Постанова № 20257074, 12.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2011 року 10:46 № 2а-7105/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Сергієнко-Колодій В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК Форнакс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Хасанов А.М., Пилипенко М.І.,

від відповідачів: Назаренко О.В.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕК Форнакс»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено податкове рішення 28.04.2011р. №0002462302, яким донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. У звязку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується вищезазначеним актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ТЕК Форнакс» по взаємовідносинам з ТОВ «Солярис-ДМ»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень 2010 року, за результатами якої складено Акт №819/23-02/36216511 від 13.04.2011р.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011р. №0002462302.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомлення-рішенням, позивачем подано заперечення, про скасування акту перевірки від 13.04.2011року №81/23-02/36216511 та прийняття нового акту про відсутність порушень ТОВ «ТЕК Форнакс»чинного законодавства.

За результатами розгляду заперечень позивача, податковим органом залишено акт перевірки без змін та винесено податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму податкового зобовязання з ПДВ на суму 8910,00грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 2228,00грн.

Суд не може погодитись з позицією податкового органу про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Між ТОВ «ТЕК Форнакс» та ТОВ «Солярис-ДМ» укладено агентський договір №А0208 від 01.07.2009р.

Перевіркою встановлено, а саме абз.7 п.1 даного акту зазначено, що остання декларація з ПДВ ТОВ «Солярис-ДМ»надано за листопад 2010року (визнана як не податкова та набула статусу «До відома».

Представником позивача зазначено, що перевірка проводилась відносно ТОВ «ТЕК Форнакс» і стосувалась дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень 2000року, тобто за інший період часу. При цьому в акті перевірки не зазначено, яким чином визнання декларації з ПДВ ТОВ «Солярис-ДМ»неподатковою має відношення до господарської діяльності ТОВ «ТЕК Форнакс»у серпні 2010року. Також акт перевірки не місить посилань не те, якою саме посадовою особою чи органом державної влади, а також в який передбачений чинним законодавством України не визнано податкову декларацію з ПДВ ТОВ «Соляри-ДМ».

Представником відповідача зазначено, що ТОВ «Солярис-ДМ»має ознаки фіктивності, оскільки СВ ДПА у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу №99106210 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України по факту фіктивного підприємництва. Отже, мета створення підприємства та його діяльність є незаконною і не може породжувати правових наслідків.

На підставі чого податковим органом зроблено висновок, що операції по взаємовідносинах ТОВ «ТЕК Форнакс»та ТОВ «Солярис-ДМ»не мали реального товарного характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів.

Крім того, представник відповідача посилається на те, що ТОВ «ТЕК Форнакс»перераховано кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Тому в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати як валові доходи, так і валові витрати з податку на прибуток, а також виписані за цими господарськими операціями податкові накладні не можуть братись до уваги при формуванні зобовязань з податку на додану вартість.

З огляду на викладене перевіркою зроблено висновок, що ТОВ «ТЕК Форнакс»порушено пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 72175,00 грн.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №0002462302 від 28.04.2011р., яким визначено ТОВ «ТЕК Форнакс»суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 11138,00 грн. (основний платіж 8910,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 2228,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «ТЕК Форнакс»та ТОВ «Солярис-ДМ»укладено агентський договір №А0208 від 01.07.2009р.

Виконання сторонами умов вищенаведеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийомки виконаних робіт та податковими накладними.

Встановлено, що в ході господарських операцій по договору ТОВ «Солярис-ДМ»виписано податкові накладні, які внесено ТОВ «ТЕК Форнакс»у реєстр отриманих та виданих податкових накладних, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та матеріалами перевірки.

Крім того, в якості оплати за товари та послуги з ТОВ «ТЕК Форнакс»перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Солярис-ДМ»грошові кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Дебіторська/кредиторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками відсутня.

На момент перевірки ТОВ «ТЕК Форнакс»та ТОВ «Солярис-ДМ»зареєстровані платниками ПДВ.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ТЕК Форнакс»перерахувано кошти за надані послуги, а ТОВ «Солярис-ДМ»виписало належним чином оформлені податкові накладні. Доказів того, що ТОВ «ТЕК Форнакс»та ТОВ «Солярис-ДМ»не сплачено податкові зобовязання при виконання укладеного договору податковим органом не надано.

Відповідно до пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»зареєстровані платники податку мають право нараховувати податок на додану вартість, складати та видавати податкові накладні. Позивач відповідно мав право на підставі отриманих накладних відносити вказані в них суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки за поставку розрахувався у вартість якої була включена сума нарахованого продавцем ПДВ.

Актом перевірки, а саме в абз. 3 стор. 5, зазначено, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ «Солярис-ДМ», тобто це свідчить про те, що правочин між ТОВ «ТЕК «Фонакс»та ТОВ «Солярис-ДМ»здійснені без мети настання реальних наслідків, тобто зазначені правочини відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Представником податкового органу не надано доказів того, що на момент укладення угод установчі документи ТОВ «Солярис-ДМ»визнано недійсними, чи було анульовано свідоцтва платника податку на додану вартість. Також не надано доказів визнання договорів недійсними.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 даного Кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем з ТОВ «Солярис-ДМ»право чинів. Суд зазначає наступне, обґрунтовуючи свій висновок, відповідач посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Оскільки відповідачем не надано належних доказів визнання укладених позивачем та ТОВ«Солярис-ДМ»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги судом не береться.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Солярис-ДМ»правочинів.

Крім того, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд звертає увагу, що субєктами господарських правовідносин є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції податкового органу щодо недійсності та нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Солярис-ДМ»правочинів.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З огляду на викладене, суд пришов до висновку, що при проведенні перевірки податковий орган дійшов невірного висновку про порушення позивачем законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 28.04.2011р. №0002462302.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук