Постанова № 2029045, 18.07.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 год. 51 хв.

18.07.2008 р.                                                                                                     № 3/392

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є. при секретарі судового засідання Серпутько Т. С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом           Національного музею Тараса Шевченка до          Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про          скасування рішення У судовому засіданні 18 липня 2008 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Національний музей Тараса Шевченка (надалі –Позивач, Музей) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі - Відповідач) про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0005472305 від 14 червня 2007 року (надалі –спірне рішення).

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідачем неправомірно нараховані Позивачу штрафні санкції за порушення законодавства про патентування деяких видів підприємницької діяльності.

В судовому засіданні представники Позивача зазначили про те, що Відповідач неправомірно посилається на Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», оскільки норми цього закону не можуть бути застосовані до діяльності Музею через те, що ним регулюються засади застосування до юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, а Музей є державним неприбутковим закладом і фінансується виключно із державного бюджету України, у нього відсутнє госпрозрахункове підприємство, яке могло б отримувати прибуток. Музей не займається торгівельною діяльністю, визначеною статтею 3 «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», так як за своїми функціональним призначенням та статутними цілями має інші завдання, визначені чинним законодавством України.

Представники Позивача зазначили також, що перелік платних послуг, які можуть ним надаватись, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України № 534 від 5 червня 1995 року «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись закладами культури і мистецтв, заснованих на державній та комунальній власності». До такої послуги входить плата за відвідування Музею шляхом реалізації квитків, до вартості якої входить і вартість бахіл, як обов’язкового елементу такого відвідування. Зазначена послуга, як і інші надані Музеєм послуги, ніяким чином не відносяться до підприємницької діяльності, а є обов’язковим та невід’ємним елементом послуги, визначеної ст. 13 Закону України «Про музеї та музейну справу».

З урахуванням зазначеного, Позивач просить скасувати рішення Відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0547 2305 від 14 червня 2007року.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1740 грн. 00 коп. за не придбання відповідного торгового патенту, є правомірним.

Також вказав на те, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формі власності»№ 534 від 5 червня 1997 року, не передбачено продаж товарів, що сприяють збереженню державного майна.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В

Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»та Законом України «Про музеї і музейну справу».

5 червня 2007 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу Національним музеєм Тараса Шевченка.

За результатами вказаної перевірки було складено Акт без № від 5 червня 2007 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі –Акт перевірки), в якому зазначено про порушення Позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

          Згідно вказаного акту Відповідач, на підставі пункту 11 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та згідно з абзацом 4 пункту 1 статті 8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», рішенням № 0005472305 від 14 червня 2007року застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 1740,00 грн.

Застосування штрафних санкцій здійснено на підставі того, що Позивач здійснював реалізацію товару (бахіл) за готівкові кошти без наявності патенту на право здійснення діяльності в сфері роздрібної торгівлі. За таких обставин Відповідач дійшов висновку про порушення Позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

Вказаний висновок є неправомірним і судом не приймається з урахуванням наступного.

Як свідчить зміст спірного рішення та Акту перевірки, нарахування штрафних санкцій здійснено Відповідачем за порушення Позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»на підставі абзацу 4 пункту 1 статті 8 вказаного Закону, правомірність застосування яких з точки зору діючого законодавства України та фактичним обставинам справи і необхідно вивчити в даному випадку.

У відповідності до пункту 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»(надалі –Закон про патентування) патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Відповідно до статті 2 Закону про патентування, торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 2 статті 3 Закону про патентування під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

У відповідності із статтею 1 вказаного Закону об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті.

Таким чином, вказаними нормами встановлюється декілька особливих умов, за наявності яких діяльність суб’єкта підлягає патентуванню: а саме діяльність має бути торгівельною, здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності, у пунктах продажу товарів.

Статтею 8 вказаного Закону визначена міра відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність за здійснення такої діяльності без одержання відповідного торгового патенту, а саме сплата штрафу у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.

Таким чином, для притягнення до відповідальності згідно з абзацом 4 частини 1 ст. 8 Закону про патентування необхідним є встановлення факту здійснення позивачем, як суб’єктом підприємництва, торгівельної діяльності, а саме факту продажу товарів, без наявності відповідного патенту.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно із статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 52 ГК України визначає некомерційне господарювання як самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

У відповідності до пункту 1.1 Статуту Національного музею Тараса Шевченка, затвердженого Наказом Міністерства Культури і мистецтв України № 165 від 25 березня 2003 року, Позивач є культурно-освітнім і науково-дослідним закладом, що має національне значення і створений для наукового комплектування, зберігання, вивчення та популяризації творчої спадщини видатного українського громадського й культурного діяча, поета й художника Тараса Григоровича Шевченка.

Пунктом 1.6 Статуту позивача визначено, що Музей є неприбутковою організацією, що діє у сфері культури.

Серед видів діяльності, які здійснює Позивач у відповідності з пунктом 2.2 Статуту, відсутня торгівельна діяльність.

Позивач здійснює свою економічну діяльність за кодом 02226116 згідно із Загальнодержавним класифікатором видів економічної діяльності України, затвердженим наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 року № 441, вид діяльності за КВЕД –92.52.0 –діяльність музеїв та охорона історичних місць і будівель. За своєю організаційно –правовою формою Позивач є державною організацією. Це підтверджується Довідкою Головного управління статистики у м. Києві (яка є в матеріалах справи).

Відповідно до статті 12 Закону України «Основи законодавства України про культуру»суб'єктами діяльності у сфері культури є державні і приватні заклади, підприємства, організації і установи, що діють у сфері культури. Діяльністю у сфері культури є:

створення, розповсюдження і популяризація творів літератури та мистецтва;

збереження та використання культурних цінностей;

естетичне виховання;

організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про музеї і музейну справу» музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про музеї і музейну справу»фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та коштів підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян. Додатковими джерелами фінансування музеїв є:плата за відвідування музеїв і виставок;кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та громадян;прибутки від реалізації сувенірної продукції, видавничої діяльності;плата за кіно- і фотозйомки; інші джерела, в тому числі валютні надходження, відповідно до законодавства України.

Пунктами 4.1 та 4.2 Статуту передбачено, що діяльність Позивача здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти Музею формуються за рахунок: асигнувань з Державного бюджету України; надходження від вхідної плати, проведення екскурсій, від реалізації видань, творчої сувенірної продукції, інших платних послуг населенню; надходження за виконану роботу, проведення заходів за угодами з державними та громадськими організаціями, підприємствами, установами; добровільних і благодійних внесків і подарунків українських і іноземних юридичних і фізичних осіб; інших надходжень, не заборонених законодавством.

Таким чином, матеріали справи підтверджують те, що Позивач є неприбутковою організацією, його діяльність не спрямована на отримання прибутку, а отже він не є суб’єктом підприємницької діяльності; статутними документами Позивача не передбачено здійснення торгівельної діяльності.

Підпунктом 13 пункту 1 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формі власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1997 р. № 534, встановлено право позивача встановлення плати за обслуговування екскурсійних груп і окремих відвідувачів на територіях та в приміщеннях музеїв, постійних експозицій, виставок. Крім того, статтею 13 Закону України «Про музеї і музейну справу»та пунктом 42 Статуту Позивача визначене право встановлення плати за відвідування музею, кошти від чого використовуються для забезпечення діяльності Музею.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»дане визначення продажу товарів (п. 1.31) –як будь-яких операцій, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивачем не здійснювався продаж товару (бахіл), оскільки право власності на них не передається, а оскільки використання бахіл є необхідним для збереження майна Музею, вартість їх використання включається Позивачем до вартості послуги з відвідування Музею.

Як підтверджується Актом перевірки б/н від 5 червня 2007 року, у графі 22 –«Перевіркою встановлено факт реалізації товару (робіт, послуг)»поставлено прочерк, «вартість якого становить»- поставлено також прочерк. Водночас, перевіряючими у графі: «Перевіркою встановлено» зазначено, що підприємство здійснює реалізацію квитків та товарів (бахіл) за готівкові кошти з проведенням розрахункових операцій.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність порушення Позивачем пункту 1 статті 3 Закону про патентування та підстав до притягнення його до відповідальності згідно із абзацом 4 пункту 1 статті 8 вказаного Закону, оскільки Позивач не є суб’єктом підприємницької діяльності, не здійснює торгівельну діяльність, а реалізація бахіл не є операцією з продажу товару.

Таким чином, оскаржуване повідомлення-рішення № 0005472305 від 14 червня 2007 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, винесене Відповідачем без врахування фактичних обставин справи та в результаті невірного тлумачення норм чинного законодавства, а тому є неправомірним.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було доведено обставин, які стали підставою для прийняття рішення від № 0005472305 від 14 червня 2007 року, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

Адміністративний позов задовольнити повністю.

1. Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14 червня 2007 року № 0005472305.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Національного музею Тараса Шевченка (ідентифікаційний код 02226116, адреса: 01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 12, р/р 35213001000954 в УДК у м. Києві, МФО 820019) судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська