Ухвала суду № 202609, 05.10.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

05.10.06 Справа № 14/169-2373

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Процик Т.С.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006р.

у справі № 14/169-2373

за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ

до Унітарного приватного підприємства „Укртехмаш”, м.Тернопіль

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Терра”, смт.Підволочиськ

про визнання недійсними правочинів № 4 від 29.07.2004р., № 6 від 25.08.2004р., № 9 від 01.09.2004р та застосування до їх сторін двосторонньої реституції

За участю представників сторін:

від позивача: Білий В.В. –державний податковий інспектор.

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Гавришко В.П. –директор.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006р. у справі № 14/169-2373 відмовлено у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області до Унітарного приватного підприємства "Укртехмаш", м.Тернопіль та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра", смт.Підволочиськ про визнання недійсними правочинів № 4 від 29.07.2004р., № 6 від 25.08.2004р., № 9 від 01.09.2004р та застосування до їх сторін двосторонньої реституції.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що законодавством не встановлено недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо письмової форми; позивач не був учасником спірних правочинів, а його контрагенти не заперечують щодо фактів вчинення та виконання спірних договорів; твердження позивача про те, що волевиявлення уповноваженої особи однієї із сторін договірних відносин, а саме - директора УПП "Укртехмаш", при укладенні договору не відповідало його внутрішній волі належними та допустимими доказами не підтверджено.

Скаржник, позивач у справі, з рішенням місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, позов задоволити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. При цьому скаржник стверджує, що податкова інспекція правомірно звернулась з позовом про визнання правочину недійсним та застосування до його сторін двосторонньої реституції; наявність підстав для визнання спірних правочинів недійсними обґрунтовується тим, що зі сторони Продавця договори підписані не особисто уповноваженою особою, а із використанням аналогу відтворення власного підпису - факсимільного підпису, що є порушенням ч.4 ст.203,ст.207 ЦК України і в свою чергу, викликає сумніви стосовно того, чи уповноважена особа продавця особисто брала участь у вчиненні правочину, а також, чи мала вона намір прийняти на себе зобов'язання відповідно до змісту укладеного договору; оскільки правові норми цивільного та господарського законодавства, які регулюють порядок укладення договорів купівлі-продажу, не передбачають використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису, а між сторонами у письмовій формі не було досягнуто згоди, яка б містила зразки відповідних аналогів їхніх власноручних підписів, то є всі підстави стверджувати, що сторонами укладено правочин без додержання письмової форми.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідачі письмових заперечень на апеляційну скаргу не подали.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач 1 уповноваженого представника у судове засідання не скерував, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 1.

Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, натомість рішення місцевого господарського суду слід змінити, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, позивачем було проведено документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Терра", відповідачем 2 у справі, при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Західенерго" ЛТД, Унітарним приватним підприємством "Укртехмаш", відповідачем 1 у справі, та Приватним підприємством "Транстехмаш" за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р., за наслідками якої складено акт від 12.04.2006р. № 53/23/30915955.

Проведеною перевіркою встановлено, що між СГ ТзОВ "Терра" та УПП "Укртехмаш" укладено договір купівлі-продажу № 6 від 25.08.2004р., згідно з яким Продавець (УПП "Укртехмаш") продає, а Покупець (СГ ТзОВ "Терра") купує ВРХ; загальна вартість договору складає 60000 грн. На підтвердження виконання умов даного договору, Продавець виписав накладну № 9 від 26.08.2004р. та податкову накладну № 9 від 26.08.2004р. на суму 60000 грн., в т.ч.ПДВ 10000 грн. Покупець, в свою чергу, оплатив вартість одержаної великої рогатої худоби, що засвідчується платіжними дорученнями № 304 від 07.09.2004р., № 323 від 21.09.2004р., в яких зазначається призначення платежу - оплата за товар згідно з накладною № 9 від 26.08.2004р.

Цими ж суб'єктами господарювання, відповідачами у справі, укладено договір купівлі-продажу № 4 від 29.07.2004р. (загальна вартість - 8000 грн.), на підтвердження виконання умов якого Продавець (відповідач 1) виписав податкову накладну № 6 від 30.07.2004р. на суму 8000 грн., в т.ч.ПДВ 1333,33 грн., а Покупець (відповідач 2), оплатив вартість одержаної ВРХ згідно з платіжним дорученням № 258 від 30.07.2004р.

