Постанова № 20260178, 01.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 грудня 2011 року           16:15           № 2а-9314/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Патратій О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алтема»

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року № 0002122311/0,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтема»(далі –позивач, ТОВ «Алтема») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва (далі –відповідач, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року № 0002122311/0 щодо нарахування податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 липня 2011 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року у розмірі 127410,00 грн., оскільки податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Феррум Груп», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також позивач вказував на те, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання ТОВ «Феррум Груп»податкових зобов’язань.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що отримані від ТОВ «Феррум Груп»товари були використані у власній господарській діяльності шляхом продажу третім особам, що фактично свідчить про те, що операції між позивачем та ТОВ «Феррум Груп» є реальними, а висновок відповідача про визнання про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 127411,00 грн., сформованого за наслідками операцій з ТОВ «Феррум Груп», правочин між якими є нікчемним, оскільки фактично господарських операцій з купівлі-продажу товарів не відбувалося, що свідчить про протиправність такого правочину, укладеного з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов’язань.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

У судове засідання 22 листопада 2011 року уповноважений представник відповідача не з’явився; відповідач належним чином повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта суд прийняв рішення про розгляд справу у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 02.06.2011 р. по 07.06.2011 р. ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Алтема»з питань перевірки формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Феррум Груп»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 6788/23-11/34405798 від 07.06.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) –том І, а.с. 10-20.

16 червня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0002122311/0, яким позивачу, за порушення п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», було нараховано суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 127412,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 127411,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн. (том І, а.с. 8).

Доказів оскарження зазначеного рішення в адміністративному порядку позивачем суду не надано.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Алтема» в податковій декларації за лютий 2011 року було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого у складі вартості товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ «Феррум Груп», яке в свою чергу уклало з ТОВ «Бета Трейдінг»фіктивні правочини без наміру створення правових наслідків на поставку товарів.

Як вказано в Акті перевірки, ТОВ «Бета Трейдінг», з яким мав взаємовідносини постачальник позивача (ТОВ «Феррум Груп»), не подавало податкову звітність з ПДВ, остання декларація була подана за березень 2010 року. Також відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно податкового розрахунку комунального податку за 2010 рік чисельність працюючих у ТОВ «Бета Трейдінг»становить - 1 особа.

Відповідач під час перевірки встановив, що внаслідок відсутності фактичної поставки товарів по ланцюгу від ТОВ «Бета Трейдінг»на користь ТОВ «Феррум Груп», останнє фактично не могло здійснити поставку на користь позивача, що свідчить про нікчемність правочину на поставку товарів, укладеного між ТОВ «Феррум Груп»та позивачем.

Внаслідок вищеописаного позивачем, на думку податкового органу, неправомірно сформовано податковий кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 127411,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Алтема» п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2011 року на загальну суму 127411,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 17 січня 2011 року між ТОВ «Алтема»(Покупець) та ТОВ «Феррум Груп»(Постачальник) було укладено Договір поставки № 17/01-11, згідно якого Постачальник зобов’язується передавати (поставляти) сантехнічні вироби та трубопровідну арматуру (товари) у власність Покупця, а Покупець зобов’язується приймати та оплачувати їх, на умовах даного Договору (том І, а.с. 21-22).

Згідно умов Договору Постачальник передає Покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних; товар постачається транспортом Постачальника на склад покупця за адресою: м. Київ, вул. Ернста, 3-Б.

У відповідності до умов вказаного Договору ТОВ «Феррум Груп»поставило на користь позивача товар, визначений у накладних № 16/02-11 від 16 лютого 2011 року, № 07/02-11 від 07 лютого 2011 року, № РН-020201 від 02 лютого 2011 року на загальну суму 998614,56 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін (том І, а.с. 23-25).

