Постанова № 20260348, 24.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2011 року 10 год. 26 хв. № 2а-12373/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Томилець Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»

до ДПІ у Соломянському районі міста Києва провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 24 листопада 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Дочірнє комерційне підприємство «Інфотех» товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»(надалі також «Позивач», «ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (надалі також «Відповідач»або «ДПІ у Соломянському районі м. Києва») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 вересня 2010 року № 0003522311/0 Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»за платежем податок на додану вартість (14010100) на загальну суму 8090259,00 грн. (за основним платежем 5393506,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2696753,00 грн.). Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-15288/10/2670 від 13 січня 2011 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року, у позові Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11 задоволено касаційну скаргу Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»: скасовано Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року т а Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2011 року по справі № 2а-15288/10/2670, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11, «… в процесі розгляду даної справи суди… не витребували та не дослідили відповідні докази у їх сукупності, які б достеменно свідчили або спростовували припущення судів щодо наявності у діях позивача ознак безтоварності господарської операції. Такими доказами, у тому числі, можуть бути документи, що засвідчують подальше використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності чи їх подальшу реалізацію третім особам».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-12373/11/2670 від 31 серпня 2011 року прийнято справу № 2а-12373/11/2670 до провадження судді Блажівської Н.Є.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2010 року № 0003522311/0 Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва є протиправним, оскільки суперечить вимогам чинного станом на час його винесення податкового законодавства, а, відтак, підлягає скасуванню.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, при укладенні та виконанні договорів поставки, які було укладено між Позивачем та його контрагентом ПП «Гріфін», а також при оформленні бухгалтерської документації, Позивачем не було допущено порушень вимог чинного законодавства, а відповідні поставки товарів мали реальний характер.

Представник Відповідача Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник Відповідача зазначив про те, що відповідно до висновку експерта від 18 серпня 2010 року № 216 підписи від імені директора ПП «Гріфін»Оголь О.В. (директора контрагента Позивача у спірних правовідносинах) в оригіналах бухгалтерських документів, вилучених у ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД», виконані не нею, а іншою особою.

Крім того, представник Відповідача посилався на нікчемність договорів, укладених між ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД»та його контрагентом ПП «Гріфін»(на підставі яких Позивачем було сформовано податковий кредит), а також на неподання вказаним контрагентом податкових декларацій з ПДВ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, враховуючи висновки Ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11 всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час виникнення спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»).

Державною податковою інспекцією у Соломянському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД» (код за ЄДРПОУ 01565069) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2007 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з липня 2007 року по 31 березня 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1413/23-11/01565069 від 20 вересня 2010 року, яким встановлено порушення Позивачем, зокрема, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 5393504,99 грн.

23 вересня 2010 року Позивачем до ДПІ у Соломянському районі міста Києва подано заперечення на Акт № 1413/23-11/01565069 від 20 вересня 2010 року, які було залишено без задоволення (лист ДПІ у Соломянському районі міста Києва від 28 вересня 2010 року № 26/29/10/23-1109).

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 30 вересня 2010 року № 0003522311/0, яким, за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 8090259,00 грн.

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2010 року № 0003522311/0 таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 вересня 2010 року № 0003522311/0, як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

- підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на доводах про нікчемність господарських договорів, укладених між ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД»та його контрагентом ПП «Гріфін».

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами, укладеними безпосередньо між ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД» та його контрагентом ПП «Гріфін».

Відповідно до вимог чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як встановлено Судом, між ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД»та ПП «Гріфін»фінансово-господарські взаємовідносини здійснювалися на підставі наступних договорів:

? Господарський договір поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року, відповідно до якого Постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У Додатку №1 від 20 листопада 2007 року до Господарського договору поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року сторонами погоджено асортимент та загальну кількість товару, що постачається по договору, у грошовому виразі: кондиціонери 4200000,00 грн., витратні матеріали 4200000,00 грн., канцтовари 4200000,00 грн.

Загальна сума за Додатком №1 від 20 листопада 2007 року 12600000,00 гривень.

У Додатку від 20.11.2007 року №2 до Господарського договору поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року сторонами погоджено строки поставки у грошовому виразі: грудень 2007 р. 1575000,00 грн., січень 2008р. 575000,00 грн., лютий 2008 р. 1575000,00 грн., березень 2008 р. 1575000,00 грн., квітень 2008р. 1575000,00 грн., квітень 2008 р. 1575000,00 грн., червень 2008 р. 1575000,00 грн., липень 2008 р. 1575000,00 грн., серпень 2008 р. 1575000,00 грн., вересень 2008 р. 1575000,00 грн., жовтень 2008 р. 1575000,00 грн., листопад 2008 р. 1575000,00 грн., грудень 2008 р. 1575000,00 грн.

