Постанова № 20266240, 19.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.10.11 місто СевастопольСправа №2а-2716/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Семенюк Є.Є,

за участю: представника позивача Омельчук Т.І.,

представників відповідача: Мількова Н.О., Чередниченко О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронний Сервіс” до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсним податкового-повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю “Охоронний Сервіс” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000530231 від 06 травня 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення рішення № 0000530231 від 06 травня 2011 року не засноване на законі, заниження податкового кредиту позивачем вказано необґрунтовано, оскільки сума податку на додану вартість перерахована у повному обсязі позивачем на рахунок підрядчика. Ця сума була включена в оплату наданих підрядчиком послуг з ремонту приміщень і підтверджується платіжними документами.

У судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позову з підстав викладених у позові.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши думку учасників судового процесу, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання постанови старшого слідчого з особливо важливих справ відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у місті Севастополі від 16 березня 2011 року проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з приватним підприємством “Вітмар-М” за період з липня по 2009 року по січень 2011 рік.

За результатами перевірки встановлено порушення частин першої та пятої статті 203, статті 215, частини першої статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України у частині дотримання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що виразилось у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 25 334 гривень 00 копійок за звітний період перший квартал 2010 року.

Зазначені порушення документально зафіксовані в акті перевірки державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про результати документальної невиїзної перевірки № 39/231/35060388/3156/10 від 20 квітня 2011 року.

06 травня 2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000530231 про донарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 61402 гривні 92 копійки, у тому числі за основним платежем 49122 гривень 34 копійки, за штрафними (фінансовими) санкціями 12280 гривень 59 копійок.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та приватним підприємством “Вітмар-М” був укладений договір підряду №9Т від 01 лютого 2010 року про виконання ремонтно-будівельних робіт з ремонту офісних приміщень за адресою: вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь. Договірна вартість робіт складає 214806 гривень 00 копійок у тому числі податок на додану вартість у сумі 35801 гривні 00 копійок. Всього роботи проведені на суму 152000 гривень 00 копійок. Замовником у договорі зазначено приватне підприємство “Вітмар-М”, підрядчиком зазначений позивач, але податкові накладні видавались приватним підприємством “Вітмар-М” на користь позивача та відповідно до акту здачі-приймання робіт № ВМ-0000106 від 31 березня 2010 року на загальну суму ремонту приміщень за адресою: вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь 152000 гривень 00 копійок з податком на додану вартість замовником є позивач, а підрядчиком приватне підприємство “Вітмар-М”.

Представник позивача пояснила, що у договорі була допущена технічна помилка.

Згідно умов договору приватне підприємство “Вітмар-М” виписало наступні податкові накладні: від 28 лютого 2010 року № 38 ремонт приміщень по вулиці Шабаліна, 6 вартість 63333 гривні 33 копійки, податок на додану вартість 12666 гривень 67 копійок; від 22 березня 2010 року № 55 ремонт приміщень по вулиці Шабаліна, 6 вартість 63333 гривні 33 копійки, податок на додану вартість 12666 гривень 67 копійок, всього на 152000 гривень 00 копійок.

Правовідносини, які виникають у звязку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (у відповідній редакції) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Водночас статті 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи підлягають обовязковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обовязкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна увязка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно з пунктом 18 Порядку “Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, всі складені екземпляри податкової накладної підписуються особою, уповноваженим платником податків здійснювати постачання товарів (послуг).

Таким чином, виходячи з системного аналізу викладених норм законодавства при підтверджені права платника на включення витрат до валових першочерговими вимогами є звязок діяльності підприємства з господарською діяльністю та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

При цьому наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, встановлення факту недійсності, у тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобовязань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції у розумінні податкового законодавства. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку учасників відповідної операції .

Аналогічна думка викладена у довідці Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість” від 15 квітня 2010 року та у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 “Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України”.

Оцінюючи обставини у даній справі, суд виходив з того, що перевіркою, проведеною державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя, де з 19 січня 2009 року перебуває на обліку приватне підприємство “Вітмар-М”, встановлено неможливість фактичного здійснення цим підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо.

До того ж, з урахуванням матеріалів кримінальної справи № 110001, порушеної прокуратурою міста Севастополя 05 січня 2011 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, перевіркою державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя встановлено, що у період з липня 2009 року на території міста Севастополя та міста Києва невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності - ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємства юридичної особи і зареєстрували на імя ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватне підприємство “Вітмар-М” (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, місто Севастополь).

При реєстрації приватного підприємства “Вітмар-М” використовувався цивільний паспорт на імя ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_2, виданий 23 червня 2005 року Поліським РВ ГУ МВС України в Київській області. Однак, відповідно до зібраної у ході перевірки інформації, громадянин ОСОБА_4 помер у 2007 році, що підтверджується довідкою від 31 жовтня 2007 року №834/Д Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у місті Києві та інформацією Управління карного розшуку ГУ МВС України у місті Києві від 31 грудня 2010 року № 4/7354.

Крім того, факт смерті ОСОБА_4 підтверджується постановою Подільського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2008 року у справі № 1-П-319/08, якою кримінальну справу № 77-00133 стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України, закрито у порядку пункту 8 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України у звязку зі смертю обвинуваченого.

Статтями 91, 92 Цивільного кодексу України встановлена цивільна правосубєктність юридичної особи.

Так, відповідно до частини першої статті 91 зазначеного Кодексу юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обовязки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно зі статтею 203 Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина пята).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною другої зазначеної статті Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, ОСОБА_4, який зареєстрований у якості директора приватного підприємства “Вітмар-М”, за фактом смерті та за відсутності на підприємстві інших працівників, не міг здійснювати господарську діяльність від імені підприємства, у тому числі укладати та підписувати договори, виписувати податкові накладні тощо, а також фактично здійснювати господарські операції з виконання договору підряду № 9Т від 01 лютого 2010 року. З урахуванням цього, укладений між приватним підприємством “Вітмар-М” та позивачем правочин суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: щодо цивільної дієздатності особи, яка здійснює правочин (оскільки особа, від імені якої була виписана податкова накладна, померла ще до того, як було зареєстровано підприємство), а також щодо вільного та такого, що відповідає внутрішній волі волевиявлення учасника правочину (у ОСОБА_4 як у директора приватного підприємства “Вітмар-М” взагалі не було і не могло бути волевиявлення на здійснення правочинів з позивачем).

Крім того, судом приймається до уваги, що у ході подальшого слідства у справі № 110001 було порушено кримінальну справу щодо встановлених осіб за частиною третьою статті 28, статті 205, статті 358, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

Слідством встановлено, що після реєстрації ряду фіктивних підприємств, у тому числі приватного підприємства “Вітмар-М”, членами злочинного угрупування зазначені підприємства використовувались для здійснення своєї злочинної діяльності надання послуг по “конвертації” коштів, тобто перетворення безготівкових коштів у готівку, мінімізації податкових зобовязань контрагентів і ухилення ними від сплати податків в особливо великих розмірах. З цією метою обвинувачені особи надали в банківські установи міста Севастополя копії реєстраційних документів приватного підприємства “Вітмар-М”, картки зі зразками підробленого підпису громадянина ОСОБА_4, копії паспорту громадянина ОСОБА_4 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, подали заяву про відкриття банківських рахунків від імені громадянина ОСОБА_4 Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на сприяння підприємствам-контрагентам у мінімізації податкових зобовязань, що підлягають сплаті до бюджету, надання вказаним фіктивним підприємствам легального статусу, обвинувачені особи незаконно підписували та надавали до податкових органів по місцю реєстрації фіктивних підприємств документи податкової звітності. Податкова звітність, надана до державної податкової інспекції у Гагарінському районі за період з липня 2009 року по грудень 2010 року приватним підприємством “ВітмарМ” завірена печаткою цього підприємства, та в рядку “керівник” вказано ФІП ОСОБА_4, та підпис. Так, у період з липня 2009 року по серпень 2010 року відповідно до даних податкових декларацій з податку на прибуток від підприємств - вигодонабувачів на розрахунковий рахунок приватного підприємства “Вітмар-М” було перераховано понад 23,1 мільйонів гривень, у тому числі податок на додану вартість - 2,1 мільйон гривень, що дозволило мінімізувати на цю суму власні податкові зобовязання з податку на додану вартість.

До того ж, проведеним податковим органом аналізом податкової звітності з податку на додану вартість приватного підприємства “Вітмар-М”, а саме: “Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” (розділ “податкові зобовязання”) до декларації з податку на додану вартість, наданої до державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя, встановлено, що податкові зобовязання приватного підприємства “ВітмарМ” у липні 2009 жовтні 2010 року сформовані на загальну суму податку на додану вартість 2239390 гривень 64 копійки за рахунок контрагентів-покупців, а покупцями задекларовано податкового кредиту по контрагенту приватне підприємство “Вітмар-М” на загальну суму податку на додану вартість 4754045 гривень 83 копійки, у тому числі за звітний період серпень 2010 у сумі 394410 гривень 20 копійок з яких позивачем у сумі 152000 гривень 00 копійок.

Судом не приймається до уваги посилання представника позивача на необхідність визнання правочину між позивачем та приватним підприємством “Вітмар-М” недійсними у судовому порядку, у звязку з тим, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. При цьому, наявність або відсутність умислу відносно ухилення від сплати податків платником не є предметом дослідження податковим органом при перевірці правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, первинні документи, які складені приватним підприємством “Вітмар-М” та на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, суперечать законодавчим та нормативним актам, та є такими, що не відповідають суті і не несуть довідності щодо змісту здійснення операції, а тому не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо посилання представника позивача не те, що позивач не отримав податкове повідомлення-рішення після проведення перевірки та підписання акту перевірки, то податковий орган направляв лист директору товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронний Сервіс” на адресу: вул. Пожарова, 6-9, місто Севастополь від 10 травня 2011 року № 3706/10/23-1, яким директор запрошувався на складання та підписання протоколу про адміністративне правопорушення та копію податкового повідомлення-рішеня з розрахунком штрафних санкцій. Однак, даний лист був повернутий зі штампом поштового відділення “за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 70 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника позивача щодо неправомірності дій державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства, однак без врахування самостійної сплати позивачем суми податку на додану вартість у сумі 23 789 гривень 00 копійок.

Так, позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 23 789 гривень 00 копійок двома платіжними дорученнями: від 29 квітня 2010 року № 103 на суму 2 000 гривень 00 копійок та від 13 травня 2010 року № 109 на суму 21789 гривень. При прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення даний факт враховано не було.

За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 06 травня 2011 року № 0000530231 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 23789 гривень 00 копійок. У решті оскаржуване податкове повідомлення-рішення належить залишити без змін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 06 травня 2011 року № 0000530231 у частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 23789 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронний Сервіс” судовий збір у розмірі 01 гривні 70 копійок.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис)О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

24 жовтня 2011 року

З оригіналом згідно

СуддяО.О. Кириленко