Розрахунки за отримані товари ТОВ «Алтема»провело шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Феррум Груп»грошових коштів у сумі 764464,69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 68 від 02.02.2011 р. на суму 200000,00 грн., № 77 від 08.02.2011 р. на суму 229907,82 грн., № 83 від 10.02.2011 р. на суму 100000,00 грн., № 93 від 15.02.2011 р. на суму 134556,87 грн., № 101 від 17.02.2011 р. на суму 100000,00 грн. (том ІІ, а.с. 65-69).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Феррум Груп»виписало позивачу податкові накладні: № 17 від 02.02.2011 року на суму 200000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 33333,33 грн.); № 46 від 07.02.2011 року на суму 329907,82 грн. (в т.ч. ПДВ –54983,64 грн.); № 83 від 15.02.2011 року на суму 134556,87 грн. (в т.ч. ПДВ –22426,15 грн.); № 84 від 16.02.2011 року на суму 100000,00грн. (в т.ч. ПДВ –16666,67 грн.), які були складені у момент виникнення податкових зобов’язань ТОВ «Феррум Груп» (тобто в момент оплати товарів) –том І, а.с. 65-69.

Суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2011 року в сумі 127410,78 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Алтема»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання позивачем товарів (послуг); використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Із системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Феррум Груп», та які сплачені (нараховані) ним, в зв’язку з придбанням товарів.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до вимог пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Феррум Груп» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100316695 від 28.12.2010 року, що підтверджується листом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 03.10.2011 р. № 4457/9/10-009 (том ІІ, а.с. 27).

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Суд зазначає, що згідно Рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 17.06.2011 року № 311/29-203, свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Феррум Груп», було анульоване з 17.06.2011 року (том ІІ, а.с. 28), в той час як податкові накладні на користь позивача були виписані у лютому 2011 року, тобто на момент видачі податкових накладних таке свідоцтво було чинним.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Феррум Груп» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники товарів (робіт, послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявна в матеріалах справи довідка № 11256896 від 28.09.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ТОВ «Феррум Груп»станом на момент здійснення господарських операцій (та складання податкових накладних) було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців. Вказане підприємство продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також станом на момент розгляду даної справи (том ІІ, а.с. 51-53).

Як вбачається з запису № 3, зазначеного у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.09.2011 року № 11256896 (Том ІІ, а.с.51), станом на момент укладення правочину між ТОВ «Феррум Груп»та позивачем та виконання господарських операцій відомості були достовірними та підтвердженими. Запис про відсутність ТОВ «Феррум Груп»за його місцезнаходження було внесено до Єдиного державного реєстру лише 14.06.2011 року (запис № 6), тобто після здійснення господарських операцій та складання податкових накладних на користь позивача.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Феррум Груп»здійснює наступні види діяльності: посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами; організація перевезень вантажів; рекламна діяльність; інші види оптової торгівлі; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; надання інших комерційних послуг (том ІІ, а.с. 70-71).

Згідно даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.09.2011 року № 11256815 ТОВ «Алтема»здійснює наступні види діяльності: оптова торгівля будівельними матеріалами; оптова торгівля деревиною; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням; інші види оптової торгівлі; оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям (том ІІ, а.с.50).

Зі змісту видаткових накладних, оформлених між позивачем та ТОВ «Феррум Груп»(том І, а.с. 23-25), вбачається, що предметом поставки останнього на користь позивача були різного виду запчастини до сантехнічного обладнання.

Позивачем було надано суду документи на підтвердження факту оприбуткування товарів на складі та їх руху по складу. Так оприбуткування товару на складі позивача підтверджується відбитком штампу «склад прийняв»та підписом комірника на видаткових накладних; рух товару по складу підтверджується звітом про переміщення товарів на складах (том ІІ, а.с. 37-42).

Матеріали справи свідчать, що товари, поставлені ТОВ «Феррум Груп», фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності. Так, отримані за договором товари були відчужені третім особам –ТОВ НВП «Газтехніка», ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля», ТОВ «РосАрмаТрейд ТД», ТОВ «ДЦТС Регіон», ТОВ «Євронасос», ТОВ «МПК Скворцово», ТОВ «Аметист», ПАТ «Вінницька Кондитерська фабрика», ВАТ «Звенигородський сироробний завод», ТОВ «Армацентр», ПП «Промкомплект», ТОВ «Зберігаючі енергію технології», ТОВ «Венед», ТОВ «Ента-Трейд», ТОВ «Завод Укрбудмаш», ТОВ «Ельпласт-Тепло», ПВП «Насосенергопром», ДВП «Київенргомаш», ТОВ «Енергетичні перспективи», СУБП «Укртехносинтез», ТОВ «Армакомплект», ТОВ «Донсакомплект», ТОВ «Астер-М», ПП ВФ «АСТ», ВК «Сантехмонтаж», ПП «Пайп трейд сервіс», ТОВ «ТП Тепломаркет», ТОВ «БМК Тріада», ТОВ «Італгаз», ТОВ «Ековент-ЛТД», ТОВ «СК Дельта», ТОВ «Фольц Юкрейн», ТОВ «Армапрофіт», ТОВ «Елмотехнології», що підтверджується відповідними договорами поставки продукції, видатковими накладними, довіреностями на отримання матеріально-товарних цінностей, які наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 69–250, том ІІ а.с.1-20).

