповідачем.

Загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 16748,69 грн. (5633,19 грн. заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати + 10974,45 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу + 141,05 грн. заробітної плати за роботу у неробочі та святкові дні).

Відповідачем та її представниками не надані належні докази в обґрунтування їх вимог про те, що позивачці виплачувалася заробітна плата, та те, що трудовий договір між сторонами було розірвано.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються також матеріалами справи, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає також стягненню судовий збір, в розмірі 188,20 грн.

Керуючись ст.21, 46, 107, 233 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.10, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, коштів за працю у святкові та вихідні дні та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу –задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер ФОП ЄДР 20009295002, місце проживання якої: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (Запорізька область, Мелітопольський район, с.Мордвинівка, вул.50 років Жовтня, 16) заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в розмірі 5633 (п’ять тисяч шістсот тридцять три) гривні 19 копійок, середній заробіток за час вимушеного прогулу, в розмірі 10974 (десять тисяч дев’ятсот сімдесят чотири) гривні 45 копійок, заробітну плату за роботу у неробочі та святкові дні, в розмірі 141 (сто сорок одна) гривня 05 копійок, а всього 16748 (шістнадцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 69 копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, в розмірі 188 (сто вісімдесят вісім) гривень 20 копійок, перерахувавши їх на р/р 31215206700013 в Мелітопольському УДК ГУДКУ у Запорізькій області, код ЄДРПОУ суду 36969096, одержувач коштів: державний бюджет м.Мелітополь, 22030001, код отримувача (код ЄДРПОУ) 34676932, МФО 813015, призначення платежу: судовий збір.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                                                       В.І.БАРАНОВ