Також відповідачами у справі укладено договір купівлі-продажу № 9 від 01.09.2004р., згідно з умовами якого Продавець (відповідач 1) взяв на себе зобов'язання з продажу Покупцю (відповідач 2) ВРХ на загальну суму 200000 грн., а його контрагент - з оплати вартості придбаного товару на протязі 30-ти днів з моменту його отримання на умовах договору. Факт виконання в повному обсязі взятих на себе сторонами договірних зобов'язань засвідчується накладними № 17 від 20.09.2004р., № 27 від 14.10.2004р., № 2110-01 та №2 110-02 від 21.10.2004р., податковими накладними №1 7 від 20.09.2004р., № 27 від 14.10.2004р., № 2110-01 та № 2110-02 від 21.10.2004р. та платіжними дорученнями № 359, № 361 від 14.10.2004р. та № 378 від 21.10.2004р.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Статтею 207 ЦК України встановлено вимоги щодо письмової форми правочину. Зокрема названою статтею передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.(ч.2). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.(ч.3).

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Скаржник вважає, що використання факсимільного відтворення підпису директора УПП „Укртехмаш” Гнатюка М.Є. на спірних договорах є недотриманням письмової форми правочину, оскільки відсутнє попереднє погодження його використання сторонами правочину та зразок оригінального підпису. Вказане, на думку скаржника, є достатньою підставою для визнання спірних правочинів недійсними.

Висновок скаржника про наявність у даному випадку достатніх підстав недійсності правочину є хибним з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до ч.2 цієї ж статті якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Щодо спірних правочинів –договорів купівлі-продажу, то законодавством не встановлено їх недійсності у разі недодержання вимоги щодо письмової форми. Єдиним негативним наслідком, що випливає із порушення сторонами простої письмової форми правочину, є те, що у разі заперечення одним із його учасників вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, а визнання існування правочину, встановлення його змісту може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При цьому слід врахувати, що позивач не був учасником спірних правочинів, а його контрагенти не заперечують щодо фактів вчинення та виконання спірних договорів. Більше того, в акті перевірки позивачем зафіксовано факти вчинення та виконання спірних правочинів, що стверджується представленими до перевірки первинними документами, а саме накладними, податковими накладними, ряд яких підписаний зі сторони продавця власноручно, платіжними дорученнями, а також відображенням відповідних господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку відповідача 2.

Покликання позивача на ч.3 ст.203 та ст.215 ЦК України, як на підставу для визнання оспорюваних правочинів недійсними, через те, що волевиявлення уповноваженої особи однієї із сторін договірних відносин, а саме - директора УПП "Укртехмаш", відповідача 1 у справі, при укладенні договору не відповідало його внутрішній волі, до уваги не приймаються в силу необґрунтованості їх належними та допустимими доказами.

Таким чином, скаржником відповідно до ст.ст.70,71 КАС України належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів суду не представлено, обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому законом порядку не доведено, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову. Рішення місцевого господарського суду по суті спору прийняте у відповідності з нормами матеріального права, фактичними обставинами та матеріалами справи.

Щодо застосування судом першої інстанції при вирішенні спору норм процесуального права, то апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з п.4 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005р., компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з приписів ст.ст.1,4 Закону України „Про Державну податкову службу в Україні”, згідно з якими Державна податкова адміністрація України є органом центральної виконавчої влади, та разом з підпорядкованими їй інспекціями становить систему органів державної податкової служби, апеляційним господарським судом встановлено, що органи державної податкової служби є суб”єктами владних повноважень.

Статтею 10 вказаного Закону на державні податкові інспекції покладено функції щодо подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Пунктом 4 ч.1 ст.12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р., вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведеної норми випливає, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів господарські суди у адміністративних справах, підвідомчим їм згідно з Господарським процесуальним кодексом України, діють як адміністративні суди –вирішують спори за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, виходячи з суб”єктного складу сторін, предмету спору та приписів ст.12 Господарського процесуального кодексу України, ст.17, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що дана справа підвідомча господарським судам України, а тому підсудна Господарському суду Тернопільської області, як суду адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись ним за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, місцевий господарський суд, постановляючи оскаржуване судове рішення, неправомірно застосував норми Господарського процесуального кодексу України і помилково не застосував норм Кодексу адміністративного судочинства України, але це не призвело до неправильно вирішення справи по суті.

Згідно з приписами ст.158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні, натомість рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006р. у справі № 14/169-2373 в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, застосувавши при вирішенні справи № 14/169-2373 норми п.п.6,7 Перехідних Положень та ст.ст.158,159,162,163 Кодексу адміністративного судочинства України. Викласти судове рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006р. у справі № 14/169-2373 у формі постанови.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Галушко Н.А.