Ухвала суду № 2028890, 28.07.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ              УКРАЇНИ

28 липня 2008 року                                                                                                    м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Пліша М.А. та Заверухи О.Б.,

при секретарі –             Романишин О.Р.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

прокурора -                  Ярчака І.С., посвідчення № 121,

пред-ків позивача -       Філіппової О.М., довіреність від 25.07.2008р.,

                                   Алексійчук О.Г., довіреність від 25.06.2008р.,

пред-ків відповідача -   Федорчука В.В., довіреність № 11451/10/10-017 від 25.07.2008р.,

                                   Федоришина Р.М., довіреність № 800/10/10-017 від 22.01.2008р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Славутської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької обл. та Заступника прокурора Хмельницької обл. в інтересах держави в особі Славутської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Хмельницької обл. від 02.10.2007р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «СВ 2Т» до Славутської об’єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ Хмельницької обл., з участю прокуратури Хмельницької обл., про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

07.06.2007р. позивач ТзОВ «СВ 2Т» звернувся до суду з адміністративним позовом (Т.1, а.с.2-7), в якому, із врахуванням поданих під час розгляду справи доповнень до позовних вимог (Т.1, а.с.102, Т.3, а.с.94), просить скасувати податкові повідомлення-рішення Славутської ОДПІ № 0000282301/0 від 21.02.2007р., № 0000282301/1 від 26.04.2007р., якими позивачу визначені податкові зобов’язання по податку на прибуток в сумі 1538130 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 850068 грн. та штрафні санкції в розмірі 688062 грн. 30 коп.; податкові повідомлення-рішення Славутської ОДПІ № 0000292301/0 від 21.02.2007р. і № 0000292301/1 від 26.04.2007р., якими позивачу визначені податкові зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 68643 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 45756 грн. та штрафні санкції в розмірі 22878 грн.

Постановою господарського суду Хмельницької обл. від 02.10.2007р. заявлений позов задоволено; визнано неправомірними і скасовані податкові повідомлення-рішення Славутської ОДПІ № 0000282301/0 від 21.02.2007р., № 0000282301/1 від 26.04.2007р., № 0000292301/0 від 21.02.2007р. і № 0000292301/1 від 26.04.2007р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 03 грн. 40 коп. судового збору (Т.4, а.с.135-137).

Не погодившись із винесеною постановою, її оскаржили Славутська ОДПІ та Заступник прокурора Хмельницької обл. в інтересах держави в особі Славутської ОДПІ.

У своїй апеляційній скарзі Славутська ОДПІ, покликаючись на неповне з’ясування доказів по справі, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити.

Апелянт вказує, що на дату подання митних декларацій митному органу позивачем була визначена база оподаткування ПДВ і виходячи із визначеної бази оподаткування нараховується відповідна сума зобов’язань; однак, всупереч вимогам п.1.6 ст.1, пп.7.5.2 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємство визначило податкові зобов’язання, виходячи із договорів, укладених з фізичними особами, а не на основі бази оподаткування – митної вартості. Податковим органом під час перевірки був виявлений факт необґрунтованого зменшення вартості імпортованого товару, задекларованого позивачем з метою оподаткування на митній території України.

В частині вирішення позовних вимог, що торкаються визнання неправомірними податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств, то господарським судом не враховані вимоги пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Твердження суду про реалізацію кузовів до автомобілів на митній території України фізичним особам згідно біржових контрактів не відповідає фактичним обставинам справи; під час розгляду справи суд необґрунтовано відхилив клопотання податкового органу щодо витребування від позивача додаткових доказів (Т.4, а.с.141-145).

З аналогічних мотивів апеляційну скаргу подав Заступник прокурора Хмельницької обл., який просить скасувати рішення суду першої інстанції, винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Додатково зазначає, що мета, факт придбання і передачі, реальної оплати товару та використання у власній господарській діяльності – є обставинами, що мають правове значення для вирішення розглядуваного спору, а тому повинні детально досліджуватися при розгляді справ, чого судом зроблено не було при винесенні оскаржуваного рішення (Т.4, а.с.146-149).

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора і представників відповідача на підтримання поданих апеляційних скарг, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Славутської ОДПІ проведена планова виїзна комплексна документальна перевірка ТзОВ «СВ 2Т»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.07.2005р. по 30.09.2006р., за результатами якої складено Акт перевірки № 146/23-31259079 від 02.02.2007р. (Т.1, а.с.8-39).

Із змісту складеного Акта перевірки слідує, що з вересня 2005 року по вересень 2006 року включно ТзОВ «СВ 2Т»імпортувало на митну територію України кузови до легкових автомобілів згідно укладених з нерезидентами контрактами № 15/05/06 від 15.05.2006р., № 18/08/05 від 18.08.2005р., № 05/10 від 05.10.2005р., № 17/10 від 17.10.2005р., № 01.01.06 від 01.01.2006р., що підтверджується вантажними митними деклараціями (Т.1, а.с.46, 50, 54, Т.2, а.с.32-150, Т.3, а.с.1-87, Т.4, а.с.125-126).

