Постанова № 20264603, 11.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.08.11Справа №2а-1517/11/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі колегії суддів:

Головуючого:Водяхіна С.А.

суддів: Дудкіної Т.М.

Кравченко М.М.,

секретар судового засідання: Філімонцева О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду телефонограму з проханням розглянути справу за його відсутністю;

представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив;

представник відповідача Державної судової адміністрації України в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив;

представник відповідача Державного казначейства України в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Севастопольський апеляційний господарський суд в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду телефонограму з проханням розглянути справу за відсутністю представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні відповідачів, Севастопольський апеляційний господарський суд, про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні відповідачів, Севастопольський апеляційний господарський суд, в якому просив: зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»у сумі 486240 гривень 00 копійок для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2010 року по 01 квітня 2011 року у сумі 486240 гривень 00 копійок, у тому числі: заробітної плати в сумі 220197 гривень 00 копійок та щомісячного довічного грошового утримання в сумі 266043 гривень 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2010 року по перший квартал 2011 року включно позивач недоотримав заробітну плату та довічне грошове утримання з вини відповідачів, оскільки нарахування заробітку здійснювалося на підставі пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, тобто виходячи з мінімальної заробітної плати 332 гривні, що є порушенням його прав.

Позивач в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, надав до суду телефонограму з проханням розглянути справу за його відсутністю. У телефонограмі зазначив, що на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити.

Представник відповідачів Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі - у судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив. Через канцелярію суду 01 червня 2011 року надав письмові заперечення на позов, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити з тих підстав, що Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі права позивача не порушували. Їх дії відповідають вимогам Конституції України, законам України „Про державний бюджет України на 2010-2011 рр.”, Бюджетному Кодексу України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, наказам і розпорядженням Голови Державної судової адміністрації України, рішенням колегії Державної судової адміністрації України та рішенням органів суддівського самоврядування.

Представник відповідача Державного казначейства України - в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, надав до суду письмові пояснення, у яких просив розглянути справу за його відсутністю та у задоволенні позовних вимог до Державного казначейства України відмовити.

Представник третьої особи Севастопольського апеляційного господарського суду в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду телефонограму, в якої просив розглянути справу за відсутністю представника Севастопольського апеляційного господарського суду. Зазначив, що проти задоволення позову не заперечує.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є субєктом владних повноважень.

Суд, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 16 квітня 1996 року № 262/96 ОСОБА_2 був призначений суддею Севастопольського міського суду (а.с. 14 15).

Постановою Верховної Ради України від 16 вересня 1998 року № 113-ХІУ позивач був обраний головою Арбітражного суду м. Севастополя (а.с. 10).

12 липня 2011 року Постановою Верховної Ради України № 2669-ІІІ ОСОБА_2 був обраний на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду безстроково (а.с. 11 13).

Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 442/2007 позивач призначений головою Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с. 9).

Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 дійсно з 24 грудня 2011 року і по цей час працює на посаді голови Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.8).

Відповідно до довідок, виданих Севастопольським апеляційним господарським судом, та розрахунків, доданих до них, сума нарахованого та фактично виплаченого позивачу:

-довічного грошового утримання за період з 01 січня по 31 грудня 2010 року складає 137207 грн. 00 коп., за період з 01 січня по 31 березня 2011 року 32526 грн. 00 коп. (а.с. 16 35);

-розмір заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року складає 124802 грн. 00 коп., за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року 25769 грн. 00 коп. (а.с. 36 45).

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава, відповідно до статті 130 Конституції України, забезпечує фінансування та належні умови для фінансування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статей 1, 3 та 11 Закону України “Про статус суддів”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

З 30 липня 2010 року набрав чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який містить у собі аналогічні норми.

Так, пунктом 7 частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Крім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 "У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)" зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів”, а тому Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасовувати чи зменшувати матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

До того ж, відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Європейської хартії про закон «Про статус суддів»від 10 липня 1998 року судді, які здійснюють функції на професійному рівні, мають право на винагороду, рівень якої має бути таким, щоб судді були захищені від тиску при прийнятті ними рішень та в роботі взагалі, тобто щоб їх незалежність та безпристрасність не були обєктивно зменшені. При цьому, розмір винагороди може залежати від стажу, від характеру обовязків, які покладаються на суддю при здійсненні ним професійного обовязку, від важливості завдань, а оцінка зазначених факторів повинна відбуватися в умовах гласності.

Таким чином, Рада Європи встановила критерії, відповідно до яких має бути визначено рівень оплати праці суддів у національному законодавстві країн-учасниць, та виокремила такі підстави як стаж роботи та обсяг і характер посадових обовязків судді. При цьому, відсутнє посилання на залежність винагороди судді від кількісного показника мінімального заробітку в країні.

