Постанова № 20266438, 19.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.10.11 місто СевастопольСправа №2а-2921/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Семенюк Є.Є,

за участю: представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача Волошиної О.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства “Морська техніка і сервісне обслуговування” до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2011 року приватне підприємство “Морська техніка і сервісне обслуговування” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001390231 від 05 вересня 2011 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 57468 гривень 40 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач провів позапланову перевірку незаконно, із грубими порушенням вимог податкового законодавства, акт по її результатах не може бути підставою для нарахування позивачеві сум податку на додану вартість та тим, що у відповідача не було законних підстав для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту позивача.

У судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у запереченнях.

Заслухавши думку учасників судового процесу, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за договором поставки № 0112-5 від 01 грудня 2010 року, укладеним між позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп” продавець (товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп”) зобовязується передати у власність покупця (приватне підприємство “Морська техніка і сервісне обслуговування”) товар (запчастини). При цьому виходячи зі змісту договору товар має постачатись саме продавцем.

Співробітниками відповідача з 02 червня 2011 року по 08 серпня 2011 року, на виконання постанови старшого слідчого Івершиної О.Н. від 28 липня 2011 року, було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідношенням з товариством з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп” за період з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2011 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 15 серпня 2011 року № 93/23-1/34301400/6615/10 (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки позивач до складу податкового кредиту включав суми по операціях з купівлі продажу продукції за податковими накладними, оформленими від імені товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп”. Сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року лютий 2011 року по податкових накладних, оформлених від товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп” склала 51755 гривень 00 копійок.

До перевірки позивачем не надано жодного документу, який би підтверджував рух товару від продавця (постачальника) до покупця та/або перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ.

Правовідносини, які виникають у звязку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (у відповідній редакції) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Водночас статті 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи підлягають обовязковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обовязкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна увязка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно з пунктом 18 Порядку “Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, всі складені екземпляри податкової накладної підписуються особою, уповноваженим платником податків здійснювати постачання товарів (послуг).

Таким чином, виходячи з системного аналізу викладених норм законодавства при підтверджені права платника на включення витрат до валових першочерговими вимогами є звязок діяльності підприємства з господарською діяльністю та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

При цьому наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, встановлення факту недійсності, у тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобовязань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції у розумінні податкового законодавства. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку учасників відповідної операції .

Аналогічна думка викладена у довідці Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість” від 15 квітня 2010 року та у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 “Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України”.

Оцінюючи обставини у даній справі, суд виходив з того, що перевіркою, проведеною Могилів-Подільською обєднаною державною податковою інспекцією, де з 16 вересня 2010 року перебуває на обліку товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Велес-Груп” встановлено неможливість фактичного здійснення цим товариством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з постачання товарів; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо. Крім того, матеріалами перевірки встановлено факт відсутності підприємства та будь-якого з його посадових осіб або представників за місцезнаходженням.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою недійсності правочину (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 626, статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частинами першою, другою 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За договором поставки № 0112-5 від 01 грудня 2010 року товар мав поставлятись саме продавцем, у якого за даними перевірки було встановлено відсутність фактичної можливості здійснення поставки товару через відсутність будь-яких ресурсів.

Доводи позивача, щодо незаконність проведення перевірки правниками державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя не беруться судом до уваги та спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Як було встановлено судом перевірку приватного підприємства “Морська техніка і сервісне обслуговування” було проведено на виконання постанови старшого слідчого Івершиної О.Н. від 28 липня 2011 року.

Крім того, перед початком перевірки директору приватного підприємства “Морська техніка і сервісне обслуговування” ОСОБА_2 було вручено направлення на перевірку від 01 серпня 2011 року № 690/01-057, що підписане директором, та наказ від 28 липня 2011 року № 1144 про проведення перевірки, про отримання якого також свідчить підпис директора підприємства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 70 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представників позивача щодо неправомірності дій державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис)О.О. Кириленко Постанову складено у повному обсязі

24 жовтня 2011 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко