Постанова № 20253678, 04.08.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2011 року Справа № 2а/2370/5557/2011

04.08.11

17год.13 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Новіковій Т.В.,

при секретарі Білоус А.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 (директор), ОСОБА_2 (за договором),

представника відповідача ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Афіна-10»до державної податкової інспекції у місті Черкаси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Афіна-10» звернулось до суду з позовною заявою від 01.07.2011 року до державної податкової інспекції у місті Черкаси, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000001812301 від 1 червня 2011 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем всупереч вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України, оскільки приватним підприємством «Афіна-10» на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої позивачу контрагентом за договором про взаємодію та співпрацю №100111 від 10.01.2011 року, було правомірно включено до складу податкового кредиту суму, яка є сумою податків нарахованих (сплачених) у звязку з виконанням робіт.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем протиправно визнано операції, за рахунок яких сформовані податкові зобовязання контрагента позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Пелопс»нікчемними.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував повністю, посилаючись на обставини, зазначені в запереченнях проти адміністративного позову, пояснивши, що перевіркою проведеною ДПІ у Шевченківському районі м. Києва з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту за лютий 2011 року було встановлено неможливість фактичного здійснення даним підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Пелопс»з постачальниками та покупцями, а тому податкова накладна, виписана на адресу позивача не є належним підтвердженням податкового зобовязання, оскільки не має статусу юридично значимої.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Співробітниками державної податкової інспекції у м. Черкаси було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобовязань та податкового кредиту на додану вартість за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2011 року №1268/23-2/36949419.

Перевіряючі з урахуванням результатів перевірки ТОВ «Пелопс»викладеними в акті перевірки від 06.04.2011 року №748/23-04/37270428 дійшли висновку, що відповідні операції за рахунок, яких сформовані податкові зобовязання ПП «Афіна-10»визнано такими, внаслідок яких неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкових зобовязань, оскільки не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, перевіркою було встановлено, що позивач безпідставно сформував податковий кредит у перевіряємому періоді за рахунок сум податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТОВ «Пелопс»при наданні агентських послуг по пошуку товару, яка не може розглядатися в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки не має статусу юридично значимої, чим порушено вимоги п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8383 грн.

07.07.2011 року відповідно до уточнення до акту від 19.05.2011 року №1268/23-2/36949419 позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Афіна-10»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобовязань та податкового кредиту на додану вартість за лютий 2011 року №1726/23-218 пп.3.2.2 п.3.2 та п.4 акту перевірки викладено в новій редакції, згідно якої перевіркою було встановлено порушення позивачем п.198.2 ст198, п.201.4 та 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8383 грн.

За результатами проведеної перевірки та на підставі встановленого порушення ДПІ у м. Черкаси прийнято податкове повідомлення-рішення №000001812301 від 01 червня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 8384 грн., у тому числі основний платіж в розмірі 8383 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що 10.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Пелопс»укладено договір про взаємодію та співпрацю №100111, згідно якого позивач надає ТОВ «Пелопс»заявки на пошук товару, а ТОВ «Пелопс»зобовязується здійснювати пошук підприємств, які бажають продати необхідний позивачу товар.

Згідно п.4 зазначеного договору всі розрахунки здійснюються у національній валюті на підставі рахунків-фактур, що виставлені позивачу ТОВ «Пелопс», факт виконання послуги затверджується актом виконаних робіт.

Та обставина, щоумови зазначеного договору виконувались підтверджується листом-повідомленням від 28.02.2011 року до договору №100111 від 10.01.2011 року (а. с. 23),актом №92 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а. с. 22).

Так, згідно зазначених документів, а також відповідних видаткових накладних, товаро-транспортних накладних (а. с. 60 70), реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкової декларації по податку на додану вартість, розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (а. с. 74 83) вбачається, що в лютому 2011 року позивачем із залученням послуг, наданих ТОВ «Пелопс»було придбані товари: у ТОВ «Клуб Сиру»- молоко сухе незбиране сухе, на загальну суму із ПДВ 456000 грн., у ВАТ «Каланчацький маслозавод»- масло солодковершкове «Селянське», на загальну суму із ПДВ 210000 грн., у Тульчинської філії ТОВ «ІНТЕР ФУД»- сироватка молочна суха, на загальну суму із ПДВ 340000 грн.

На підтвердження оплати позивачем наданих ТОВ «Пелопс»агентських послуг видано податкову накладну від 28.02.2011 року №92 (а. с. 24) та платіжне доручення на перерахування коштів №62 від 23.03.2011 року (а. с. 32), які мають всі необхідні реквізити та складені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Отже, судом зясовано, що умови укладеного позивачем договору про взаємодію та співпрацю №100111 від 10.01.2011 року повністю відповідали характеру господарської діяльності позивача, а надані на його виконання послуги були використані саме в господарській діяльності, зокрема з метою отримання прибутку.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про безпідставність посилання відповідача про нікчемність вказаного правочину, оскільки податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкової накладної отриманої від ТОВ «Пелопс», яке на момент їх видачі було зареєстровано у встановленому податковим законодавством порядку як платник податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Також щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Пелопс» суд зазначає, що згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219 ЦК України, ч.1 ст.220 ЦК України, ч.1 ст.224 ЦК України) та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Як свідчать обставини справи, відповідачем самостійно визначено нікчемною угоду, укладену між позивачем та контрагентом ТОВ «Пелопс», у звязку з чим винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені в судовому засіданні письмові докази, вважає вказаний висновок відповідача безпідставним.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсний є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Тому суд приходить висновку про безпідставність твердження відповідача, що вищевказаний правочин не спричиняє настання правових наслідків, а отже є нікчемним по ланцюгу до «вигодонабувача».

Виходячи зі змісту положень пункту 14.1.181. частини 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (чинного на момент проведення перевірки), податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Частиною 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог ст.201 цього Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку, у зв'язку з одержанням послуг від ТОВ «Пелопс», що підтверджено податковою накладною за господарською угодою, жодних доказів на підтвердження фіктивності якої суду надано не було, суд приходить висновку, що сформований позивачем податковий кредит відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Також суд зазначає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) правочину, укладеного між ПП «Афіна-10» та ТОВ «Пелопс», доказів того, що угода очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, а також рішень суду про визнання правочину таким суду надано не було.

А тому суд зазначає, що ПП «Афіна-10»та ТОВ «Пелопс»належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

На підставі вищевикладеного та беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення посадовими особами позивача та/або ТОВ «Пелопс» протиправних дій, спрямованих на порушення публічного порядку, доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави й суспільства, суд приходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності правочинів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є вмотивованими та обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають до задоволення, оскільки прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №000001812301 від 01 червня 2011 року не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Згідно п.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Частиною 1 статті 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, ст.ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 01.06.2011 року №000001812301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Афіна»(18005, м. Черкаси, вул. Гоголя, 453, кв. 85, ідентифікаційний код 36949419) судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку передбаченому ст. ст. 185 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2011 року.

Суддя Т.В. Новікова