Отже, заробітна плата та грошове утримання судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України “Про статус суддів” (які втрачають чинність з 01 січня 2012 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розмір посадових окладів судді встановлюється Кабінетом Міністрів України.

03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 16 січня 2008 назву постанови викладено у наступній редакції “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”) (далі Постанова), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, а також (з 16 січня 2008 року) розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до пункту 3-1 Постанови судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.

Згідно з додатками 1 6 до зазначеної Постанови, розмір грошового забезпечення судді залежить від розміру мінімальної заробітної плати.

Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці”, відповідно до якої мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За період з 1 січня 2010 року по березень 2011 року включно мінімальний розмір заробітної плати підвищувався.

Урядом України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, Постанову доповнено пунктом 4-1, за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру грошового забезпечення суддів.

При оцінці зазначених обставин, судова колегія виходить з принципу законності, відповідно до якого, згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України в системі законодавства, а саме: її найвищою юридичною силою, а також загальновизнаним способом розвязання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина відповідно до статті 22 Конституції України є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься у частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

До того ж, суд зазначає, що право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення пункту 4-1 Постанови фактично звужує зміст і обсяг права судді на підвищення розміру посадового окладу при підвищенні мінімальної заробітної плати, що, на думку колегії суддів, є порушенням права позивача, яке має бути поновленим.

Із наданих позивачем розрахунків вбачається, що з 2010 року по перший квартал 2011 року включно позивачу несплачена частина заробітної плати у розмірі 220197 гривень 00 копійок та щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 266 043 гривень 00 копійок. Загальна сума несплаченої частини заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання складає 486 240 гривень 00 копійок.

Розрахунок розміру несплаченого грошового забезпечення ОСОБА_2 відповідачами не оспорюється, підтверджується матеріалами справи та у суду сумніву не викликає.

Зазначені суми несплаченої частини грошового забезпечення вказані без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, та статтями 140 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що набрав чинності з 30 липня 2010 року, визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону України «Про судоустрій України»та частини першої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Аналогічні норми містить у собі частина друга статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини третьої статті 120 Закону України "Про судоустрій України" та частин третьої та четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно з частиною 4 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не менше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Частиною 5 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів»закріплені аналогічні норми щодо статусу, повноважень та обовязків Державної судової адміністрації України.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати та грошового утримання на користь позивача за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», відповідно Закону України «Про державний бюджет України»повинна Державна судова адміністрація України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 листопада 2004 року № 205/04, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

Враховуючи, що Севастопольський апеляційний господарський суд є спеціалізованим судом, та його фінансування не відноситься до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Севастополі, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобовязання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Пунктом 1.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28 лютого 2002 року № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 року № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 січня 2002 року за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2, цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 року № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3 Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 року № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03 січня 2002 року за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (далі Постанова КМУ № 1243), якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з п. 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на відповідні суми.

Отже, за таких повноважень відповідачів Державного казначейства України та Державної судової адміністрації України, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 486240 грн. 00 коп. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 несплаченої суми з щомісячного грошового забезпечення за 2010 рік та перший квартал 2011 року у зазначеному розмірі.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення на його користь заборгованості з щомісячного грошового забезпечення, судова колегія зазначає, що, оскільки, недоплачені суми не тільки були не сплачені позивачу з вини відповідачів, але і не нараховувались до сплати на його користь, вказані суми не можуть бути визначені як «заборгованість», а тому визнаються судом як таки, що підлягають до сплати.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачі Державна судова адміністрація України та Державне казначейство України, не надали суду доказів та не довели суду, що не доплатив позивачу щомісячне грошове забезпечення, вони діяли у спосіб, що передбачений нормами діючого законодавства.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а несплачена сума щомісячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2011 року у розмірі 486 240 грн. 00 коп., у тому числі: заробітна плата у сумі 220197 грн. 00 коп. та щомісячне довічне грошове утримання 266043 грн. 00 коп. підлягає стягненню.

Керуючись статтями 158 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів та користь суддів»у сумі 486240 грн. 00 коп. (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті сорок гривень) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), як головного розпорядника бюджетних коштів за бюджетною програмою «Виконання рішень суддів на користь суддів», на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину щомісячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2011 року у розмірі 486240 (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів), з яких 220197 (двісті двадцять тисяч сто девяносто сім) грн. 00 коп. - заробітна плата, 266043 (двісті шістдесят шість тисяч сорок три) грн. 00 коп. - розмір довічного грошового утримання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складений та підписаний 16 серпня 2011 року.

Постанова не набрала законної сили.

ГоловуючийС.А. Водяхін

СуддіТ.М. Дудкіна

М.М. Кравченко