Загальна сума за Додатком №2 від 20 листопада 2007 року 20475000,00 гривень.

? Господарський договір поставки №0111-2 від 1 листопада 2008 року, згідно з яким Постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У Додатку №1 від 1 листопада 2008 року до Господарського договору поставки №0111-2 від 1 листопада 2008 року сторонами погоджено асортимент та загальну кількість товару, що постачається по договору, у грошовому виразі: упаковка 700000,00 грн., бланки 550000,00 грн., каталоги 560000,00 грн.

Загальна сума за Додатком №1 від 1 листопада 2008 року 1810 000,00 гривень.

У Додатку №2 від 1 листопада 2008 року до Господарського договору поставки №0111-2 від 1 листопада 2008 року сторонами погоджено строки поставки у грошовому виразі: листопад 2008 р. 2200000,00 грн., грудень 2008 р. 1550000,00 грн., січень 2009 р. 1780000,00 грн., лютий 2009 р. 800000,00 грн., березень 2009 р. 1850000,00 грн., квітень 2009 р. 2200000,00 грн., травень 2009 р. 3000000,00 грн., червень 2009 р. 2 100000,00 грн., липень 2009 р. 2700000,00 грн., серпень 2009 р. 1700000,00 грн., вересень 2009 р. 2600 000,00 грн., жовтень 2009 р. 2700 000,00 грн., листопад 2009 р. 1000000,00 грн., грудень 2009 р. 3000000,00 грн.

Загальна сума за Додатком №2 від 1 листопада 2008 року 29180000,00 грн.

? Господарський договір поставки №0201-1 від 2 січня 2010 року, відповідно до якого Постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У Додатку №1 від 2 січня 2010 року до Господарського договору поставки №0201-1 від 2 січня 2010 року сторонами погоджено строки поставки у грошовому виразі: січень 2010 р. 2 380000,00 грн., лютий 2010 р. 2450 000,00 грн., березень 2010 р. 1850000,00 грн., квітень 2010 р. 2 200000,00 грн., травень 2010 р. 3000000,00 грн., червень 2010 р. 2100000,00 грн., липень 2010 р. 2700000,00 грн., серпень 2010 р. 2700000,00 грн., вересень 2010 р. 2600 000,00 грн., жовтень 2010 р. 2700 000,00 грн., листопад 2010 р. 3000000,00 грн., грудень 2010 р. 3000000,00 грн.

Загальна сума за Додатком №1 від 2 січня 2010 року 30680000,00 грн.

У Додатку №2 від 2 січня 2010 року до Господарського договору поставки №0201-1 від 2 січня 2010 року сторонами погоджено асортимент та загальну кількість товару, що постачається по договору, у грошовому виразі: упаковка 1 700000,00 грн., бланки 2500000,00 грн., каталоги 1 560000,00 грн.

Загальна сума за додатком 5760 000,00 гривень.

Відповідно до господарських договорів поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року, №0111-2 від 1 листопада 2008 року, №0201-1 від 2 січня 2010 року ПП «Гріфін»виписало на адресу ДКП «Інфотех»ТОВ «ДАКО Інвестментс ЛТД»видаткові та податкові накладні на загальну суму 34745949,90 грн., у тому числі ПДВ 5790991,65 грн.

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочини, укладені між ДКП «Інфотех»ТОВ «ДАКО Інвестментс ЛТД»та ПП «Гріфін», не спричинили жодних правових наслідків для його сторін, а факт передачі товару підтвердити неможливо.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «… дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року, №0111-2 від 1 листопада 2008 року, №0201-1 від 2 січня 2010 року, укладеними між Позивачем та ПП «Гріфін», із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості поставленого товару, подальшого його використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами договорів поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року, №0111-2 від 1 листопада 2008 року, №0201-1 від 2 січня 2010 року повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цих договорів, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару (кондиціонерів, витратних матеріалів, канцтоварів, упаковок, каталогів, бланків) за договорами поставки №1120-2 від 20 листопада 2007 року, №0111-2 від 1 листопада 2008 року, №0201-1 від 2 січня 2010 року, укладеними між Позивачем та ПП «Гріфін», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі кондиціонерів, витратних матеріалів, канцтоварів, упаковок, каталогів, бланків, оформлення відповідних актів приймання передачі, документів, які підтверджують оплату поставленого товару (відповідні банківські виписки), докази зберігання товару на відповідному складі, а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що поставку відповідного товару (кондиціонерів, витратних матеріалів, канцтоварів, упаковок, каталогів, бланків) було реально здійснено.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Враховуючи висновки Ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11, на підставі положень статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в рамках принципу офіційного зясування всіх обставин у справі), Окружним адміністративним судоми міста Києва було витребувано у Позивача всі документи на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Гріфін» за господарськими договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року (акти виконаних робіт, специфікації, звіти, документи на виконання конкретних умов господарських договорів поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, документи на підтвердження факту, способу, виду транспортування та виду зберігання придбаних товарів тощо), а також документи на підтвердження подальшого використання Дочірнім комерційним підприємством «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»придбаних у ПП «Гріфін»товарів за господарськими договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності Позивача, спрямованій на отримання прибутку.