Як вбачається з видаткових накладних, складених між позивачем та вищепереліченими контрагентами, загальна вартість товарів, переданих позивачем на користь своїх замовників включала в себе також суму податку на додану вартість.

Таким чином, дослідивши первинні документи та документи бухгалтерської звітності ТОВ «Алтема», судом встановлено фактичне отримання продукції позивачем та подальше використання отриманої продукції у власній господарській діяльності при здійснення оподатковуваних операцій, направлених на отримання прибутку.

З вищенаведеного вбачається, що договори, укладені з ТОВ «Феррум Груп»були укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності та з метою виконання своїх зобов’язань перед замовниками (покупцями).

Суд зазначає, що Акт перевірки не міститься посилання на відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Феррум Груп»необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Крім того, в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТОВ «Феррум Груп»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності вищевказаних підприємств.

Відповідні доводи відповідачем під час розгляду справи також не наводились.

Як вбачається з матеріалів перевірки, єдиною підставою для донарахування позивачу спірних сум податкових зобов’язань було те, що контрагентом позивача - ТОВ «Феррум Груп»було задекларовано податковий кредит, сформований за рахунок ТОВ «Бета Трейдінг», яке, в свою чергу, не подавало податкову звітність з ПДВ та щодо якого відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, та чисельність працюючих якого згідно податкового розрахунку комунального податку за 2010 рік становить 1 особа.

Суд підкреслює, що безпосередньо стосовно контрагента позивача зазначені обставини під час перевірки встановлені не були.

Посилання відповідача на відсутність матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності у ТОВ «Бета Трейдінг», з яким мав взаємовідносини контрагент позивача - ТОВ «Феррум Груп», не може свідчити про відсутність у позивача права на податковий кредит.

По-перше, досліджуючи ланцюги постачання товарів (робіт, послуг) від контрагентів до ТОВ «Алтема»та зазначаючи про їх нікчемність, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва не наведено даних про те, що ТОВ «Алтема» придбало саме той товар, що був отриманий його контрагентом - ТОВ «Феррум Груп»за нікчемними правочинами зі своїми безпосередніми постачальниками по ланцюгу постачання.

Як вбачається з листа ТОВ «Феррум Груп», товар у ТОВ «Бета Трейдінг»для подальшого продажу на користь ТОВ «Алтема»не придбавався (том ІІ, а.с. 34).

По-друге, суд вважає за необхідне підкреслити, що порушення контрагентом позивача чи його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб’єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Феррум Груп»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Феррум Груп», придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року».

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем не було здобуто жодного доказу на підтвердження того, що виконання вищевказаних робіт (послуг) не мало наслідком досягнення певного економічного результату або не було обумовлено розумними економічними причинами тощо.

На підтвердження необґрунтованості заявленого позивачем податкового кредиту, відповідачем жодних доказів суду не надано.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено, що позбавляє суд можливості перевірити вказані обставини під час судового розгляду справи.

Доводи податкового органу щодо нікчемності угоди, укладеної між ТОВ «Алтема»та ТОВ «Феррум Груп»та фіктивності господарських операцій ґрунтуються лише на припущеннях, оскільки відповідачем не доведено, що поставка товарів на користь позивача перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку з поставками товарів від ТОВ «Бета Трейдінг»на користь ТОВ «Феррум Груп».

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Отже, вищевказані припущення відповідача не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Феррум Груп», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товарів, які вподальшому було використано при здійсненні господарської статутної діяльності позивача, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Феррум Груп»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав постачальник його контрагента, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Алтема» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 127411,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0002122311/0 від 16.06.2011 р. є протиправним.

Відповідно до пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 0002122311/0 від 16 червня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Алтема»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

          П О С Т А Н О В И В:          

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва № 0002122311/0 від 16 червня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтема»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Патратій О.В.