На момент митного оформлення кузовів до легкових автомобілів підприємство заявляло митні ціни, що перевищували ціни поставки, зазначені у фактурних документах; при розмитненні вказаних кузовів позивач сплачував митним органам податки із митної вартості товарів, яка визначена в графі 12 вантажної митної декларації /ВМД/, при цьому митна вартість є вищою від фактурної вартості, що вказана в графі 22 ВМД.

Виходячи з наведеного, податковим органом зроблено висновок про те, що вказана у ВМД ціна кузова до легкового автомобіля є початковою ціною з метою оподаткування на території України і не може бути меншою при подальшій реалізації такого товару.

Відповідачем в ході перевірки виявлено порушення вимог п.1.20.5 ст.1, пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та заниження податку на прибуток в сумі 850068 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2005 року – 1515 грн., за IV квартал 2005 року – 113402 грн., за І квартал 2006 року – 131787 грн., за ІІ квартал 2006 року – 320307 грн., за ІІІ квартал 2006 року – 28357 грн.

Також виявлено порушення вимог п.1.8 ст.1, пп.3.1.2 п.3.1 ст.3, п.4.1. і п.4.3. ст.4, пп.7.3.6 п.7.3, пп.7.5.2 п.7.5, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 669045 грн.; окрім цього позивачем неправомірно заявлялося бюджетне відшкодування по вищевказаних операціях, яке відображалося в податкових деклараціях, поданих платником податків за серпень і вересень 2006 року (Т.1, а.с.122-126).

На підставі вищевказаного Акту і за наслідками адміністративного оскарження (Т.1, а.с.84-88, Т.3, а.с.95-100) податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000282301/0 від 21.02.2007р., № 0000282301/1 від 26.04.2007р., якими позивачу визначені податкові зобов’язання по податку на прибуток в сумі 1538130 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 850068 грн. та штрафні санкції в розмірі 688062 грн. 30 коп.; податкові повідомлення-рішення № 0000292301/0 від 21.02.2007р. і № 0000292301/1 від 26.04.2007р., якими позивачу визначені податкові зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 68643 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 45756 грн. та штрафні санкції в розмірі 22878 грн. (Т.1, а.с.40-43).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що на момент митного оформлення кузовів до легкових автомобілів підприємством декларувалися митні ціни, які перевищували ціни поставки, визначені в зовнішньоекономічних контрактах та зазначені у фактурах. При розмитненні кузовів до легкових автомобілів позивач сплачував митним органам податок на додану вартість із митної вартості товарів, яка визначена в графі 12 ВМД.

Реалізація кузовів до легкових автомобілів на території України здійснювалася по договірній вартості фізичним особам відповідно до договорів і біржових контрактів купівлі-продажу транспортних засобів (Т.1, а.с.45, 49, 53, Т.4, а.с.41-124), при цьому договірна вартість складалася із первісної вартості та націнки, що відповідає вимогам ст.9 П(С)БО 9 «Запаси».

Позивачем також сформовано первісну вартість кузовів у відповідності до чинного законодавства: товар оприбуткований по фактурній вартості, до вартості товару включене ввізне мито, митний збір та транспортні витрати.

Відповідно до Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р. «Про оподаткування прибутку підприємств»:

п.1.20.1 - якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

п.1.20.2. - для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

п.1.20.8 - обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

п.1.32. господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

п.4.1. ст.4 - валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

п.5.1. ст.5 - валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

п.7.4.1 п.7.4. ст.7 - доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість»:

п.1.18. - звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

п.4.1. ст.4 - база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затв. наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р., митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Як свідчать матеріали справи (договори купівлі-продажу, біржові контракти), саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізовував кузови до легкових автомобілів; доказів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу суду не представлено.

Матеріали справи свідчать й про те, що податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України кузовів до легкових автомобілів згідно вимог п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Працівники відповідача дійшли висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як «митна вартість» та «звичайна ціна» при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Відповідно до п.1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Покликання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Хибним також є твердження апелянтів про те, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару митна вартість та звичайна ціна ототожнюються.

За таких обставин колегія суддів вважає, що нарахування податкових зобов’язань на кузови до легкових автомобілів, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не грунтується на вимогах чинного законодавства. Оскільки безпідставними є нарахування спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов’язань, то відсутні відповідно й правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

Колегією суддів враховується й те, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Хмельницької обл. та Заступника прокурора Хмельницької обл. в інтересах держави в особі Славутської об`єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Хмельницької обл. від 02.10.2007р. залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:                                                                                                   Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                            Пліш М.А.

Заверуха О.Б.