В той же час, належних доказів, які б підтверджували реальність господарських операцій за договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, як і доказів подальшого використання Дочірнім комерційним підприємством «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»придбаних у ПП «Гріфін»товарів, представником Позивача Суду надано не було.

Так, наданий представником Позивача Договір № 15 від 2 грудня 2007 року не може вважатися належним доказом на підтвердження факту зберігання придбаного у ПП «Гріфін»товару, оскільки даний документ не підтверджує того, що у відповідні періоди на складі зберігалися саме ті товари, які були придбані у ПП «Гріфін»(кондиціонери, витратні матеріали, канцтовари, упаковки, каталоги, бланки). Крім того, представником Позивача не надано суду актів складського зберігання, актів прийняття товару на склад тощо.

Суд також акцентує особливу увагу на тому, що відповідно до умов пункту 3.1 Договору № 15 від 2 грудня 2007 року, термін дії договору оренди встановлюється до 30 листопада 2008 року, а згідно з пунктом 10.2 договір вважається розірваним з моменту його закінчення.

Доказів на підтвердження того, що дія Договору № 15 від 2 грудня 2007 року продовжувалася його сторонами після закінчення дії у встановленому чинним законодавством порядку Суду надано не було.

Стосовно Договору № 27 на послуги автотранспортних засобів від 1 січня 2006 року, укладеного між Позивачем та ТОВ «Паралель», а також наданих на підтвердження виконання його умов документів (акти виконаних робіт, довіреності тощо), Суд звертає увагу на те, що вказані документи не є належними доказами на підтвердження того, що придбаний Позивачем у ПП «Гріфін»товар (кондиціонери, витратні матеріали, канцтовари, упаковки, каталоги, бланки) транспортувався за цим договором. Жодних товаро-транспортних накладних чи інших документів, якими відповідно до чинного законодавства повинен опосередковуватися процес перевезення товару, Суду не надано.

Крім того, відповідно до пункту 6.2 вищевказаного договору строк дії договору встановлено до 31 грудня 2007 року і в подальшому може бути пролонгованим за згодою сторін. Жодних доказів на підтвердження факту пролонгації Договору № 27 на послуги автотранспортних засобів від 1 січня 2006 року Суду надано не було.

Суд також акцентує увагу на тому, що представником Позивача не було надано Суду документів, які б підтверджували факт оплати Позивачем придбаних у ПП «Гріфін»товарів (рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень тощо).

Таким чином, враховуючи недоведеність реальності господарських операцій за договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, Суд звертає увагу на те, що надані представником Позивача угоди поставки та видаткові накладні (на підтвердження факту подальшого використання придбаного у ПП «Гріфін»товару у власній господарській діяльності) не можуть вважатися належними доказами у даній адміністративній справі.

Крім того, Суд критично оцінює подані Позивачем в ході нового розгляду даної адміністративної справи докази, оскільки вони не подавалися ним на попередньому судовому розгляді (в обґрунтування реальності господарських операцій за відповідними договорами поставки), як і не подавалися при проведенні перевірки.

Відтак, проаналізувавши надані представником Позивача документи, дослідивши обставини справи, з урахуванням висновків Ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11, Суд приходить до висновку про те, що Позивачем не доведено реальності господарських операцій за договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, тобто не доведено, що відповідні поставки товарів дійсно мали місце.

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи, а Позивачем даного висновку належними засобами доказування не спростовано.

Стосовно посилання представника Відповідача на висновок криміналістичного дослідження, Суд звертає увагу на те, що вказаний документ не є належним доказом на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська