Постанова № 20267746, 07.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.12.11 місто Севастополь Справа №2а-1522/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: головуючого судді - Прохорчук О.В.;

суддів: Водяхіна С.А., Мінько О.В.,

секретар судового засідання Олійник С.О.,

за участю:

позивачки не зявилась,

представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі ОСОБА_1, довіреність № 252/1 від 18.10.2011,

представника відповідача - Державної судової адміністрації України ОСОБА_1, довіреність № 10-4043/11 від 21.06.2011,

представника відповідача - Державного казначейства України не зявився,

представника третьої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду - не зявився,

представника третьої особи - Кабінету Міністрів України не зявився,

представника третьої особи - Міністерства фінансів України не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 доТериторіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України,Державного казначейства України, треті особи: Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України,про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України,Державного казначейства Українипро: визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України щодо допущення несплати частини заробітної плати працюючих суддів; зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»у сумі 160662,00 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України та Державної судової адміністрації України несплаченої частини заробітної плати за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 у розмірі 160662,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка - суддя Севастопольського апеляційного господарського суду з 01.01.2010 по 31.03.2011 отримувала значно меншу заробітну плату, ніж передбачена діючим законодавством, а саме - з обмеженням, встановленим пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 гривні; заборгованість позивачці не виплачена, чим порушені її конституційні права на оплату праці суддів.

Свою правову позицію позивачка обґрунтовує посиланням на статті 126, 130 Конституції України, статтю 44 Закону України “Про статус суддів”, статтю 14 Закону України “Про судоустрій України”, статтю 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 “Про оплату праці суддів”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.05.2011 відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України.

Іншою ухвалою суду від 11.05.2011 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивачка, представники відповідача Державного казначейства України та третіх осіб: Севастопольського апеляційного господарського суду, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать підписи на відповідних поштових повідомленнях. Позивачка у адміністративному позові просила суд розглянути справу за її відсутністю. Міністерство фінансів України надіслало заперечення на позов, у яких просить справу розглянути у відсутність його представника. Державне казначейство України надіслало письмові пояснення за позовом, у яких також просить справу розглянути у відсутність його представника. Інші учасники судового процесу про причини неприбуття суд не повідомили.

Суд ухвалив розглянути справу у відсутність незявившихся осіб за наявними в ній доказами.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України та Державної судової адміністрації України проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмовому вигляді. Вважає належними відповідачами у даній справі Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України “Про призначення суддів” від 29.06.1998 № 711/98 ОСОБА_2 призначено на посаду судді арбітражного суду міста Севастополя строком на пять років.

Указом Президента України “Про призначення суддів” від 20.08.2001 № 688/2001 ОСОБА_2 призначено у межах пятирічного строку на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду.

Постановою Верховної Ради України від 09.07.2003 № 1073-IV позивачку обрано безстроково на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду.

Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 № 5038-20486 ОСОБА_2 дійсно з 04.09.2001 працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду з нарахуванням заробітної плати згідно штатного розпису суду.

Статтями 126, 130 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктами 7, 8 частини 4, частиною 6 статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”№ 2453-VI від 07.07.2010, який набрав чинності 30.07.2010, визначено, що незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Відповідно до частин 1, 2 статті 44 Закону України “Про статус суддів” (Закон втратив чинність, крім частин 1-4 статті 44, які втрачають чинність з 01.01.2012) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів” (з 01.09.2008 назву постанови викладено у наступній редакції - “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, а також (з 01.03.2008) розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Згідно з додатком 4 до зазначеної постанови посадовий оклад позивачки становить 8,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першою статті 3 Закону України “Про оплату праці” і відповідно до цієї норми мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Так, статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет на 2010 рік” установлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень на місяць, з 1 жовтня - 907 гривень на місяць, з 1 грудня - 922 гривні.

Статтею 22 Закону України “Про Державний бюджет на 2011 рік” установлено на 2011 рік мінімальну заробітну плату, зокрема, з 1 січня - 941 гривня.

Однак, Урядом України 31.12.2005 прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, постанову доповнено пунктом 41, за змістом якого розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

При оцінці зазначених обставин, судова колегія виходить з принципу законності, відповідно до якого, згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України в системі законодавства, а саме: її найвищою юридичною силою, а також загальновизнаним способом розвязання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 22 Конституції України є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тлумачення словосполучення “звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина”, що міститься у частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

До того ж, суд зазначає, що право на отримання заробітної плати не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення пункту 41 вказаної постанови фактично звужує зміст і обсяг права судді на підвищення розміру посадового окладу при підвищенні мінімальної заробітної плати, що, на думку колегії суддів, є порушенням права позивачки, яке має бути поновленим.

За таких обставин суд дійшов висновку про порушення прав позивачки на оплату праці у період з 01.01.2010 по 31.03.2011.

Згідно з довідками Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2011 № 5038-19002 та № 5038-19029, підписаними заступником голови суду та начальником фінансово-економічного відділу, позивачці за період роботи з 01.01.2010 по 31.12.2010 сума донарахованої заробітної плати склала 131986,00 грн.; за період роботи з 01.01.2011 по 31.03.2011 - 28676,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування.

Таким чином, несплачена сума заробітної плати ОСОБА_2 у період з 01.01.2010 по 31.03.2011 становить 160662,00 грн. (131986,00 грн. + 28676,00 грн.).

Зазначена сума несплаченої заробітної плати вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивачки за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Відповідно до статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Отже, оскільки позивачка мала право на належне матеріальне та соціальне забезпечення, її порушені права підлягають відновленню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 160662,00 грн. суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини другої статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету - “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів", від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів", наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

При таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 160662,00 грн. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України щодо допущення несплати частини заробітної плати працюючих суддів задоволенню не підлягають з тих підстав, що видатки за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” за спірний період не були зараховані з Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України, а отже і не могли сплачуватись позивачці Державною судовою адміністрацією України. Нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачена можливість заявлення позовних вимог до третьої особи у справі, а клопотання про залучення Міністерства фінансів України в якості співвідповідача у даній справі позивачкою не заявлялось.

Щодо позовних вимог про стягнення несплаченої частини заробітної плати з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, судова колегія зазначає наступне. Оскільки Законом України “Про судоустрій і статус суддів” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції (за винятком Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів) покладено саме на Державну судову адміністрацію України, то несплачена частина заробітної плати повинна бути стягнута саме з цього органу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобовязати Державне казначейство України (01014, місто Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, місто Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 160662,00 грн. (сто шістдесят тисяч шістсот шістдесят дві гривні) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Чертковій Ірині Валентинівні.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 (99011, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) у розмірі 160662,00 грн. (сто шістдесят тисяч шістсот шістдесят дві гривні).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_2 (99011, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами 1, 2 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Головуючий суддяО.В. Прохорчук

СуддіС.А. Водяхін

О.В. Мінько

Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 12 грудня 2011 року.